Понятійно-категоріальна структура історії політології

Історія політології це - не набір і чергування політичних ідей, не відтворення їх в різноманітних поєднаннях, групуваннях і комбінаціях, а історія розвитку і відображення в термінах, поняттях і категоріях теорії політики.

Загальнонаукові поняття і категорії є , "політика", "філософія", "релігія", "право", "свобода",, "мистецтво", "діалектика", "матеріалізм", "ідеалізм", "ідеологія", "культура", ггорія політології "управління", "держава", "влада", "нація", "народ", "діяльність" тощо.

Серед загальноісторичних понять і категорій можна назвати такі: "соціальна структура суспільства", "форма державного управління", "державний устрій", "суспільно-скономічна формація", "епоха ренесансу", "античний світ", "середньовіччя", "приватна власність" та інші.

Спеціальні історичні поняття і категорії притаманні окремим історичним дисциплінам, зокрема, таким як історія політології. Боні І найбільш рельєфно змальовують усю "тканин\'" історично політологічного дослідження і вивчення цієї науки і навчальної дисципліни. Це такі поняття і категорії: "політичне поле", "політичний режим", "політичний процес", "політичний конфлікт", "політична криза", "політична нація", "політична система", "політична культура", "політична наука", "політична філософія", "політична екологія", "політична влада", "партійна система", "виборча система" та інші.

Специфічні історичні поняття і категорія - цс такі поняття і категорії, які відображають певні хронологічні змістовні рамки того чи іншого історичного минулого і мають власний історичний смисл. Вони можуть бути запозичені із інших історичних наук і мати попередню знакову форму, яка засвідчує про джерело його запозичення. Це такі поняття як "міське віче", "магдебурське право", "макіавеллізм", "слав'янофільство", "українофільство", "русофобія", "національне відродження", "деідеологізація", "аристократія", "тимократія", "охлократія", "олігархія", "поліс", "стан", іт.д.

Слід доповнити про те, що тільки вся сукупність понять і категорій -загальї юнаукові їх, загальноісторіїчннх, спеціальних і специфічних - і загальні поняття соціального пізнання в цілому, здатні відобразити характерні риси політичного життя суспільства. Системне, комплексне вивчення історичного процесу проявляється як вимога цілісного відображення об'єктивної історії всіма видами понять. Тільки такс комплексне відтворення тих чи інших історичних подій і явищ за допомогою всієї системи понять, може визначати місце і роль цих подій і явищ в історичному процесі, дозволяє запобігти його односторонньому суб'єктивному тлумаченню.

2. Предмет Історії політології

Отже, в даній навчальній дисципліні розглядається теоретичний аспект історичного пізнання світу політичного, яке певним чином і при певних умовах зароджувалося, розвивалося і конституювалося в суспільстві, і яке формувалося в певні теоретичні ідеї, концепції, теорії і програми у їх логіко-понятійному виразі як відображення історичного процесу. Як історична дисципліна за своїм предметом історія політології'визначається як така, що вивчає історію виникнення, становлення і розвитку теоретично оформлених знань про світ політичного, закономірностей їх розвитку та практичного закріплення в суспільному житті людства.

Прагнення пізнати світ політичного, сутність політичного життя суспільства в його багатоманітності триває рівно стільки, скільки існує саме суспільство: від міфологічних уявлень про нього до науково доведеного знання.

Слід зауважити, що на зорі формування політичної науки як самостійної дисципліни відомий англійський історик Е. Фрімен зазначав: "Історія - це минула політика, а політика - це сьогоднішня історія". Тому і не дивно, що політична наука формувалась і розвивалась нерозривно із всесвітньою історією.

Джерельна база історії політичної думки.

Об'єктивною основою історії політології являються її першоджерела. З одного боку, це ті невичерпні сховища, із яких ми беремо історичні факти, а з іншого - вони самі, як об'єктивні явища постають історичними подіями, залишками минулого, фіксованим відображенням людських пристрастей, намірів, цілеспрямованої людської діяльності на виробництві, в політиці, культурі, науці, мистецтві. Першоджерело - це все те, з чого починається будь-яке вивчення історії. Без цього неможливо зрозуміти не тільки саму історію, але і політологію взагалі.

Для політологів як практиків так і теоретиків найбільш важливими являються письмові джерела, які надійшли до нас, починаючи із прадавніх часів до сьогодення, і які надзвичайно складно піддаються якійсь класифікації. Перші писемні джерела, які започатковують історію світу політичного - це шумерська і єгипетська ієрогліфіка (кінець IV - початок III тисячоліття до н.е.). Ще раніше знайдені в Китаї письмові пам'ятки відносяться до XV ст. до н.е. До цього часу не розшифровані джерела, які були написані на протобіблейській писемності, на писемності майя, мікейській, протоіндській, протоеламській, писемності Кавказької Албанії, харапської, етруської, кохау ронго-ронго, ольмеків, мешканців Усати. Але при такому історичному розмаїтті першоджерел можна вдатися до їх класифікації за тематичними та видовими ознаками. За тематичними ознаками вони поділяються на такі, які відображають соціально-економічний, політичний розвиток, розвиток певних суспільних рухів, Історію культури, науки, мистецтва, військової справи і т.д. За видовими ознаками виділяються існуючі форми законодавства, статистики, листи, щоденники, преса, мемуари і т. ін.

Особливими джерелами для вивчаючих історію політології є енциклопедичні видання з філософії, політології, соціології, культурології, психології та інших гуманітарних наук. Вони також вказуються в списках літератури. Необхідно також звернути увагу на монографічну літературу та навчальні підручники, в яких розкри­вається вказана тема.

Про вплив боротьби "соціальних сил", інтересів окремих суспільних груп на формування і розвиток політичних теорій пишуть Ш. Мерріем і Г. Берне в своїй "Історії політичних теорій новітньої доби". Зокрема, у вступній частині до цієї праці вони зазначають, що політичні ідеї зазнають значного впливу від "промислових сил", в т.ч. від "поширення економічної підприємливості на весь світ, організації робочих, подальшого розвитку індустріалізації і урбанізації" (А Нізіогу оГРоІіІіса! ТЬеогіез Кесепі Тітез. Есіііед Ьу СЬ. Меггіат аші Н.Е. Вагпез, Кеш Уогк, 1924, р. 1-21).

Джордж Себін в книзі "Історія політичних вчень" підкреслює, що політичні ідеї складають частину політики і в цьому розумінні частину "соціального середовища", що вони розвиваються разом із інститутами і урядовими органами, моральним і фізичним тиском, які чинять уряди. Автор поділяє історію політичних вчень на три розділи: 1) "теорія міста-держави", 2) "теорія універсальної общини", 3) "теорія національної держави".

В Росії XIX ст. історія політології вивчалася під назвою "Історія політичних вчень". Загальний курс за такою назвою був підготовлений і виданий у 1869 році професором Московського університету Б.М. Чичеріним. Він одним із перших наукових дослідників проаналізував праці найвидатніших мислителів різних країн і систематизував їх погляди.

Заслуговують на увагу видання "Історія політичних і правових вчень" під загальною редакцією професора В.С. Нерсесянца, що вийшли протягом 1983-1999 років, які допущено міністерством Вищої і середньої спеціальної освіти Росії як підручник для студентів вузів за спіціальністю "правознавство" та підручник "Історія політичних і правових вчень" професора О.Е.Лейста (видання 1999 року), який рекомендоьлно Радою з правознавства Навчально-методичного об'єднання університетів Росії як підручник для юридичних вузів.

У вказаних підручниках викладені основні політичні і правові доктрини з древніх часів до новітньої доби, показано розвиток політико-правової ідеології в поєднанні її світоглядних основ, теоретичного змісту і програмних вимог. Особлива увага надається характеристиці основних напрямків політико-правової ідеології, причинам різноманітності і розвитку політичних і правових доктрин, наростанню гуманістичних начал в історії політичних і правових вчень. Поряд із цим слід відзначити, що у названих підручниках при дослідженні політичних процесів на тому чи Іншому етапі суспільної історії провідним методом пізнання вважається історизм в його абсолютизованому раціонально-діалектичному і історико-матеріалістичному розумінні і застосуванні.

Серед сучасних українських вчених-дослідників історії політичної думки, а разом і історії політології необхідно відзначити курс лекцій "Основи політичної науки. З історії політичної думки: від стародавніх часів до наших днів", який підготовлено і видано відомим істориком політології Б. Л. Кухтою.