53. Оплата праці державних службовців.

Державний службовець — це особа, яка виконує в порядку, установленому законом, обов’язки державної служби відповідно до державної посади за грошову винагороду.

Праця державних службовців — специфічна сфера трудової діяльності, по своїй суті управлінська, спрямована на вирішення тих завдань, які поставлені перед конкретним органом державного управління і документально закріплені законодавчим або іншим нормативним правовим актом. Заробітна плата державних службовців складається із:

- посадових окладів; - доплат за класний ранг; - надбавок за особливі умови державної служби;

- надбавок за вислугу років; - премій за результати роботи державного службовця.

Згідно з Законом України «Про державну службу» установлено сім категорій посад службовців. Прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних зі службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються. Доплата за ранг проводиться відповідно до присвоєного рангу. Розміри щомісячних надбавок за кваліфікаційний ранг установлені в абсолютних розмірах і становлять 25—30 % заробітку. Установлюються такі ранги державних службовців:

- першої категорії, - 3, 2 і 1-й ранг; - другої категорії, - 5, 4 і 3-й ранг; - третьої категорії, - 7, 6 і 5-й ранг;

- четвертої категорії, - 9, 8 і 7-й ранг; - п’ятої категорії, - 11, 10 і 9-й ранг;- шостої категорії, - 13, 12 і 11-й ранг;

- сьомої категорії, - 15, 14 і 13-й ранг.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах:

- понад 3 роки — 10 %, - понад 5 років — 15 %, - понад 10 років — 20 %, - понад 15 років — 25 %,

- понад 20 років — 30 %, - понад 25 років — 40 %.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України.

54. Методичні основи планування продуктивності праці.

У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основний чинник вирішення економічних проблем підприємства. Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються взаємодією матеріально-технічних, організаційних, еко­номічних, соціальних, природно-кліматичних, структурних чинників. Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні і натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її спожив­чі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання. Метою планування зростання продуктивності є: розрахунок основних техніко-економічних показників вироб­ничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва; визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці; аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання. Фактори, що впливають на підвищення продуктивності пра­ці ділять на такі:

1) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва; 2) підвищення технічного рівня виробництва; 3) удосконалення управління організації виробництва і праці; 4) зміна обсягу виробництва продукції; 5) галузеві фактори(особливість певної галузі).

Цей метод планування зростання продуктивності праці є досить поширеним. Проте він має і серйозні вади, оскільки розрахунок підвищення продуктивності праці за факторами найчастіше завищує планову чисельність робітників, що негативно впливає на підвищення продуктивності праці.