10.Екологічна безпека: умови становлення,критерії та принципи

Екологі́чна безпе́ка — це такий стан навколишнього середовища, коли гарантується запобігання погіршення екологічної ситуації та здоров'я людини.

Це сукупність дій, станів і процесів, що прямо або побічно не приводять до життєво важливих втрат (або погроз таких втрат), що наноситься природному середовищу, окремим людям і людству; комплекс станів, явищ і дій, що забезпечує екологічний баланс на Землі і в будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно і політично готове (може без серйозних втрат адаптуватися) людство.

Екологічна безпека визначається по відношенню до територій держави, регіону, адміністративних областей і районів, населених пунктів (міст і сіл) або до народногосподарських об'єктів — нафтогазопромислових районів, промвузлів, заводів, фабрик і інших об'єктів промисловості, транспорту, енергетики, хімії, гірництва, зв'язку тощо.

Екологічна безпека ґрунтується на:

• усвідомленні того, що людство — невід'ємна частина природи, повністю залежна від навколишнього його середовища;

• визнанні обмеженості і конечності природно-ресурсного (екологічного) потенціалу Землі і окремих її регіонів, необхідності його якісної та кількісної інвентаризації;

• неможливості штучного розширення природно-ресурсного (екологічного) потенціалу понад природно-системні обмеження;

• визначенні допустимого максимуму вилучення природних ресурсів і зміни екосистем як середовища життя;

• необхідності вироблення превентивних екологічних заборон задовго до економічного вичерпання природних ресурсів або їх непрямого руйнування;

• обов'язковості створення соціально-економічного механізму гомеостазу в системі «людина — природа» типу «природа — товар — гроші — природа» (аналогічно механізму «товар — гроші — товар»);

• нагальної і обов'язкової необхідності регулювання чисельності людей, їх тиску на природне середовище на локальному, регіональному та глобальному рівнях;

• прийнятності тільки «екологосумісних» технологій і техніки в усіх галузях господарювання;

• переході до ресурсоекономних технологій і мініатюризації виробів, до безпечних для природи і людей господарських прийомів;

• визнанні закону оптимальності, а в господарюванні — принципу розумної достатності у використанні способів отримання життєвих благ в просторових і часових конкретних рамках (обмеження по факторах екологічного, соціального і економічного ризику);

• розумінні, що без адекватного середовища життя (цілісності екосистем) неможливе збереження нічого живого, в тому числі його видів (включаючи людину) і природних систем більш низького рівня ієрархії.

Екологічна безпека складається з

• екологічного аудиту,

• моніторингу,

• прогнозу розвитку екологічної ситуації

• екологічного менеджменту

• Екологічна проблема

11.Екологічна небезпека атмосфери

Закон України про охорону атмосферного повітря, прийнятий 16 жовтня 1991 року, спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище [3]. Закон встановлює екологічні закони і нормативи в галузі охорони атмосферного повітря, екологічної безпеки атмосферного повітря (гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, гранично допустимих викидів забруднюючих речовин для кожного стаціо¬нарного та пересувного джерела викиду).

Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря - група нормативів, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для здоров'я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря.

2. Управління у галузі охорони атмосферного повітря Управління у галузі охорони атмосферного повітря спрямоване на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідли¬вого впливу на навколишнє природне середовище. Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядуван¬ня відповідно до законодавства України [5]. Управління у галузі охорони атмосферного повітря полягає у здійсненні функцій державного обліку та моніторингу, стандартизації і нормування, впровадження економічного механізму , а також його охорони, здійснення контролюючої та виконавчо-розпорядчої діяльності. 3. Державний облік та моніторинг Державному обліку в галузі охорони атмосферного повітря підлягають: об'єкти, які шкідливо впливають або можуть вплинути на стан атмосферного повітря; обсяги атмосферного повітря, що використовується як сировина основного виробничого призначення; види і обсяги шкідливих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; види і розміри шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря. Державний облік здійснюється за критеріями, що визначаються [6]: • у частині викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення - Міністерством екології та природних ресурсів України; • у частині шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря - Міністерством охорони здоров'я України. 4. Стандартизація і нормування Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів та забезпечення екологічної безпеки. Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря розробляються і вводяться в дію Міністерством екології та природних ресурсів України та Міністерством охорони здоров'я України у порядку, що визначається законодавством України. У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи [17]: екологічної безпеки атмосферного повітря; гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у ат¬мосферне повітря стаціонарними джерелами і шкідливого впли¬ву фізичних та біологічних факторів; граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологіч¬ного та іншого обладнання, споруд і об'єктів; використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення; вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пере¬сувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів. 5. Регламентація викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря та за інші шкідливі впливи на нього Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами — це офіційний документ, який надає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам — суб’єктам господарювання експлуатувати об’єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів гранично допустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. 6. Здійснення контролю за дотриманням законодавства з охорони атмосферного повітря Контроль у галузі охорони атмосферного повітря спрямовується на забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону і використання атмосферного повітря всіма державни¬и органами, а також підприємствами, установами, організація¬ми та громадянами. Державний контроль у галузі охорони і використання атмосферного повітря здійснюється [17]: місцевими органами державної виконавчої влади; Міністерством екології та природних ресурсів України та його органами на місцях; Міністерством охорони здоров'я України та його органами на місцях у частині дотримання нормативів екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у атмосферному повітрі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу), інших правил і нормативів, спрямованих на попередження негативного впливу на здоров'я людей; Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України та її органами на місцях у частині дотримання нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, встановлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогосподарської техніки; іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.