Зовнішньополітична діяльність урср

• Вихід України на міжнародну арену після завершення війни (1944 р.— створення Народного комісаріату закордонних справ УРСР на чолі з Д. Мануїльським).

Дмитро́ Захарович Мануї́льський (партійні псевдоніми — «Мефодій», «Фома», «Іван Безграмотний»; * 21 вересня (3 жовтня) 1883 — † 22 лютого 1959) — радянський партійний і державний діяч, академік АН УРСР з 1945 року. Міністр закордонних справ УРСР (1944-53). Народився у родині православного священика. 3 1903 року навчався в Петербузькому університеті. В цьому ж році став членом РСДРП. У 1905—1906 роках займався агітаційно-пропагандистською діяльністю в Петербурзі. В 1906 році за участь у Кронштадтському повстанні матросів заарештований і засуджений до 5-річного заслання в Якутію. Втік з Вологодської тюрми до Києва. З 1907 року — член Київського комітету РСДРП. Восени 1907 року емігрував у Париж. У 1911 році закінчив юридичний факультет Сорбонського університету. В 1912—1913 роках нелегально перебував у Петербурзі і Москві, згодом знову емігрував закордон. У травні 1917 року повернувся у Росію. Після жовтневого більшовицького перевороту 1917 Мануїльський — член колегії Наркомату продовольства РСФРР. З травня 1918 року — заступник голови більшовицької делегації на мирних переговорах з Україною. 12 червня 1918 року Мануїльський разом з Християном Раковським підписав умови прелімінарного миру з Українською Державою. В 1918 році висланий ЦК РКП(б) для організації більшовицького руху в Україні. Деякий час був близький до фракції так званих федералістів КП(б)У. У 1919—1920 роках — член Всеукраїнського ревкому, в 1920—1922 роках — народний комісар землеробства УСРР. У 1920—1921 роках Мануїльський — учасник польсько-радянських мирних переговорів у Ризі. З грудня 1921 року протягом незначного часу — перший секретар ЦК КП(б)У, редактор газети «Комуніст». У 1920—1923 і 1949—1952 роках — член політбюро ЦК КП(б)У, з 1924 року — член президії. В 1928—1943 роках — секретар виконкому Комінтерну, голова делегації ВКП(б)У в Комінтерні, один з провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних компартіях. У липні 1944 року призначений заступником голови Раднаркому УРСР і народним комісаром закордонних справ УРСР. У квітні 1945 року очолював українську делегацію на міжнародну конференцію у Сан-Франциско, що оформила створення ООН, та на Паризькій мирній конференції 1946 року. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної асамблеї ООН, на яких виступав з промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції. В 1945—1946 роках Мануїльський, виступивши, ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію по переслідуванню й цькуванню української інтелігенції, зокрема, найвідоміших тогочасних істориків Мирона Петровського та Івана Крип'якевича, письменників Олександра Довженка, Володимира Сосюру, Юрія Яновського, Максима Рильського та інших. У 1946—1953 роках — заступник голови Ради Народних Міністрів УРСР. Помер і похований у Києві.

• Участь представників України на чолі з Д. Мануїльським у Сан-Франциській конференції 1945 р. з питань заснування ООН, таким чином УРСР стала співзасновницею цієї організації.

• Участь представників України на чолі з Д. Мануїльським у Паризькій мирній конференції (29 липня — 15 жовтня 1946 р.) з питань роззброєння і підписання мир­них договорів із колишніми союзниками нацистської Німеччини.

• Активна участь у роботі Дунайсь­кої конференції (1948 р.), (режим торгового судноплавства на Дунаї)

• Включення України до скла­ду 47 країн-засновників ООН разом із Білорусією та СРСР (1945 р.— участь української делегації в розробці та прийнятті статуту ООН; 1945 р.— Украї­на — член постійної комісії ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); 1946 р.- включен­ня України до складу Еконо­мічної і Соціальної рад; 1948— 1949 рр. — Україна — непостій­ний член Ради Безпеки ООН).

• На початку 50-х років представники УРСР працювали у 20-ти міжнародних органі­заціях.

Україна підписала 60 міжнародних угод і конвенцій. Українські дипломати співпрацювали з комі­сіями ООН: - з прав людини; - з Міжнародної орга­нізації праці (МОП); - з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Висновок Формально за Україною визнавалося право на самостійні міжнародні від­носини, але фактично своєї незалежної зовнішньої політики вона не мала.

Відбудова народного господарства Затвердження в березні 1946 р. Верховною радою СРСР IV п'ятирічного плану відбудови й розвитку народного господарства на 1946—1950 рр.
Джерела
Щорічні державні позики		«Ножиці цін» між с/г та промисловою продукцією		Ентузіазм народу (90% працюючих охоплені різними формами соцзмагання)			Безкоштовна праця в'язнів ГУТАБу		Грошова реформа 1947 р.
						Промисловість
Галузі			Відбудовчі процеси
Вугільна промисловість			Донбас: • відбудова30 шахт; • праця примусово мобілізованих колгоспників, військовополонених; нові підприємства з виробництва гірничих комбайнів, нових зразків обладнання шахт; 1950 р. — видобуток вугілля становив 93 % довоєнного рівня, що складало третину загальносоюзного виробництва. Розбудова Львівсько-Волинського вуглевидобувного басейну
Електро-енергетика			1947 — відродження Дніпрогесу. Відбудова теплових електростанцій: Зуївської, Харківської, Львівської, Одеської. 1950 — виробіток електроенергії перевищив довоєнний рівень
Металургійна			«Азовсталь», «Запоріжсталь», Дніпропетровський комбінат ім. Г. Петровського. На кінець п'ятирічки Україна давала 50 % чавуну і 30 % сталі від союзного вироб-
			ництва
Машинобудування			Тепловози, потужні трансформатори, вантажні автомобілі, трактори, турбогенера­тори і гідротурбіни
Нові галузі промисловості			Авіабудування; автомобілебудування (в 1951 р. Львівський автозавод випустив перший автобус); телерадіотехніка
Проблеми
* Більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь-якій іншій країні Європи. *Проблема капіталовкладень (відмова від плану Маршала; розрахунок лише на внутрішні резерви). *Відновлення адміністративно-командних методів. *Початок відбудови з важкої промисловості за рахунок лег­кої, сільського господарства, науки й культури (інвестиції в легку промисловість складали 12— 17 % усіх промислових капіталовкладень). *Посилення диспропорції в розвитку на користь воєнно-промислового комплексу (ВПК). *Повільне впровадження досягнень науково-тех­нічного прогресу (підприємства працювали ті будувалися за старими технологіями; висока енерго- та матері­аломісткість виробів тощо). *Нестача робочої сили, особливо кваліфікованої.

Сільське господарство

Проблеми	Практично повне знищення матеріально-технічної бази села, скорочення посівних площ, поголів'я худоби, нестача техніки; валова продукція землеробства в 1945 р. склала 51,5 %; у 2,5 рази скоротилася кількість працездатного населення; 70 % грошових доходів селян становило підсобне господарство; недостатнє фінансування на відбудову галузі з боку держави (7 % загаль­ного обсягу асигну­вань).
Заходи	Збільшення податків на підсобне господарство, утиски щодо власників підсобних господарств, вилучення «над лишків» землі; мізерна опла­та праці; від­сутність паспортів у селян; несплата пенсій тощо. 1948 р. — Указ Президії ВР СРСР про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від праці у с/г. Внаслідок відновлення дії «закону про п'ять колосків» до Сибіру було виселено 1,5 тис. родин так званих куркулів.
Наслідки	Обсяг випуску с/г продукції склав на поч. 50-х років лише 84 % довоєнного рівня; через погодні умови і прорахунки керівництва Україна в 1946-1947 рр. пережила го­лодомор, жертвами якого стали близько 1 млн чол.; завершився процес колективізації в Західній Україні — 93 % господарств увійшли де колгоспів, кількість яких досягла 7 200.

Голод 1946-1947 рр.
Причини голоду	Наслідки війни; розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі будь-якою ціною; посуха 1946 р.; від­будова промисловості за рахунок сільського господарства; продаж хліба за кордон
Дії влади	Репресивні заходи влади щодо селян; відновлення дії закону «Про п'ять колосків»; невизнання факту голоду радянським керівництвом
Наслідки	Голодом охоплена більша частина східних і південних облас­тей України; великі людські втрати (1 млн осіб)