1.2 Класифікація проблемного навчання

Проблеми класифікують:

- за галуззю і місцем виникнення;

- за роллю в пізнавальному процесі;

- за способом їх вирішення.

За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі навчальні проблеми:

1) предметна - виникає в межах одного предмета і розв. засобами і методами цього предмета;

2) міжпредметні - виникають в навчальному процесі в результаті міжпредметних зв'язків і зв'язку навчання з життям;

3) урочні - виникають безпосередньо на уроці, вирішуються колективно або індивідуально під керівництво вчителя;

4) позаурочні - виникають в процесі виконання домашніх завдань, у позакласній роботі, в життєвому досвіді учнів; вирішується переважно індивідуально [9, 201].

Залежно від ролі в навчальному процесі проблеми поділяють на:

1) основні - на початку уроку вчитель ставить основну проблему уроку (тему), яка активізує пізнавальну діяльність учнів щодо всього матеріалу уроку;

2) допоміжні - основна проблема інколи непосильна для самостійного розв'язання, тому вчитель ділить матеріла на частини і ставить допоміжні проблеми.

Формує самостійність, дає змогу поетапно вирішувати проблему.

Щодо способів розв'язання виділяють такі проблеми:

1) фронтальна - проблема, яку ставлять перед класом і вирішують засиллями всіх учнів;

2) групова - вирішується окремою групою учнів.

3) індивідуальна - проблема яку ставить сам учень або вчитель, але вирішує учень самостійно;

Важливий компонент проблемного навчання - проблемна ситуація - учень або колектив мають знайти і застосувати нові для себе знання чи способи дій.

Проблемні ситуації створюють різними способами:

1) Зіткнення учнів з життєвими явищами, фактами, які потребують теоретичного обгрунтування.

Зіткнення із зовнішніми невідповідностями між явищами викликає в учнів бажання пояснити їх, спонукує до активного засвоєння нових знань.

2) Використання навчальних і життєвих ситуацій.

Такі ситуації виникають під час виконання учнями практичних завдань у школі, вдома, в навчальній майстерні, під час спостереження за природою на пришкільній ділянці. У цих випадках учні самостійно доходять висновків.

3) Постановкою дослідницьких завдань учням.

Прикладом - будь-яка дослідна робота учнів у лабораторії, на пришкільній ділянці, на уроках з гуманітарних дисциплін. Потребує нових знань.

4) Спонуканням учнів до аналізу фактів і явищ дійсності, зіткненнями їх з життєвими уявленнями і науковими поняттями про ці факти.

5) Висуненням гіпотез і організацією їх дослідження.

6) Спонуканням учнів до порівняння, зіставлення, протиставлення фактів, явищ, правил, дій, внаслідок яких виникають проблемні ситуації.

7) Ознайомлення учнів з фактами.

Проблемне навчання - один із засобів розвитку розумових сил учнів, їх самостійності та активності, творчого мислення. Забезпечує міцне засвоєння знань. робить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі.

1.3 Проблемне навчання як складова сучасних освітніх технологій у загальноосвітній школі

Залежно від мети та задач середньої школи навчання може бути проблемним і не проблемним. Якщо перед школою ставиться задача розвитку мислення учнів, їх творчих здібностей, то педагогічно правильно організоване навчання не може бути не проблемним.

З'ясування сутності проблемності як закономірності пізнання, визначення її ролі в навчанні і введення в дидактику поняття «принцип проблемності» відкрило нові можливості для теоретичного пояснення шляху активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів [15, 85].

Принцип проблемності відображається в логіці побудови учбового процесу, в змісті матеріалу, що вивчається, в методах організації навчально-пізнавальної діяльності учнів і управління нею, в структурі уроку і формах контролю вчителя за процесом і результатом діяльністю вчаться. Якщо вчитель добре засвоїть зміст і сутність теорії організації процесу проблемного навчання, оволодіє формами, методами і технічними засобами навчання і систематично творчо застосовуватиме засвоєне на практиці, то успіх прийде сам.

Задачею наших шкіл є формування гармонійно розвинутої особи. Найважливіший показник всесторонньо і гармонійно розвинутої особи - наявність високого рівня розумових здібностей. Якщо навчання веде до розвитку творчих здібностей, то його можна поєднувати з розвиваючим навчанням, тобто таке навчання, при якому вчитель, спираючись на знання закономірностей розвитку мислення, спеціальними педагогічними засобами веде цілеспрямовану роботу по формуванню розумових здібностей і пізнавальних потреб своїх учнів в процесі вивчення основ наук. Таке навчання є проблемним.

Більшість сучасних публікацій з теорії навчання пов'язана з ідеєю активізації учбового процесу і учбової діяльності учнів. Навчання учнів готовим прийомам розумової діяльності - це шлях досягнення звичайної активності, а не творчої.

Мета активізації шляхом проблемного навчання полягає в тому, щоб зрозуміти рівень засвоєння понять і навчити не окремим розумовим операціям у випадковому, стихійному порядку, а системі розумових дій для вирішення не стереотипних задач. Ця активність полягає в тому, щоб учень, аналізуючи, порівнюючи, синтезуючи, узагальнюючи, конкретизуючи фактичний матеріал, сам отримав з нього нову інформацію. Іншими словами-це розширення, поглиблення знань за допомогою раніше засвоєних знань або нове застосування колишніх знань. Нового застосування колишніх знань не може дати ні вчитель, ні книга, воно шукається і знаходиться учнем, поставленим у відповідну ситуацію. Це і є пошуковий метод навчання [12, 110].

Розумовий пошук - складний процес. Він, як правило, починається з проблемної ситуації, проблеми. Але не всякий пошук пов'язаний з виникненням проблеми. Якщо вчитель дає завдання учням, вказавши, як його виконати, то навіть самостійний пошук не буде вирішенням проблеми.

Справжня активізація учнів характеризується самостійним пошуком не взагалі, а пошуком шляхом вирішення проблем. Якщо пошук має на меті вирішення теоретичної, технічної, практичної учбової проблеми або форм і методів художнього відображення, він перетворюється на проблемне навчання.

Основну відмінність між проблемним і традиційним навчанням ми бачимо в двох моментах: вони розрізняються за метою і принципами організації педагогічного процесу.

Метою проблемного типу навчання є не тільки засвоєння результатів наукового пізнання, системи знань, але і самого шляху процесу отримання цих результатів, формування пізнавальної самодіяльності учня і розвитку його творчих здібностей.

В основі організації вчителем пояснювально - ілюстративного навчання є принцип передачі учням готових висновків науки. В основі організації мети процесу проблемного навчання є принцип пошукової учбово-пізнавальної діяльності учня, тобто принцип відкриття ним висновків науки, способів дії, винаходу нових предметів або способів додатку знань до практики.

При проблемному навчанні діяльність вчителя полягає в тому, що він доводить в необхідних випадках пояснення змісту найскладніших понять. Вчитель систематично створює проблемні ситуації, повідомляє учням чинники і організовує їх учбово-пізнавальну діяльність (проблемні ситуації), так що на основі аналізу фактів учні самостійно роблять висновки і узагальнення, формують за допомогою вчителя певні поняття, закони.

В результаті у учнів виробляються навички розумових операцій і дій, навички перенесення знань, розвивається увага, воля, творча уява [12, 112].

Проблемне викладання - діяльність вчителя зі створення системи проблемних ситуацій, виклад учбового матеріалу з його поясненням і управління діяльністю учнів, спрямоване на засвоєння нових знань як традиційним шляхом, так і шляхом самостійної постановки навчальних проблем і їх вирішення.

Психологічною наукою встановлено певну послідовність етапів продуктивної пізнавальної діяльності людини в умовах проблемної ситуації:

проблемна ситуація проблема пошук способів її вирішення вирішення проблеми.

Повний цикл розумових дій від виникнення проблемної ситуації до вирішення проблеми має декілька етапів: виникнення проблемної ситуації; усвідомлення сутності утруднення і постановка проблеми; знаходження способу вирішення шляхом здогадки або висунення припущень і обґрунтовування гіпотези; доказ гіпотези; перевірка правильності вирішення проблеми.

Загальними функціями проблемного навчання є такі: засвоєння учнями системи знань і способів розумової практичної діяльності; розвиток пізнавальної самостійності і творчих здібностей учнів; формування діалектичного мислення школярів (як основи).

Можна виділити найбільш характерні для педагогічної практики типи проблемних ситуацій, загальні для всіх предметів.

Перший тип: проблемна ситуація виникає при умові, якщо учні не знають способів рішення поставленої задачі, не можуть відповісти на проблемне питання, дати пояснення новому факту в учбовій або життєвій ситуації.

Другий тип: проблемні ситуації виникають при зіткненні учнів з необхідністю використовувати раніше засвоєні знання в нових практичних умовах.

Третій тип: проблемна ситуація легко виникає в тому випадку, якщо є суперечність між теоретично можливим шляхом рішення задачі і практичною нездійсненністю вибраного способу.

Четвертий тип: проблемна ситуація виникає тоді, коли є суперечності між практично досягнутим результатом виконання учбового завдання і відсутністю у учнів знань для теоретичного обґрунтовування [3, 20].

До найбільш відомих методів проблемного навчання можна віднести пояснювально - ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий та дослідницький.

Система бінарних методів - інформаційно-репродуктивний, інформаційно-евристичний і такі методи навчання як слухання, читання підручника, вправи і ін.

Система методів проблемного навчання є органічним поєднанням загальних і бінарних методів.

В цілому можна говорити про шість дидактичних методів організації процесу проблемного навчання, що є трьома видами викладу учбового матеріалу вчителем і трьома видами організації ним самостійної учбової діяльності учнів: монологічний, міркувальний, діалогічний, евристичний, дослідницький, програмованих завдань.

При монологічному методі вчитель сам пояснює сутність нових понять, фактів, дає учням готові висновки науки, але це робиться в умовах проблемної ситуації форма викладу - розповідь, лекція.

Метод діалогічного викладу являє собою діалог вчителя з колективом учнів. Вчитель в створеній ним проблемній ситуації сам ставить проблему і вирішує її, але за допомогою учнів, тобто вони беруть активну участь в постановці проблеми, висуненні припущень, і доказу гіпотез.

Суть евристичного методу полягає в тому, що відкриття нового закону, правила і ін. може бути зроблене не вчителем, за участю учнів, а учнями під керівництвом і за допомогою вчителя. Формою реалізації цього методу є поєднання евристичної бесіди з рішенням проблемних завдань.

Метод дослідницьких завдань організовується вчителем шляхом постановки перед учнями теоретичних і практичних дослідницьких завдань, які мають високий рівень проблемних.

При використанні програмованих методів учні можуть з допомогою дидактичних засобів, підготовлених особливим чином, набувати нових знань нових дій.

Бінарні методи навчання: повідомляючий, пояснювальний, інструктивний, пояснювально-спонукаючий та спонукаючий

Ознайомившись з дослідженнями вітчизняних і зарубіжних вчених у освітній галузі, ми прийшли до висновку, що на даному етапі розвитку людства проблемне вивчення просто необхідне, оскільки воно формує гармонійно розвинуту творчу особу, здатну логічно мислити, знаходити рішення в різних проблемних ситуаціях, здатну систематизувати і накопичувати знання, здібну до високого самоаналізу, саморозвитку і самокорекції [3, 22].

Постійна постановка перед учнями проблемних ситуацій призводить до того, що вони не «пасують» перед проблемами, а прагнуть їх розв'язати, тим самим ми маємо справу з творчими особами, завжди готовими до пошуку. Тим самим увійшовши до життя учні будуть більш захищені від стресів.