IV. Зонний захист (2-3)

Розташування захисників при цьому варіанті оборони показана на рис.

Пунктованими лініями позначені зони, які знаходяться під охороною кожного гравця. Два захисника передньої лінії — 4 і 5 — розташовані приблизно на передній дузі кола штрафного кидка. Вони повинні вміти активно протидіяти нападнику, який веде м’яч: не пропу­скати його поміж себе, відтисняти в сторону, або назад. Їм необхідно діяти суворо узгоджено між собою, швидко оріентуватися в ігровій ситуації і координувати свою гру з діями товаришів. Якщо в команді немає двох таких баскетболистів, то немає сенсу вибирати побудову зон­ного захисту 2—3.

Три захисника задньої лінії теж грають узгоджено між собою. Найбистріший, кращий з них — 6 — займає місце в середині своеї лінії: це найбільш відповідальний участок оборони. Обов’язки середнього гравця — захищати центральну зону перед щитом та підбирати м’ячі, відстрибуючі від кільця в цю зону.

По краям стають найбільш високі захисники. Центро­вий гравець 8 команди яка захищається розтошовується справа від щита (якщо дивитись від захисників). Чому саме справа? Тому, що центровий — найбільш високий баскетболіст команди, кращий у підборі м’яча під щитом. А більшість кидків м’яча у кошик суперники роблять правою рукою, і тому м’яч частіше відстрибує вліво від атакуючих, тобто вправо від захисників.

Дії гравців при зонному захисті 2—3, взагалом, як і при інших варіантах зонного захисту, повинні підлягати наступним вимогам:

Потрібно дуже щільно контролювати суперника у своїй зоні. І тільки коли він переміститься на сусідній участок, знімати контроль над ним — залишатися у своїй зоні, на своєму начальному місці.

Якщо у вашій зоні немає суперників, а на сусідньому уча­стку—двоє, то приєднуйтесь до свого товариша, беріть під присмотр одного з нападаючих, а потім, коли небезпека буде ликвідована, повертайтеся до свого участку.

На малюнку показан як раз такий случай.

У зоні захисника 8 два нападаючих, у тому числі атакуючий з м’ячем. Захисник 8 пішов на найбільш небезпечного суперника у своїй зоні — того, який на дан­ий момент володіє м’ячем. А у цей час середній гравець 6 бере на себе опіку центрового гравця команди суперника. Захисники 5 і 4 теж зміщуються у сусіднв зони, щоб прикрити нападаючих, які знаходяться біля м’яча. А захисник 7 займає участок майданчика біля кошика, щоб підстрахувати товаришей та оволодіти м’ячем у випадку його відскоку від кошика. Найдальніший від м’яча суперник, який не війшов у межі охороняемих зон, залишаеться захисниками без опіки.

Команді, яка захищається потрібно не забувати перемовляються один з одним, особливо в тому випадку, коли їм потрібна допомога товаришів. При зонній обороні не слід ризикувати - кидатися на перехоплення м'яча в сумнівних для успіху ситуаціях. Не можна залишати свою ділянку без охорони. Якщо суперник з м'ячем збирається кинути його до кошика з вашої зони, то намагайтесь відтіснити цього нападника подалі, щоб кидок був проведений з самого незручного положення і при цьому атакуючому довелося б подолати ваш опір. Коли один із суперників робить кидок до кошика, відразу ж вирішите, кого з атакуючих вам потрібно відрізати від щита, вимкнути з боротьби за м'яч, що відскочив від кільця. Якщо прийняти рішення скрутно, то протидійте тому супернику, який ближче до кошика, залиште його за своєю спиною. Успіх зонного захисту 2-3 залежить від того, чи вдасться обороні робити самий сильний тиск на суперників в межах охороняємих ділянок, а також від того, наскільки чітко та злагоджено діють всі гравці команди.