Розділ 3 проблеми та перспективи участі україни у міжнародному поділі праці

Україна,як і інші держави,які утворилися після розпаду СРСР у розвитку своєї економіки покладає великі надії на інтеграцію в світову систему господарювання, на активну участь не лишу у регіональному, а й міжнародному поділі праці,та використання переваг,які відкриваються перед країною. У всіх державних та альтернативних програмах розкривається суть переходу від колишніх республіканських програм до міжнародних з основними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними центрами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних умовах з усіма державами.

Слабка участь України в міжнародному поділі праці не лише не відповідає, а й суперечить національним інтересам, бо залишає її економіку поза стрімким економічним розвитком світових продуктивних сил, та провідних напрямків сучасного господарювання.

На жаль, на сьогоднішній день участь України у міжнародному поділі праці має низку недоліків та негативних факторів.

До головних експортних проблем відносять саме такі:

1.Низька конкурентоспроможність товарів та послуг.

По-перше, українська продукція надзвичайно енергомістка через зношуваність основних фондів та застарілі технології. На 1 дол. ВВП Україна витрачає в 5,5 раза більше енергоресурсів ніж країни Центральної Європи, й у 12 разів більше, ніж держави ОЕСР.

По-друге кінцева продукція має високу собівартість. Тому й не дивно, що на деякі види української продукції на 30-70% перевищують ціні на міжнародних ринках.

По-третє наявні схеми фінансування експорту все ще далекі від досягнення мети. Високі процентні ставки на кредитному ринку України, обмежений доступ до довгострокових кредитів спричинюють те, що для українських експортерів фінансові ресурси обходяться в 6 – 10 разів дорожче, ніж для західних конкурентів.

2.Нерозвинутість базових інститутів ринкової економіки.

Держава поки що не змогла створити умови для підвищення конкурентоспроможності національного бізнесу. Український експортерам дуже непросто конкурувати на зовнішніх ринках в умовах невизначеності щодо прав власності і правил ведення бізнесу, бо в країні досі не досконалі Земельний та Цивільний кодекси.

3.Недосконалість механізмів державного регулювання.

В цей пункт слід віднести відсутність правильних структурних пріоритетів зовнішньої торгівлі. А також конфіскаційна податкова політика і жорстко обмежувальна грошово-кредитна політика, які позбавляють підприємство оборотного капіталу та інвестицій для модернізації виробництва.

4.Нерозвинутість ринкової інфраструктури підтримки експорту.

Передусім йдеться про відсутність надійних і ефективних систем фінансування,страхового експорту, дійовість механізмів просування товарів та послуг на міжнародних ринках.[15]

Таким чином, негативні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України зумовлені передусім низькими темпами внутрішніх економічних перетворень, в умовах жорсткої конкуренції на світових ринках відставання України від промислово розвинутих країн.

Для успішного перспективного просування України на міжнародних ринках необхідні суттєві коригування зовнішньоторгівельної політики. Слід виділити саме такі напрямки:

• розвиток експортного потенціалу держави в рамках міжнародної спеціалізації, яка б органічно поєднувалась з вигідними для України напрямками структурних трансформацій в економіці (звичайно, підтримуючи баланс між внутрішнім і зовнішнім попитом на українські товари і послуги).

• нарощування зусилля в найперспективніших секторах світової економіки(електроніка,енергетика,матеріали зі заздалегідь заданими властивостями, біотехнології,науково-технічні, інжинірингові, консалтингові послуги, міжнародний туризм та інше).

• створювати конкурентоспроможні транснаціональні

корпорації, освоювати стратегії глобального маркетингу, технології реалізації великих міжнародних коопераційних проектів.

• диверсифікувати географічну структуру зовнішньої торгівлі та мінімізувати залежність від окремих держав та ринків.

• посилити економічну безпеку України.

• забезпечити збалансованість експорту,імпорту, торгівельного і поточного платіжних балансів України.

• збільшення товарообігу за рахунок експорту;

• аналіз товарної структури зовнішньої торгівлі, виявлення недоліків     і оптимізація її  структури;

• збереження позитивних тенденцій сальдо зовнішньої торгівлі;

•   розробка нових товарів і вихід з ними на зовнішні ринки;

•  диверсифікація постачань енергоносіїв;

•    створення сприятливого інвестиційного клімату

•  захист внутрішнього ринку[14]

А можливості, які відкриває перед собою Україна при успішному функціонуванні у міжнародному поділі такі:

• розвиток власних галузей, які мають порівняльні та конкурентні

переваги у світовій економіці як регіонального, так і глобального масштабу, зокрема такі, як ракето-, судно-, літакобудування, порошкова металургія, виробництво надтвердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисловість, галузі, пов'язані з транзитом через територію України вантажів, газу, нафти, електроенергії та інших товарів і послуг;

• створення потужного інтегрованого національного ринку як фундаментальної економічної основи для завоювання відповідних ніш на висококонкурентних світових ринках товарів і послуг;

• введення твердої конвертованої національної валюти;

• врахування відмінностей у фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, відповідних внутрішніх витратах, цінах та їх світових аналогах з метою уникнення несприятливої для України асиметрії в цінах, що призводить до погіршення умов торгівлі та породжує суттєві збитки.[12]

Звичайно, Україна має досить широкий спектр проблем у міжнародному поділі праці, проте вони є вирішуваними. Економіка України значно більшою мірою, ніж це стосується усталених ринкових економік, відчуває потребу у зовнішніх ресурсах розвитку. При гострій нестачі внутрішніх капіталів, технологій, підприємництва їх поповнення можливо і доцільно забезпечити за рахунок світових ринків. Саме це й визначає необхідність і важливість "відкриття" української економіки. Варто зазначити, що успішна організація зовнішньоекономічної діяльності залежить від активної участі держави, відпрацювання та послідовної реалізації стратегії і тактики інтеграції країни у світогосподарський простір. Остання повинна включати поступовість "відкриття" економіки, забезпечення високої конкурентоспроможності національної економіки, створення потужного та раціонального за структурою експортного потенціалу, участь країни у світових господарських організаціях та союзах.