2. Визначення потреби в ресурсах.

Розрізняють потребу підприємства в матеріальних ресурсах:

• на ви­пуск продукції;

• потребу в заготівлі.

У першому разі визначають ту кількість матеріалів, яка потрібна для виконання виробничої програми й інших планових робіт. Потребу в заготівлі (закупівлі) розраховують на основі балансу матеріально-технічного забезпечення з урахуванням залишків матеріалів і внутрішніх джерел забезпечення.

У практиці розробки планів матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи розрахунку потреби в матеріальних ре­сурсах:

• метод прямого розрахунку;

• розрахунок потреби в матеріалах на основі даних про рецептурний склад виготовлюваної продукції;

• ме­тод розрахунку потреби в матеріалах на основі нормативних строків зношення;

• розрахунок потреби в матеріалах на основі формул хіміч­них реакцій;

• метод прогнозної потреби.

Потреба в матеріалі конкретного виду продукції за методом прямого розрахунку визначається за формулою:

де, – норма витрат j-го матеріалу на виробництво і-го виду виробу;

П_і– виробнича програма виготовлення і-го виду виробу;

п– кількість виробів, на виготовлення яких використовується j-й матеріал.

Залежно від вихідних даних метод прямого розрахунку має кілька різновидів:

• повиробний метод;

• подетальний метод;

• метод визначення потреби за аналогією;

• метод визначення потреби за типовими пред­ставниками.

Багато видів промислової продукції, наприклад вироби харчової промисловості, залізобетон, литво тощо, виготовляють із кількох різновидів сировини і матеріалів. Для одержання продукції з наперед заданими технічними характеристиками і відповідної якості розробляють рецеп­тури, в яких зазначено процентне співвідношення всіх матеріалів, що використовується для виробництва цієї продукції.

На кожному підприємстві крім основних матеріалів, з яких безпо­середньо виготовляють продукцію і які визначають її склад, витра­чають також допоміжні матеріали. Частина цих матеріалів або сприяє виробничому процесу, або споживається засобами праці, і витрачання їх регулюється не нормами витрат на одиницю виготовлюваної продук­ції, а строками зношення. До таких матеріальних ресурсів належать запасні частини до машин, обладнання, інвентар, інструменти, пристрої, різні види спецодягу і т.ін. При цьому нормативні строки зношення мо­жуть встановлюватися не тільки в часі, а й в одиницях проведеної ро­боти – кілометрах пробігу, тонно-кілометрах та ін.

У галузях хімічного виробництва, де готову продукцію одержують в результаті хімічних реакцій, для розрахунку потреби у вихідній сировині і матеріалах використовують формули хімічних реакцій, молекулярні дані готової продукції і матеріалів, дані про витрати в тех­нологічному процесі.

Потреба вихідного матеріалу на плановий рік у натуральних оди­ницях визначається за формулою:

де – програма виробництва, натуральні одиниці;

, – молекулярна маса відповідно вихідної сировини і готової продукції;

, – вміст чистої речовини відповідно в вихідному матеріалі і готовій продукції, %;

– технологічні витрати в процесі виготовлення продукції, %.

Є потреби об'єднання, підприємства в матеріалах, для яких важко або неможливо встановити норму витрат (канцелярське приладдя, мате­ріали для дослідних виробництв, лабораторій тощо). Потребу в цих ма­теріалах визначають на основі наукової обробки статистичних даних про фактичне витрачання у минулому періоді. Математично ці розра­хунки можна виразити таким чином:

де – фактичні витрати матеріалів в минулих періодах;

– коефіцієнт зміни програми випуску в плановому періоді;

– коефіцієнт зниження витрат матеріалів у зв’язку з впровадженням відповідних організаційно-технічних заходів.

Розрахунок потреби в паливі.

Потребу в паливі здебільшого ви­значають прямим розрахунком, множачи обсяг робіт на норму витрати. Характерною особливістю цих розрахунків є те, що норму витрати вста­новлюють в одиницях умовного палива. Тому спочатку визначають по­требу в умовному паливі. Кількість натурального палива розрахову­ють діленням одержаної раніше кількості умовного палива на тепловий еквівалент, тобто як відношення калорійності даного палива до ка­лорійності умовного.

Потреба в паливі на опалення будівель у зимовий період визначається за формулою:

де – норма витрат умовного палива на добу на 1⁰С різниці між внутрішньою і зовнішньою температурою в опалювальний період, кг/1000м³ розміру будівель;

– тривалість опалювального періоду, днів;

V - зовнішній розмір опалювальних приміщень, тис. м³;

, – температура повітря відповідно в опалюва­них будівлях і зовнішнього середовища за опалювальний період, °С;

– теп­ловий еквівалент палива, що використовується.

Розрахунок потреби в матеріалах на ремонт обладнання.

Потребу в ма­теріалах на ремонт обладнання визначають кількома методами залеж­но від особливостей і характеру обладнання, що його ремонтують. При ремонті унікальних видів обладнання і споруд (великі унікальні верс­тати, конвертори тощо) потребу в матеріалах визначають за кошторисами ремонту, в яких матеріальні специфікації розроблені відпо­відно до обсягу конкретних видів ремонтних робіт і норм витрат. Норми витрат встановлюють на 1 тис. грн. ремонтних робіт.

На машинобудівних підприємствах в основу розрахунку потреби в ма­теріальних ресурсах беруть норми витрати на ремонтну одиницю і об­сяги ремонтних робіт, виражені в ремонтних одиницях складності.

Потреба в матеріалах для виконання ремонтних робіт визначається за формулою:

де а - коефіцієнт, що враховує витрачання матеріалів на огляди і міжремонтне обслуговування;

Н_к - норма витрачання матеріалів на одну ремонтну одиницю при капітальному ремонті обладнання;

R₁, R₂, R₃ – сума ремонтних одиниць обладнання, що підлягає ремонту відповідно капітальному, середньому і малому;

β, υ – коефіцієнти, що харак­теризують співвідношення між нормою витрачання матеріалів відповід­но при середньому і капітальному ремонтах, при малому і капітальному ремонтах.

Розрахунок потреби в обладнанні і запасних частинах.

Потреба підприємства в обладнанні виникає у разі необхідності заміни фізич­но зношеного і морально застарілого обладнання, комплектування продукції, що випускає підприємство, установки додаткового облад­нання.

Загальна потреба в обладнанні визначається за формулою:

де – норма часу для виконання одиниці обсягу робіт;

– обсяг робіт у плановому періоді;

– кількість робочих днів у пла­новому періоді;

– кількість змін роботи;

– число годин ро­боти за зміну;

, – коефіцієнти відповідно використання об­ладнання і перевиконання норм.

Додаткову потребу в обладнанні визначають як різницю між за­гальною потребою і його наявною кількістю.

Потребу в запасних частинах визначають на основі прогресивних норм їх витрат. Ці норми можуть мати вигляд середньорічної їх ви­трати на 100 машин або встановлюватися на основі строку служби. При цьо­му потрібно враховувати, що заміна деяких запасних частин може бу­ти проведена тільки під час капітального або середнього ремонту, тому їх потребу визначають виходячи з кількості ремонтів на ма­шину в плановому періоді.

Якщо є затверджені норми витрати запасних частин, потреба в них визначається за формулою:

де – норма витрачання запасних частин на одну машину на пла­новий період при однозмінній роботі, шт.;

– кількість запасних частин даної позиції, що входять в одну машину;

– змінність робо­ти машини;

– середньосписковий парк працюючих машин;

– коефіцієнт, що враховує можливість відновлення і повторного викорис­тання запасних частин.

Якщо запасні частини замінюють у період капітального або серед­нього ремонту, їх потреба визначається за формулою:

де 360 - планова кількість календарних днів у році;

– кіль­кість деталей, що входять в одну машину;

– середньоспискове число машини;

- період між двома ремонтами;

– коефіцієнт від­новлення запасних частин.

У вартісному виразі потребу в запасних частинах визначають мно­женням натуральних показників на планову ціну.