2. Принципи управління в енергетичному менеджменті
Принципи управління були сформульовані на основі спостережень і досліджень, тому вони є узагальненням практичного позитивного управлінського досвіду і ґрунтуються на певних законах і закономірностях суспільного розвитку. Їх використання в управлінській діяльності дає свого роду ефект “прокладеної лижні”, коли відомо, що треба робити для того, щоб уникнути невдач. Тому знання і врахування принципів управління у сучасному менеджменті є важливою умовою його ефективності.
Принципи енергетичному менеджменту мають відповідати універсальним принципам менеджменту, зокрема таким вимогам:
відображати загальні положення, що властиві організаціям різних типів і видів;
відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу; об’єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією;
бути керівною установкою, що визнається суспільством.
Оскільки наука управління у своїй еволюції на тих чи інших історичних відрізках визначала різні пріоритети і висовувала різні концепції управління, то і принципи управління пройшли відповідних шлях, починаючи з раціоналістичного підходу до організації виробничих процесів і закінчуючи уявленнями про ефективне управління у епоху глобалізації та інформаційних технологій.
Першим звернув увагу на необхідність дотримання певних раціональних правил в управлінні виробництвом Ф.Тейлор. У 1911 р. він опублікував результати своїх досліджень під назвою “Принципи наукового управління”, де виділив чотири принципи управління індивідуальною працею робітників:
науковий підхід до виконання кожного елементу роботи;
науковий підхід до підбору, навчання і тренінгу робітника;
кооперація з робітниками;
розподіл відповідальності за результати роботи між менеджерами і робітниками.
Ці принципи стали відправною точкою для наступних досліджень у даній сфері, оскільки використання їх дозволило значною мірою підвищити ефективність управління виробничими процесами. Продовжив і збагатив дослідження Ф.Тейлора Г.Емерсон, ввівши низку фундаментальних положень менеджменту, а саме:
підлеглий існує для того, щоб продовжувати і розширювати особу керівника;
керівник існує тільки для того, щоб зробити продуктивнішою роботу підлеглого;
компетентні фахівці повинні формулювати основні справи, навчати всіх і кожного їх застосуванню і постійно стежити за всіма відхиленнями;
кожен вищий рівень управління існує не для задоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто стоїть нижче;
кожна операція в організації повинна обслуговуватись усіма знаннями і вміннями, які тільки є у світі.
Світовий економічний розвиток сьогодні вступив у нову стадію – постіндустріальну, яка має свої особливості, а, отже, і вимагає нового бачення тих процесів, що потребують управлінських дій. Наприкінці ХХ століття головна увага в управлінні спрямовується на людей, як носіїв інтелекту.
Менеджмент зосереджує свої зусилля на тому, щоб зробити людей здатними до спільних дій і тим самим досягти синергізму у їх роботі; менеджмент передбачає чесність і довіру у ділових стосунках – етика в бізнесі оголошується золотим правилом; менеджмент прагне сформувати таку організаційну культуру, яка б стимулювала саморозвиток працівників і їх бажання бути рівноправними членами організації.
Тому на перше місце виходять такі принципи, які дозволяють повністю розкрити потенціал людини і спрямувати його на користь організації:
Розвиток творчих здібностей персоналу.
Залучення співробітників до розробки управлінських рішень.
Опора на систему гнучкого лідерства серед персоналу і особисті контакти працівників із зовнішнім оточенням.
Використання таких методів співпраці з людьми, що забезпечують їх задоволення роботою.
Постійна і цілеспрямована підтримка індивідуальної ініціативи працівників фірми і організацій, що з нею співпрацюють.
Чесність і довіра у ділових стосунках.
Опора на високі стандарти роботи і прагнення до нововведень.
Обов’язкове визначення розміру внеску працівника у загальні результати.
Орієнтація на перспективу розвитку.
Опора на загальнолюдські цінності і соціальну відповідальність бізнесу перед людьми та суспільством в цілому.
Не менш важливим принципом управління є “визнання соціальної відповідальності менеджменту перед людиною і суспільством у цілому”. Згідно з найпоширенішими міркуваннями, організації, на додаток до юридичної та економічної відповідальності повинні враховувати людські і соціальні аспекти впливу своєї ділової активності на працівників, споживачів і місцеве населення, а також здійснювати свій внесок у вирішення соціальних проблем у цілому, жертвуючи для цього частину свої коштів і зусиль. Вони мають добровільно відгукуватися на соціальні потреби суспільства, відповідально діяти у таких сферах, як захист довкілля, охорона здоров’я, материнства, розвиток освіти, культури, спорту тощо. Своєю участю у благодійних заходах вони можуть сприяти вирішенню актуальних соціальних проблем регіону, в якому працюють.
Наведені вище принципи лягли в основу сучасної парадигми управління. Використання їх дає можливість будь-якій організації розвиватися, видозмінюватися відповідно до вимог часу. Але кожна сучасна організація, опираючись на потенціал своїх працівників, має відшукувати для себе головне, те, що сприятиме успішній роботі і відповідатиме вимогам і запитам ринку. Тому мова йде про формування певного підходу до виокремлення тих основних засад, яких та чи інша організація, підприємство мають дотримуватися у своїй роботі для того, щоб бути ефективними.
Великою мірою це стосується українських підприємств, які тільки почали засвоювати ринкову абетку. Відмова від абсолютної централізації в управлінні дається нелегко і в управлінській практиці довго ще залишатимуться її рудименти у вигляді відсутності бажання брати на себе додаткову відповідальність, працювати лише за умов жорсткого контролю, чекати розпоряджень про запровадження чогось нового тощо.
Становище ускладнюється і тим, що вітчизняний менеджмент формується під впливом західних теоретичних концепцій, які були актуальними чверть століття тому. Звісно, для роботи на внутрішньому ринку вони є цілком придатними. Але українські підприємства повинні прагнути бути конкурентоздатними і на зовнішньому ринку. Нині ж, у епоху глобалізації, конкуренція набуває іншого виміру і входження у світовий розподіл праці для України є важким завданням. Величезна концентрація капіталу у високорозвинених країнах витісняє дрібний і навіть середній бізнес із традиційних сфер діяльності. На преференції споживача уже не звертають увагу, а їх формують. Протистояння тиску транснаціональних компаній можливе лише у деяких сферах і то за умов ефективного менеджменту, який спирається на новітнє сприйняття ринкових реалій і відбирає адекватні методи взаємодії з ними. Кожна організація в цих умовах мусить для себе визначити ті основні правила ведення бізнесу, виконання яких дозволить їй отримати конкурентну перевагу.
Оцінка середовища, в якому працює організація (економічні, науково-технологічні, інституціональні аспекти, стан конкуренції і форми конкурентної боротьби, вид і структура ринку, існуючі способи формування споживацьких преференцій тощо).
Для енергетичного підприємства чи компанії, яка планує розширювати свою діяльність до меж національного ринку ключовими можуть бути такі принципи:
1. високі стандарти діяльності;
2. орієнтація на перспективу розвитку (підвищення стандартів діяльності);
3. загострена відповідальність кожного за результати справи енергетичного підприємства;
4. опора на реальність ринкових ситуацій;
5. децентралізація управління фірмою і зростання числа співробітників, що залучаються до розробки управлінських рішень;
6. розширення і поглиблення зв’язків фірми із зовнішнім оточенням;
7. орієнтація на лідерів;
8. підвищення готовності кожного до інновацій;
9. застосування новітніх способів стимулювання праці, в тому числі через задоволення потреб у визнанні та успіхові;
10. створення корпоративної організаційної культури менеджменту, що ґрунтується на спільних інтересах і загальнолюдських цінностях, партнерстві, співробітництві і взаємній вигоді;
11. соціальна відповідальність перед суспільством за результати своєї діяльності.