1.2. Структурні одиниці культури мови

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на мову та на її культуру. Центральне поняття теорії культури мови – норма літературної мови в її конкретному історичному вияві. Це одна з найскладніших проблем, багато вимірність якої визначається фактами історичними, культурно-соціологічними і власне лінгвістичними. Норма фіксує і відображає живий процес мовної комунікації і повинна сприяти дальшому прогресу в мові, засвоєнню того нового, що його приносять потреби розвитку, нові досягнення науки і культури.

Комунікативним якостям мови присвячена значна література у світовій та вітчизняній лінгвістиці. Усе ж суперечливими залишаються такі питання, як дефініція якостей мовлення, принципи їх класифікації, їх взаємовідношення і своєрідність реалізації у різних стилях мови. Відсутній єдиний принцип класифікації.

В українській лінгвістиці аналіз комунікативних якостей знаходимо у мовознавчих студіях Л. Булаховського, до критеріїв досконалості мови відносить гнучкість фрази, ясність, точність, багатство, естетичність. Гнучкість мови, на думку вченого, залежить від багатства культивованих нею жанрів, від індивідуалізації застосовуваних нею стилів, від можливостей вибору мовних знаків і зразків тексту. Секрет ясності викладу «криється в засобах організації думки – чіткості та послідовності планування опрацьованого матеріалу, в певності, з якою подаються ті або інші факти та ідеї, в чутті того, що вже належить свідомості слухача або читача як відоме з попереднього досвіду й тому не потребує нового зосередження на ньому уваги, в умінні висувати головне і планувати у відповідних ступенях залежності матеріал другорядний, додатковий тощо »[24,5].

Точність вислову, - як зауважує Л. Булаховчький, - забезпечується культурою мови на даному етапі і, залежно від загального стану культурності країни, від специфічних умов її розвитку – школи,преси і т.ін., можна говорити про різні ступені точності в аспекті розвитку.

Іншими вченими виокремлюються такі комунікативні якості мови : О. Біляєв – правильність, точність, виразність, багатство, змістовність, стилістична вправність, доцільність, змістовність; М. Жовтобрюх – правильність, точність, логічність, чистота ; М. Пентилюк – змістовність, правильність, чистота, точність, логічність і послідовність, різноманітність, доцільність, виразність і образність.

М. Ілляш пропонує таку класифікацію комунікативних якостей мови: правильність, точність, логічність, чистота, багатство і різноманітність, виразність і образність, стислість і доречність.

Л, Скворцов вважає, що мовна майвтесрність полягає в умінні вибрати із паралельних варіантів найбільш точний у змістовому плані, стилістично доречний, виразний, доступний та ін.. Якщо А. Васильєва на першому рівні культури мови висуває критерій літературно-мовної правильності, то на другому – критерії стилістичної відповідності і комунікативної доцільності.

Безумовно,справжня культура мови передбачає володіння формами і стилями сучасної літературної мови згідно з метою і завданням спілкування; проте на думку Л. Струганець, немає потреби виділяти комунікативну якість ( критерій - за А. Васильєвою) стилістичної відповідності, оскільки дотримання стилістичних норм літературної мови входить у критерії правильності.

Стосовно комунікативної доцільності зазначимо, що Б. Головін, йдучи за В. Костомаровим і А. Леонтьєвим, проаналізував це поняття, вважаючи його опорним терміном теорії культури мови. «Напевно, - пише він, - окрім норми діють й інші регулятори мовної поведінки, які розчленовуючи, можна позначити словом «доцільність»… Лише розумний і міцний союз норм і доцільності забезпечує культуру мови суспільства й окремої людини».

Доцільність має широку смугу відмінностей і коливань, які зумовлюються функціональними стилями, соціальними відмінностями людських колективів і різноманітністю комунікативних завдань.

Таким чином, доцільність, за Б. Головіним, - це не комунікативна якість, а комплекс комунікативниз ознак. Також А. Васильєва характеризує критерії точності мови, логічності, ясності і доступності, чистоти, виразності, багатства, естетичності, доречності. При трактуванні багатьох з них автор спирається на теорію Б. Головіна.

На основі відповідних оціночних параметрів мови,які склалися і українському і російському мовознавстві, сформувався такий перелік комунікативних якостей літературної мови : правильність, точність, логічність, чистота, образність, виразність, багатство, різноманітність, доречність, доступність, достатність, стислість, змістовність, ясність, емоційність,естетичність, дієвість.

Основною комунікативною якісю мови є правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності слугують норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо.

У понятті точність закладено двоякий зміст : по-перше, це вживання слів і словосполучень звичних для людей, які володіють нормами літературної мови, а, по-друге, це оформлення і вираження думки адекватно предметові або явищу дійсності, тобто несуперечність реального предмета і його назви. Б. Головін виділяє точність предметну(адекватність слова і позначуваного ним предмета) і точність понятійну(адекватність змісту мови і виражених у ній понять).

Різноманітність – використання різноманітних мовних одиниць; інтонаційність експресивності, мелодика мовлення; стилістично обґрунтоване використання словосполучень і речень; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення.

Виразність – те, що привертає увагу слухача,читача, забезпечується оригінальністю у висловлюванні цьому слугують засоби художньої виразності (порівняння, епітети, метафори); фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція); приказки, прислів'я, цитати, афоризми, крилаті слова і вирази; нелітературні форми національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя); синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період).

Ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає (“Хто ясно мислить, той ясно викладає”). Вона забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті.

Чистота – ознака мови пов’язана з правильно літературно-нормативною вимовою, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю.

Стислість – раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези за мінімальний проміжок часу.

Доречність є основою соціолінгвістичних норм мовлення (доцільність уживання мовних засобів за різних соціальних умов: мовець добирає формули мовленнєвого етикету) і прагматичних (правила спілкування: вміння почати й закінчити розмову; тактика спілкування: вміння перефразувати вислів, заповнити паузу). Тобто відповідність мовних засобів меті, цілі та завданням повідомлення.

Багатство – розмаїття використовуваних слів, обсяг активного словника, семантично і стилістично відмінні одиниці, оперування синонімічними можливостями мови.

Логічність – точність вживання слів і словосполучень, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту. Важливими умовами логічності є: уникнення невиправданого повторення спільнокореневих слів (тавтології), зайвих слів (плеоназм); чіткість у побудові ускладнених речень, оскільки нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про заплутаність думок.

Естетичність – вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, уміння викликати мовленням естетичне задоволення.

Змістовність передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів'я чи багатослів'я.

Образність – комунікативна якість мови, орієнтована на виникнення додаткових асоціативних зв’язків, тобто вживання слів і словосполучень у їх незвичному оточенні, зокрема, їх переосмислення в порівняннях, метафорах тощо.

Достатність - це комунікативна якість, яка виражає поняття кількості мовної інформації і відповідає вимогам певного функціонального стилю літературної мови, логічній завершеності думки.

Дієвість – ознака такої мови,я кА спонукає адресата до зміни поведінки – зовнішньої чи внітрішньої.

Емоційність – комунікативна якість мови, що виражає індивідуальний лад почуттів, переживань, настроїв, суб’єктивного ставлення до висловлюваного, уникання експресивного дисонансу.

Дотримання норм культури мови характеризується не просто сумою комунікативних якостей, а саме їх системою. Оцінні параметри мови, взаємодіючи між собою, формують високий рівень культури мови.