2. Поверхневий карієс. Клініка, діагностика, диференційна діагностика та лікування.

Виникає на місці білої або пігментованої плями внаслідок прогресування деструктивних змін в емалі. Характеризується розм’якшенням ураженої емалі.

Скарги: на короткочасні болі від хімічних подразників ( солене, солодке, кисле); на наявність дефекту твердих тканин зуба; при хронічному перерізі- скарги можуть бути відсутні.

Клінічно при об’єктивному обстеженні спостерігається дефект в межах емалі з крейдо видними чи пігментованими краями. Під час зондування різко виражена жорсткість, затримка зонда, розм’якшення емалі, зондування безболісне. При хронічному перерізі дефект емалі більш пігментований , шорсткий при зондуванні.

Диференційна діагностика проводиться з гострим початковим карієсом, гіпоплазією емалі (коміркова форма), а також з ерозивною формою флюорозу. Поверхневий карієс відрізняється від початкового повним руйнуванням поверхневого шару і заглибленням в патологічний процес емалі. На відміну від гострого середнього карієсу, гострий поверхневий - характеризується збереженням цілісності емалево-дентинного сполучення, яке при середному карієсі завжди руйнується. При середньому карієсі порожнина заглиблюється в дентин. Зондування емалево - дентинного з’єднання болюче. Гіпоплазія емалі відрізняється від поверхневого множинністю дефектів і симетричністю їх розташування. Гіпопластичний дефект х-ся правильними сферичними контурами, краї якого згладжені, дно такого дефекту завжди гладеньке і блискуче.

Методи діагностики:

1.Зондування –симптом затримки зонду;

2.Трансілюмінація – на фоні свічення інтактних тканин зуба чітко видно тінь, що відповідає дефекту емалі;

3.рентгенографія- дозволяє визначити наявність дефекту ( скритих порожнин на контактних поверхнях)

3. Середній карієс. Клініка, діагностика, диференційна діагностика та лікування.

За цієї форми карієсу порушується цілісність емалево-дентинного сполучення і утворюється дефект в серединній зоні дентину.

Скарги:

1.на короткочасні болі від хімічних, температурних подразників. Яка одразу ж зникає після їх усунення;

2.на наявність каріозної порожнини, естетичний дефект ( у фронтальних зубах) або застрягання їжі між зубами ( у випадку локалізації на контактних поверхнях)

Клініка гострого середнього карієсу. Каріозна порожнина характеризується невеликим вхідним отвором. Краї емалі, що закривають вхід в каріозну порожнину, крейдовидно змінені. Тільки після зняття навислих країв виявляється, що каріозна порожнина середніх розмірів, виповнена розм’якшеним, світлим дентином, який легко знімається пластами екскаватором. При зондуванні розкритої каріозної порожнини виявляється болючість по емалево - дентинному з’єднанню та розм’якшеність дентину.

При хронічному середньому карієсі вхідний отвір каріозної порожнини широкий, дно та стінки виповнені щільним пігментованим дентином. Зондування стінок та дна безболісне.

Діагностика

1.Зондування;

2.Рентгенографія – наявність дефекту в межах дентину, що не з’єднаний з порожниною зуба, використовується для діагностики прихованих порожнин, розташованих на апроксимальних поверхнях і невидимих під час огляду.

3.Термодіагностика

Диференційна діагностика: з глибоким карієсом, з хронічним періодонтитом.

Гострий глибокий карієс відрізняється більшою чутливістю до температурних і механічних подразників, зондування дна каріозної порожнини болюче, тоді як при середньому карієсі більш чутливі є стінки каріозної порожнини.

При проведенні диференційної діагностики з хронічним періодонтитом звертають увагу на колір зуба ( сіруватий відтінок) і препарування емалево-дентинного з’єднання не супроводжується болісними відчуттями, каріозна порожнина з’єднана з порожниною зуба. Характерні зміни на рентгенограмі.

Лікування гострого поверхневого, середнього та хронічного поверхневого , середнього та глибокого карієсу передбачає препарування та пломбування каріозної порожнини з накладання ізолюючої прокладки та постійного пломбувального матеріалу.