Основні напрями організації праці

Враховуючи особливості вирішуваних завдань, вирізняють такі напрями організації праці:

— поділ і кооперація праці передбачає науково обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

— нормування праці передбачає розрахунок норм затрат праці на виробництво продукції й надання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

— організація й обслуговування робочих місць — передбачає їх раціональне планування й оснащення відповідно до антропометричних і фізіологічних даних та естетичних смаків людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; їх атестацію та раціоналізацію;

— організація добору персоналу та його розвиток — охоплює планування потреби в робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

— оптимізація режимів праці та відпочинку — досягається завдяки встановленню найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця; відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

— раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці — здійснюється на основі узагальнення прогресивного досвіду; раціональним є такий спосіб роботи, котрий забезпечує мінімальні затрати часу;

— покращення умов праці — сприяє зведенню до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

— зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

— мотивація й оплата праці.

Форми організації праці

У практичній діяльності підприємств і організацій, науковій літературі пропонують такі форми організації праці:

— бригадна;

— підрядна;

— орендна;

— контрактна та ін.

Форми організації праці — це її різновиди, які відрізняються особливостями розв'язання питань з окремих напрямів організації праці. Вони визначаються відповідними системо-утворювальними ознаками та критеріями.

За способом встановлення планових завдань і обліком виконаної роботи форми організації праці бувають:

— індивідуальна — передбачає персоніфікований підхід до розподілу виробничих завдань, обліку виконаної роботи, нарахування заробітної плати на підприємстві;

— колективна — характеризує колективний підхід до організації виробничого процесу.

При цьому колективні форми організації праці поділяють за різними ознаками.

Залежно від способу поділу та кооперації праці при колективній формі організації праці розрізняють такі виробничі підрозділи:

— з повним поділом праці

— з частковою взаємозамінністю

— з повною взаємозамінністю

Залежно від способу управління при колективній формі організації праці виокремлюють такі підрозділи:

— з повним самоуправлінням

— з частковим самоуправлінням

— без самоуправління

За способом формування засобів для здійснення виробничої діяльності застосовують:

— індивідуальну трудову діяльність;

— підрядні та орендні колективи;

— кооперативи;

— малі та спільні підприємства.

За способами оплати та матеріального стимулювання розрізняють організацію праці:

— з індивідуальною оплатою праці;

— з колективною оплатою праці на основі тарифної системи;

— з колективною оплатою праці на основі тарифної системи і застосуванням різних коефіцієнтів

— з безтарифною оплатою праці;

— з комісійною оплатою праці.

За способом взаємодії з вищим керівництвом виділяють форми організації праці, засновані па:

— прямому підпорядкуванні;

— договорі підряду;

— договорі оренди;

— контракті.

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюють різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто один або група працівників виконують певну частину загального обсягу роботи.