2. Соціальні закони: сутність, типологізація, класифікація за формами зв’язку, механізм дії.

Соціальний закон — об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей.

Для соціології велике значення має типологізація, за допомогою якої виділяють наступні види (типи) соціальних законів:

-за масштабами реалізації:

-загальні закони діють у всіх суспільних системах (закон товарно-грошових відносин);

-специфічні закони — їх дія обмежується однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закон пов’язаний з переходом від одного типу суспільства до іншого, приклад, США і Нова Зеландія)

-за часом дії:

-соціальні закони безперервної дії;

-закони тенденції, які діють у певний проміжок часу (норми юридичного права, моральні норми).

-за формами зв’язків:

-закони, які відображають незмінне співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо існує явище А, то існує явище Б);

-закони, які відображають тенденції розвитку. Такими тенденціями можуть бути зміна структури соціального об’єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб, розвиток самоврядування);

-закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами (підготовка кваліфікованих кадрів для зайняття посад в державних органах залежить від рівня освіти, а рівень освіти залежить від політики державних органів);

-закони, які фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільної формації до іншої).

Механизм действия социальных законов представляет собой совокупность звеньев (явлений, процессов, отношений), через которые реализуется выражаемая ими объективная связь. Среди этих звеньев особое место занимают деятельность людей, институты, организации, в зависимости от которых могут изменяться механизм действия и форма проявления социальных законов. Сфера действия социальных законов охватывает область социальной действительности, в которой этот закон возникает и реализуется (действует), она способна расширяться и сужаться. Люди не могут отменить действие социальных законов, если имеются соответствующие условия для их возникновения. Они способны лишь использовать действие социальных законов в своих интересах.

3.Соціологія як наука: особливості визначення предмету та об’єкту. Структура соціології як науки. Функції соціології.

Термін “соціологія” походить від латинського слова “societas” (суспільство) та грецького “logos” (слово, вчення). Впровадив його до наукового обігу французський вчений Огюст Конт на прикінці 30-х років XIX ст. Він, по-перше, ототожнював соціологію з суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство. По-друге, О. Конт вважав, що соціологія при дослідженні суспільства повинна грунтуватися на позитивних соціальних фактах, а не на абстрактних міркуваннях, застосовувати науковий підхід, заснований на спостереженні й експерименті. На думку О. Конта, соціологія (яку він спочатку називав “соціальною фізикою”) повинна запозичити з природничих наук об'єктивність, перевірність доказовість. По-третє, О. Конт підкреслював необхідність практичного використання науки в області соціальних реформ. Він був глибоко переконаний, що знання, добуті з допомогою наукових досліджень, можна ефективно використовувати для покращення управління добробутом суспільства.

Об'єкт дослідження соціології - суспільство, яке розглядається у двох аспектах:

- як соціальний організм, що складається із взаємопов'язаного комплексу різних елементів - соціальних інститутів, соціальних спільнот, соціальних груп та індивідів;

- як найскладніша природно-історична соціальна система - органічна спільність соціальної, політичної, економічної і духовної сфер.

Складність об'єкта соціології зумовлює особливо ретельне визначення її предмета. Предмет завжди чітко відокремлює сферу й мету дослідження, окремі аспекти, особливості, відносини об'єкта дослідження.

Соціологія це наука про закономірності становлення, функціонування, розвитку суспільства як соціальної системи, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізм і принципи їх взаємодії.

Соціологія як наука про суспільство, соціальні спільноти, соціальні відносини, процеси та інститути, механізми їх функціонування та взаємодії, має складну структуру. Структура соціологічного знання відображає складність об'єкта і предмета соціології, а також особливості її виникнення та розвитку.

Існує багато підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології. При найширшому визначенні виокремлюють дві предметні зони - макро і - мікрорівень, а також два основних напрями - теоретичний (фундаментальний) і емпіричний (прикладний).

Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних елементів (К. Маркс, Г. Спенсер, Т. Парсонс, Р. Мертон, М. Вебер, В. Парето та інші).

Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистому рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки, тобто на все те, що створює і змінює суспільство (Дж. Хоманс, Дж. Мід, Дж. Морено та інші).

Ці рівні взаємопов'язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбувається в межах конкретних соціальних систем, структур та інститутів.

Два основних напрями соціології - теоретичний і емпіричний - виникли в результаті конкретизації соціальної філософії, спеціалізації та кооперації суспільних наук і розвитку емпіричних соціальних досліджень. При цьому до кінця XIX ст. теоретичні та емпіричні соціальні дослідження практично не були взаємопов'язані.

Завдяки розвитку соціологічних теорій середнього рівня система соціологічного знання на сучасному етапі свого розвитку набула трирівневої структури:

Загальносоціологічна теорія, або фундаментальний рівень знання.

Соціологічні теорії середнього рівня, які конкретизують положення загальної теорії, здійснюючи перехід від загальних концептуальних положень до емпіричних знань.

Конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження, або прикладний рівень знань.

Теоретична соціологія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, концепції, які зі своїх методологічних позицій пояснюють закономірності розвитку і функціонування суспільства загалом, дають їм свої інтерпритації. Наприклад, теорія суспільно-економічної формації (К. Маркс), структурно-функціональна теорія суспільства (Т. Парсонс), теорії соціального конфлікту (К. Маркс, Г. Зіммель, Л. Козер, Р. Дарендорф), соціокультурні (П. Сорокін, А. Тойнбі та ін.), індустріально-технологічні (Р. Арон, Д. Белл, А. Тоффлер, З. Бжезінський, А. Турен) тощо.

Теоретична соціологія охоплює на високому рівні абстрагування причинні зв'язки в розвиткові соціальних явищ, описує соціальні взаємозв'язки в загальному вигляді.

При цьому, загальносоціологічна теорія, концентруючи в собі систему перевірених вихідних наукових тверджень, є базою для розвитку соціологічних теорій середнього рівня.

Соціологічні теорії середнього рівня - це галузі соціологічного знання, які мають своїм предметом дослідження закономірності розвитку відносно самостійних, специфічних підсистем суспільного цілого і соціальних процесів.

Типологію теорій середнього рівня становлять:

Спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих спільнот, а також сутність і основні характеристики людини соціальної (наприклад, соціологія особистості, колективу, сім'ї, етносоціологія, соціологія молоді й інших вікових груп).

Галузеві соціологічні теорії, що вивчають механізми життєдіяльності і функціонування окремих сфер суспільства, соціальну реалізацію форм суспільної свідомості (наприклад, соціологія праці, управління, освіти, виховання, економіки, політики, права, охорони здоров'я, громадської думки).

Теорії середнього рівня надають можливість, по-перше, створити надійну та зручну теоретичну основу для дослідження конкретних сфер людської діяльності й окремих соціальних структур; по-друге - сприяти удосконаленню регулювання соціальних процесів, відносин на рівні соціальних інститутів, окремих сфер соціального життя суспільства та його ланок.

Емпіричні соціологічні дослідження - третій рівень системи соціологічного знання - являють собою інструмент встановлення і узагальнення соціальних фактів за допомогою прямої або опосередкованої реєстрації здійснених подій, характерних для соціальних явищ, об'єктів і процесів, що вивчаються.

Функції соціології

Теоретико-пізнавальна функція полягає у концентрації, поясненні, збагаченні наявного соціологічного знання, в розробці законів, категорій і методів цієї науки на основі дослідження соціальної реальності.

Практико-перетворювальна функція тісно пов'язана з теоретико-пізнавальною, оскільки єдність теорії та практики - характерна риса соціології. Сутність її виявляється у розробці науково обгрунтованих практичних рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами та суспільством у цілому.

Світоглядно-ідеологічна функція випливає з об'єктивної участі соціології в соціально-політичному житті суспільства, виробленні перспектив його розвитку. Спрямована на формування соціологічного стилю мислення, поглядів людини на суспільство, глибоке та всебічне засвоєння наукової ідеології.

Гуманістична функція полягає в розробці цілей соціального розвитку, формуванні соціальних ідеалів і цінностей. Соціологія є чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології.

Описова функція передбачає систематизацію, опис, нагромадження одержаного дослідницького матеріалу у вигляді різного роду наукових звітів, статей, книг тощо. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними соціальними об'єктами.

Інформаційна функція - це збирання, систематизація соціологічної інформації, яку одержують у результаті проведення досліджень. Її використовують соціологи - для з'ясування особливостей розвитку соціальних процесів; керівники державних та інших установ - для прийняття обгрунтованих управлінських рішень.

Прогностична функція полягає у формуванні соціальних прогнозів. Соціологічні дослідження завершуються створенням короткострокового або довгострокового прогнозу розвитку того чи іншого об'єкта, що досліджується.

Функція соціального управління пов'язана з використанням соціологічної інформації для розробки і створення ефективних моделей управління різноманітними соціальними об'єктами.

Отже функції соціології визначають не тільки її обов'язки перед суспільством, а й місце в системі суспільних наук.

4.Дайте порівняльний аналіз основних теоретичних напрямів західної соціології 20 ст. теорія постіндустріального розвитку, теорія соціального обміну, неофункціоналізм, структуралізм, інвайроменталізм, постмодернізм у соціології.

Теория постиндустриального развития Д.Белла

Не менее известный ученый-футуролог нашего времени Дэниэл Белл (р. 1919) в своей концепции исходит из того, что "новое индустриальное общество", о котором писал Д.Гэлбрейт, находится в глубоком кризисе, но вскоре будет преобразовано в какое-то иное. По Беллу, это будет постиндустриальное новое общество, общество взаимных услуг. Сегодня все меньше и меньше людей заняты в производстве вещей, и все больше — в производстве услуг, в сфере культуры, науки, в индустрии развлечений, наконец, в сфере государственных услуг. Уже в 80-е годы в наиболее развитых странах количество людей, занятых в сфере услуг, превысило две трети от общей численности работающих. Даже социальные группы сегодня образуются не по отношению к собственности, а по профессиям.

Один из основных моментов в концепциях футурологов — представление об информационном обществе. В наше время информация становится не только товаром, но и орудием господства. Д.Белл утверждает, что информация — специфический товар, на который не распространяются привычные методы ценообразования. К тому же этот продукт не может потребляться отдельным человеком, его потребитель—общество.

Теорія соціального обміну

Даний теоретичний напрям формувався на межі кількох теоретико-методологічних напрямів у розвитку соціологічної думки: постпозитивізм, економічний улітаризм (принцип оцінки всіх явищ з точки зору їх користі, інтересу, можливості служити засобом для досягнення будь-якої мети), соціальний біхевіоризм, культурна антропологія. Основна увага в даному соціологічному погляді спрямована на реальну поведінку раціонально діючого індивіда, його економічні інтереси, елементарні форми соціальної поведінки та на цій основі - редуціювання соціальних процесів.

Неофункціоналізм - одна з теорій європейської інтеграції, створена після Другої світової війни і є ревізіоністським варіантом функціоналізму.

Розроблений групою американських дослідників на чолі з Е.Хаасом, до 1960-х років функціоналізм став провідною теорією європейської інтеграції. Сильною стороною неофункционализма стало прагнення до керованої інтеграції на регіональному рівні. А найбільш істотною відмінністю від класичного функціоналізму було те, що на перший план висувалася політика, прагнення до політичної співпраці, але через співпрацю економічну. Таким чином, звільнившись від ряду недоробок функціоналістів, оновлена ​​теорія вносила чіткість в інтеграційний процес.

В науковий обіг термін "неофункціоналізм" був введений в 1985 р. американським соціологом Дж. Александером (нар. 1944 р.). Цим терміном позначався напрям в теоретичній соціології, який вважав що:

• соціологи в дослідженні еволюції суспільства зобов'язані брати до уваги всі точки зору різних соціальних сил;

• кожна з цих точок зору виражає певний аспект цієї еволюції;

• значний заряд раціональності міститься в комунікативній дії членів суспільства і його треба виявляти, а не приймати раціоналізацію соціальної дії за тенденцію самого історичного розвитку.

Структуралізм

Структуралізм - напрям і інтелектуальний рух в сучасної (в основному континентальної) філософської думки. Найбільш впливовий структуралізм був під Франції в 1960-х роках. Вплинув на розвиток семіотики.

Структуралізм виріс з структурної лінгвістики, основи якої заклав Фердинанд де Соссюр.

Одним з основних положень структуралізму є твердження про те, що соціальні і культурні явища не мають самостійної субстанциальной природою, а визначаються своєю внутрішньою структурою (тобто системою відносин між внутрішніми структурними елементами), і системою відносин з іншими явищами у відповідних соціальних і культурних системах. Ці системи відносин розглядаються як знакові системи і, таким чином, трактуються як об'єкти, наділені значенням .

Структуралізм ставить своєю метою пояснити, як дані соціальні інститути, які можуть бути виявлені в рамках структурного аналізу, роблять можливим людський досвід .

Інвайроменталізм- соціологічна течія, спрямована на вивчення проблем поліпшення якості життя та довкілля.

Постмодернізм

Цей теоретичний напрям вважається одним з нових (останніх) макротеоретичних надбань соціологічної науки. На думку соціологів, він "стоїть дещо не в одній площині" поруч зі способами пізнання соціальної реальності і самої соціології і більше стосується нового розуміння змін у суспільстві, які сьогодні відбуваються. Цю загальнотеоретичну концепцію запропонував Е. Гідденс, видатний сучасний американський соціолог на XII Всесвітньому соціологічному конгресі у Мадриді в 1990 p., окресливши як постмодерністський напрям, хоча саме це поняття вживалося набагато раніше. Понятие постмодернизма (постсовременности) формируется в социологии с целью теоретического обобщения принципиальных и особых черт общества в отношении к теориям современности. В свою очередь понятие современности имеет несколько измерений.