Розділ 2 види соціального регулювання

1. Поняття нормативного соціального регулювання

Порядок у суспільстві - необхідна умова його нормальної життєдіяльності. Він відображає досягнутий рівень організації громадського життя, стабільність, злагодженість суспільних відносин. Від рівня суспільного порядку залежить стан суспільної й особистої безпеки.

Але суспільний порядок не виникає сам собою, він є закономірним наслідком регулювання суспільних відносин. Соціальне регулювання - це система засобів, спрямованих на впорядкування поведінки людей, їхніх соціальних спільностей з метою узгодження і стабілізації суспільних відносин [6].

Право регулює суспільні відносини у взаємодії з іншими нормами, як елемент системи нормативного регулювання. У цьому випадку система розглядається як взаємодія видів соціальних норм, виділених по підставі їх регулятивної специфіки. Визначити місце і роль правових норм у системі соціального нормативного регулювання означає в даному випадку співвіднесення правових та інших соціальних норм, виділених на зазначених підставах.

Система соціальних норм відображає досягнуту ступінь соціального, духовного, політичного та економічного розвитку суспільства. Процес, що визначає соціальний порядок називають соціальним регулюванням. Вивчення соціального регулювання призводить до необхідності виділяти ті сфери життєдіяльності суспільства, які стають об’єктом впливу соціальних регуляторів. Це стає дійсно необхідним, тому що треба зрозуміти, чому ж один вид суспільних відносин регулює право, а інший мораль, чому при впливі права один вид суспільних відносин регулює закон, який приймається вищим законодавчим органом, а інший постанову Уряду або навіть наказ міністра? [6].

Соціальне регулювання постає перед нами і в різноманітті форм вираження - від правових (окремі закони, кодекси) до моральних (кодекси честі, етика підприємництва, інші професійні етики), від естетичних (мода, стиль) до організаційно-технічних (правила безпеки, стандарти) .

Відносини між людьми в суспільстві носять упорядкований характер і підкоряються певним правилам (нормам). За допомогою норм встановлюються стандарти допустимого і не припустимої поведінки, здійснюється оцінка скоєних людей вчинків, визначаються процедури вирішення спірних і конфліктних ситуації, а також міри відповідальності за недотримання і порушення містяться в нормах приписів. Враховуючи нерозривний зв’язок норм з поведінкою людей у суспільстві, їх назвали соціальними.

Усі соціальні норми оцінюють вольові дії з точки зору їх спрямованості та наслідків, що настали. При цьому той чи інший варіант поведінки може бути визнаний соціальною нормою тільки в тому випадку, якщо закріплює типове (повторюване і визнане певним числом людей) оцінне судження: добре - погано, прийнятно - неприйнятно, можливо - неможливо. З оцінок випливають відповідні приписи, які в свою чергу породжують певні наслідки [6].

Система соціальних норм під впливом різних факторів: історичного періоду, рівня технічного і культурного розвитку, геополітичної обстановки і т.п. Як зазначає В. С. Нерсесянец, «поява соціальних норм і свідомого нормативного регулювання пов’язане з переходом соціальних норм і свідомого нормативного регулювання пов’язане з переходом від тваринної стадності до людського суспільства, з процесом соціалізації відносин, з поведінкою людини як особливого природно - біологічного і суспільної істоти» [18, 245].

Кожен автор по-своєму формулює поняття терміна «соціальні норми». Професор Алексєєв С.С. дав таке визначення: «соціальні норми - пов’язані з волею і свідомістю людей загальні правила регламентації форми їх соціальної взаємодії, що виникають в процесі історичного розвитку і функціонування суспільства, що відповідають типу культури і характеру його організації» [1, 232]. Але в той же час Мордовець А.С. і Синюкова В.М. вважають, що «соціальні норми представляють собою склалися в процесі суспільного розвитку, стійкі, визнані і підтримувані певними соціальними групами (класами, національно - етнічними групами, релігійними конфесіями і т.п.) зразки (стандарти, моделі) поведінки учасників соціального спілкування» [15, 108].

Безсумнівно, визначення мають відмінності, але думки авторів ґрунтуються на тому, що дані норми є регуляторами суспільних відносин між людьми, певних соціальних груп, а також вони є еталонами, стандартами поведінки учасників відносин. У свою чергу система соціальних норм є засобом громадського управління організації і функціонування держави, в тому числі вона є необхідним компонентом життя суспільства.

Отже, сьогодні в юридичній літературі, розрізняють два основних види соціального регулювання - індивідуальне і нормативне. Індивідуальне регулювання - це упорядкування поведінки людей за допомогою разових рішень, що стосуються окремих випадків, конкретних осіб.

Система нормативного регулювання - це сукупність соціальних норм, регулюючих поведінку людей в суспільстві, відносини їх між собою в рамках об’єднань, колективів, і соціально-технічних, що регламентують їх взаємовідносини з природою.

Волинка К.Г. зазначає, що «нормативне регулювання - упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил, тобто стандартів, зразків, моделей поведінки, що поширюються на всі аналогічні випадки. За допомогою загальних правил (соціальних норм) досягається єдиний порядок у суспільстві» [6].

Нормативне регулювання визначає у відносинах «людина до явищ природи» і «людина до людини» природний і соціальний порядок в умовах взаємодії множинних факторів.

Професор Тихомиров Ю.А вважає, що «нормативне регулювання завжди є компонентом життя будь-якого суспільства. Причому соціальні норми, розраховані на належне і можливу поведінку, виходять з визнання цінностей та критеріїв оцінки вчинків людей. Або вони засвоюються і переводяться в цілі і мотиви поведінки людини, або дотримується лише зовнішня оболонка нормативних вимог, або норми реально порушуються. «Перетин» норм та індивідуальних актів поведінки важко виявляти. Та й самі норми різноманітні - правові норми, норми громадських організацій, норми моралі, звичаї, звичаї і традиції. Ці правила є способом передачі інформації та закріплення її у свідомості та поведінці людей. Норми саморегуляції відрізняються добровільним і зацікавленим ставленням людей і відповідно потужними стимулами і мотивами» [27, 87].

Подібний аспект проблеми відповідає поглядам М. Вебера про розчленування життєвих процесів на «зрозумілі» дії його учасників. Вони виходять з визнання легітимності соціального порядку в силу авторитету традицій і звичок, авторитету вождя чи пророка, віри в обов’язковість легального встановлення й ділової компетентності і раціональних правил. Причому самі дієві гаранти - внутрішні, а не зовнішні (органи, суди, примус). Теорія соціальної дії дає людям право вибору в умовах формули «Панування є шанс зустріти послух певному наказу» [3, 132].

Скакун О.Ф. зазначає, що «нормативне регулювання - впорядкування поведінки людей за допомогою вироблених у суспільстві загальних правил - зразків, моделей, що поширюються на усіх, на всі подібні випадки» [24, 409].

Підтримуємо думку всіх вищевказаних авторів, щодо розкриття сутності терміну «нормативне регулювання».

Виникнення соціального нормативного регулювання притаманне первісному суспільству, в якому воно виконувало дві функції:

1) звільняло людину від постійного страху перед навколишнім світом і спрямовувало її діяльність на створення умов для життя;

2) упорядковувало суспільні відносини через установлення відповідних стандартів (правил) поведінки в різних життєвих ситуаціях, організовувало їх у певний суспільний порядок [23].

Поява нормативного соціального регулювання у первісному суспільстві стала якісним поштовхом до виникнення і розвитку права.

Соціальні норми первісного суспільства виникли спочатку у вигляді міфів, ритуалів і обрядів, пізніше (при переході від привласнювальної економіки до виробничої) - моральних настанов і звичаїв. За допомогою ритуалів і обрядів упорядковувалася зовнішня форма поведінки, завдяки міфам забезпечувався внутрішній зміст: створені божества для поклоніння (духи, боги, герої, предки) наділялися ідеалізованими вчинками, що слугували зразками для поведінки. Нездатність пізнати багато явищ природи формувала віру в існування божественних, надприродних явищ; виконувалися релігійні культи жерцями, шаманами та ін.; складалися релігійні норми, на основі яких пізніше стали регулюватися відносини між людьми. Моральні настанови про добро і зло первісного суспільства були примітивними: обмежувалися «добром» лише щодо своїх одноплемінників, вимога незаподіяння «зла» ближньому не поширювалася на представників інших племен [24, 147].

Найбільш стабільним нормативним соціальним регулятором первісного суспільства були норми-звичаї - соціальні норми, що регулюють стійкі суспільні відносини, які ввійшли у звичку і стали правилами поведінки внаслідок багаторазового повторення протягом тривалого часу Норми-звичаї ґрунтувалися на натурально-природній потребі, перепліталися з міфами і мали значення для всіх випадків життя громади, роду, племені, для регламентації господарського життя і побуту, сімейних та інших взаємин членів роду, первісної моралі (добра і зла), релігійно-ритуальної діяльності. Будучи умовою комунікації між різними типами дій людей, норми-звичаї слугували критерієм «правомірної» поведінки; були публічною основою вирішення життєвих ситуацій; підтримували і зберігали кровно-родинну сім’ю. Систему норм-звичаїв можна назвати природним первісним правом.

Соціальні норми, за допомогою яких здійснювалося впорядкування життя первісного суспільства, характеризуються у літературі як «мононорми» через їх ознаки [24, 149].