Головні напрямки соціології XX ст.:

1. структурно - функціональний аналіз (Парсонс) – згідно з даною теорією нормальний стан суспільства - це рівновага. Ця школа продовжує ідеї Г.Спенсера, розглядає суспільство як систему, кожен елемент якої повинен забезпечувати функціонування всього соціального організму, одночасно і система контролює діяльність складових, забезпечуючи для цього ефективні умови, запобігає будь-якому збою у їх роботі. Соціологія допомагає відслідковувати стан суспільства, підтримувати його у рівновазі.

2. теорія конфлікту (конфліктологія) – Мілс, Козер, Дарендорф. Теорія, яка кардинально відрізняється від структурно-функціонального аналізу. Нормальним станом суспільства згідно з цією теорією є конфлікт. Соціальні конфлікти обумовлені багатьма факторами. Різні цінності, боротьба за владу, привілеї, дефіцит ресурсів. Як впливає конфлікт на суспільство залежить від політичного режиму: у демократичному (відкритому) суспільстві конфлікт сприяє інтеграції соціальної структури, зміцненню солідарності між групами, вказує напрямок соціальних змін. Це стає можливим при вчасному виявленні конфлікту і адекватному реагуванню на нього. У закритих суспільствах конфлікт придушують, він не вирішується, що в перспективі призводить до руйнування соціального організму. Завдання соціології виявити причини конфлікту та спрямувати його розв’язання у прогресивному руслі.

3. теорія соціального обміну – взаємодія у людському суспільстві представляє собою обмін вигодами; - це соціологічний напрямок, що тлумачить соціальне життя через процес обміну між людьми винагородами та витратами під кутом зору взаємного зиску суб'єктів взаємодії. На думку авторів цієї точки зору (Ц.Хоманс та П.Блау), мета соціального обміну, як і економічного, - максимізація користі та мінімізація витрат при соціальній взаємодії. Така мета заснована па досконалій системі винагород і по­карань та спрямовує розвиток суспільства в напрямку соціаль­ного прогресу до добра і зменшення зла. П'ять основних положень (п’ять гіпотез взаємодії) соціального обміну, на підставі яких можлива взаємодія людей,:

- гіпотеза успіху - якщо людина при здійсненні дії має на­городу, то в майбутньому вона намагається її повторити.

- гіпотеза стимулу - людина намагається відтворити схожі умови при отриманні винагород у минулому.

- гіпотеза цінності - чим цінніша винагорода, тим вища імовірність відповідної дії.

- гіпотеза голодання-насичення - коли потреби задоволь­няються, то люди докладають менше зусиль.

- гіпотеза фрустрації - агресії - коли людина не отримує очікуваної винагороди, то вона піддається негативним емоціям.

4. символічний інтеракціонізм. Термін "інтеракція" (взаємодія) ввів у науковий обіг американський соціолог Г.Блумер, авторство ж концепції символічного інтеракціонізму належить представникові Чиказької школи соціології Дж.Міду (1863-1931) – американському соціо­логу і соціальному психологу. Символічний інтеракціонізм - це соціологічна концепція, що аналізує соціальні взаємодії між людьми через спільні для її учасників смисли їхніх взаємних реакцій. Оскільки, на відміну від тварин, які взаємодіють між собою у природі, керуючись інстинктами, люди у суспільстві вибудовують свою поведінку на основі символів, символічних дій (а це знаки, жести, міміка, мова, дистанція між людьми, вчинки), а взаємне порозуміння, діалог, а, отже, ефективна комуніка­ція можливі в тому разі, коли люди надають однакового тлумачення символам, які застосовуються при взаємодії, то завдання соціології - вивчати символічний характер взаємодії людей, озброїти людину знаннями для оволодіння способами інтерпретації (пояснення) і розшифрування сенсу речей і дій людей.

5. феноменологія (Л.Щюц, І.Лукман, П.Брегер) - соціологічна концепція, що спирається на дослідження життєвого світу людини, який конструює суб'єктивно кожний індивід. Її автори працюють у напрямках подальшого розвитку "розуміючої соціології" М.Вебера і оцінюють її як крайній суб'єктивізм. А.Щюц за­уважує, що феноменолог не має стосунку власне до об'єктів, його цікавлять їхні значення, конституйовані діяльністю люд­ського розуму. Кожна мисляча людина мислить по-своєму. Суспільство - не об'єктивна, а суб'єктивна реальність, оскільки створюється інтересами, мотивами, цілями, моделями поведінки людей, котрі взаємодіють.