7.Три неортодоксальні школи:

Будди́зм ( «Вчення Просвітленого») — релігійно-філософськевчення про духовне пробудження , яке виникло близько VI століття до н. е. в Давній Індії. Засновником вчення вважається Сіддхартха Гаутама, в подальшому отримав ім'я Будда Шак'ьямуні.

Будди́зм  — одна зі світових релігій,яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди). Слово «буддизм» створене європейцями у XIX столітті.Вважається, що це одна з найдавніших світових релігій, яка сповідується в багатьох регіонах світу.

Джайні́зм ( «переможець») — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. У сучасному світі джайнізм — невелика за кількістю вірних, але дуже впливова в Індії, де їх нараховується приблизно 4,9 млн., релігія. Джайни найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають древню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп у країні. Бібліотеки джайнів найстаріші в Індії.

Чарвака — одна з неортодоксальних шкіл (настіка) у давній та середньовічній індійській філософії, яка вважається атеїстичною іматеріалістичною. Як і інші неортодоксальні школи індійської філософії — буддизм та джайнізм, локаята не визнавала авторитету Вед.Локаята вважала істинним тільки те, що можна осягнути безпосереднім сприйняттям, вважала, що існує - тільки цей світ (лока), єдина реальність - матерія, метою людського існування - досягнення насолоди.

За вченням локаяти світ складається з 4 елементів: води, вогню, землі та повітря. Кожному з цих елементів відповідає свій специфічний різновид атомів, вічних та незмінних. Свідомість, розум і чуття - теж наслідок поєднання вказаних первинних елементів.Найчастіше локаятиками називают тих, хто вважає душу ідентичною тілу, що існує лише доти, поки живе тіло. Локаята — це віра в реальний світ (лока) і невір'я в існування потойбічного світу.

Погляди представників цієї школи іноді порівнюють з поглядами старокитайського мудреця Чжу Ян.

8. Філософія Стародавнього Китаю.

Філософські погляди давніх китайців зароджувались і розвивались у процесі критичного переосмислення міфологічної культури.

Характерним для китайської міфології було уявлення про навколишній світ як взаємодію двох суперечливих першопринципів – жіночого „інь” та чоловічого „ян”. Взаємодія цих принципів породжує всю багатоманітність існування предметів та явищ оточуючого світу і Всесвіту загалом.Загальна особливість філософії Ст.Китаю – її спрямованість на вирішення етико-правових проблем.Досягнення філософської істини – це найефективніший шлях до морального самовдосконалення. Головною проблемою філософії була практика управління країною та підлеглими.

Загальну ідею тогочасного світосприйняття описували формулою „гармонія неба, людини й землі”, яку розкривали вчення про існування п”яти першопричин усіх речей (води, вогню, дерева, повітря, землі); учення про поділ усіх предметів, явищ і процесів на інь та Ян тощо. Таким чином,китайська філософія через брак наукових знань пояснювала світ, використовуючи наївно-матеріалістичні ідеї, водночас нехтуючи ніби ненауковими загально філософськими проблемами.

9. Давньокитайськи джерела говорять про 100 філософських шкіл, але основними були конфуціанство, даосизм, моізм, легізм.

Конфуціанство виникло в VI-V ст. до н е засновником його був Конфуцій (Кун Фу Цзи).У тлумаченні світобудови Кун виходив з уявлень попередніх епох, а головну увагу він приділив проблемам людських стосунків, людської поведінки, сім’ї, управління державою. За Конфуцієм поведінка людей, їх суспільний статус залежать від «закону Неба», який людина повинна розуміти і наслідувати. Основними в ньому є:

1.– людинолюбство «Не чини іншим того, чого не бажаєш собі». Тобто принцип гуманізму. Люди мають бути великодушними, правителі також повинні подавати підлеглим приклад особистої високоморальної поведінки, піклуватися про них як батько.

2.– повага до старших, (дітей – батькам, меншого – старшому, підлеглих – начальнику, дружини – чоловікові) – тобто принцип субординації.

3.– дотримуватись традицій, ритуалів, звичаїв суспільної поведінки. Це означало знайти своє місце в суспільстві, сумлінно виконувати свою справу і не втручатися у справи інших. Тоді в державі буде порядок і спокій. («Правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком, син – сином»).Тих, хто дотримується цих принципів Конфуцій називав «благородними», «шляхетними», решту – «низькими».

«Благородна людина» вимоглива до себе і поблажлива до інших, прагне до самовдосконалення, вміє володіти собою, поміркована в словах і вчинках.«Низька людина» не має принципів, діє під впливом юрби або життєвих потреб, дбає лише про зиск.