15. Драматургія молодших сучасників ш.

Складні явища занепаду ренесансної культури, а також загострення соціально-політичної ситуації в країні помітні насамперед у драматургії 1 пол 17ст. у художній системі цього періоду виявились різноманітні тенденції і стилі: поряд із ренесансним стилем з’являються риси, притаманні класицизму, маньєризму(відчуття кризи, нестабільності, людина – піщинка, індивідуалізм, суб’єктивізм, таємничість) і бароко(монументальність, роздуми про смерть, біль і страждання, помпезність і декоративність). Існує 2 види театрів: закритий – університетські і придворні; відкриті – звичайні. Найвидатнішим з усіх драматургів цього періоду – комедіограф Бенджамін Джонсон. Освічений і міг би належати до «університетських умів». Створив самобутню художню систему, в основі якої покладено перед класицистичну естетику. Називають батьком англ. комедії, він – автор низки комедій звичаїв, в онові яких лежить перед класицистична теорія «гуорів», гумор – головнп риса характеру, яка формує людську особистість. Теорія втілена в програмних п’єсах «Кожен у власному гуморі», «Кожен поза своїм гумором». Одна з найкращих його п’єс – «Вольпоне» - тема – влада золота яка спотворює людську сутність;головний герой – користолюбець, який намагається збагатитись на недоліках людей, оголошує себе смертельно хворим, обіцяючи сподок найуважнішій людині зі свого оточення. Відтоді вислуховує лише похвальбу на свою адресу та приймає подарунки. У п’єсі імя кожного персонажа уподібнене до якоїсь тварини ( Вольпоне – лисиця, його спільник Моска – метушлива, надокучлива мошка). Д зробив внесок у розробку жанру придворної «маски» - святкового дійства на Різдво, Маслиниці, свято відбувалось при дворі з обув’язковою присутністю монарха:»Маска королев», «Маска чорноти». Традиції Ренесансу живили творчість Томаса Хецвуда («4 лондонські підмайстри»), Томаса Деккера («Свято черевичника»), які звертались до жанру романтичної комедії. Маньєристичні та барокові тенденції яскраво виявились у «драмі помсти» або «драмі крові». Вважають, що особливості драми помсти розроблено в творчості Сіріла Тернера. В його «Трагедія месника» герой здійснює помсту, але цілковито втрачає почуття міри і стає часткою аморального середовища. Яскравими представниками драми помсти були Джон Марстон («Помста Антоніо»), Дж.Вебстер («Білиц диявол»), Томас Мідлтон («Перевертень»). У цих творах передано безвихідний трагізм і гріховність людського життя.

16. Бароко в англ.Л-рі хvіІст. Дж.Донн та школа метафізиків.

Бароко – літературний і загально мистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVII ст. і поширився на інші європейські країни, зокрема Англію. Розквіт бароко припадає на першу половину XVII ст. В мистецтві бароко знаходить синтез двох великих стилів – Відродження і Середньовіччя (Готики). Барокова література рухлива і динамічна, їй притаманна трагічна напруженість і трагічне світосприйняття; у ній посилюються настрої песимізму, скепсису, розчарування. Людина – це піщинка у Всесвіті, її життя скороминуще. Людина приречена на життєву суєту і страждання, а також на смерть, що є порятунком від життя, сповненого скорботи і печалі. Поетика бароко поєднує різнорідні, протилежні елементи і форми. Дотепність, парадоксальність, контрастність найбільше цінувалися теоретиками і практиками бароко.

В Англії найвидатнішим представником бароко був Джон Донн (1572-1631), поезія якого звернена до інтелекту. Згодом поєднання думки і почуття, своєрідна інтелектуалізації емоцій стане однією з важливих рис англійської лірики XVII ст. Поетичній творчості поета притаманна пристрасть до особливої метафори, яку в Англії називали «концептом». Така метафора є складнішою за своєю внутрішньою механікою. Вміння зіштовхувати протилежності, розуміти складну природу елементів явища та водночас відшукати об’єднуючі ланки – важлива риса творчості Донна.

Хворобливо відчуваючи недосконалість світу, який, за словами поета, розпадається на атоми, він усе життя шукав точку опори. Внутрішній розлад –головна тема його барокової лірики. Саме в цьому причина її складності, протиріч, поєднання радощів життя і глибокого трагізму.

Проблема творчої еволюції Джона Донна і донині є предметом досліджень провідних літературознавців і критиків. Англійський поет бароко, його дідом по материнській лінії був популярний драматург і композитор Джон Хейвуд, а також доводився родичем Томасу Мору, сім’я була католицькою за своїм віросповіданням, що за часів королеви Єлизавети становило чималу небезпеку. Донн звертався до багатьох популярних жанрів єлизаветинської літератури: сатир, сонетів, елегій, пісень, послань і т.д. Але багато традиційних жанрів під його пером зазнають суттєвих змін. Як одну з найхарактерніших тенденцій можна відзначити відмову від музичності єлизаветинської лірики та орієнтацію на розмовну мову. І хоча Донн міг створювати й дуже мелодійні вірші, особливо в жанрі пісні, все ж у його поезії домінують інтонації розмовної мови, а багато віршів нагадують драматичні монологи.

▪ У ранній творчості поета (90-ті рр. XVI ст. – початок XVII ст.) переважають ренесансні мотиви і настрої. У цей період написано пісні і сонети, більшість елегій, сатир, епіграм, а також деякі поетичні епістоли. Перша поетична збірка «Пісні і сонети» - називають енциклопедією кохання, виходить за межі старої ренесансної лірики. І хоча тема кохання переважає, в поезіях можна віднайти барокові елементи, пов’язані з мотивами смерті, таємниць, привидів, жахів, містичного.

▪ У зрілий, бароковий період (10-20ті роки XVII ст.) і в поезії (поеми «Мандрування душі», «Анатомія світу», збірка «Благочестиві сонети»), і в прозі (проповіді «Проби в божественному дусі») переважають релігійні мотиви, песимістичний, трагічний погляд на людину. «Смерть кожної людини применшує й мене, оскільки я єдиний з усім людством. Тому не запитуй мене по кому дзвонить дзвін: він дзвонить і по тобі», - цитата з пізнього Донна підсумовує розвиток його світоглядних та естетичних барокових поглядів про дисгармонію світу та ілюзорність земного людського щастя.

З впливом Донна пов’язують цілий напрям англійської поезії XVII ст., який об’єднують під умовною назвою – школа «поетів-метафізиків» (першим це визначення дав Дж.Драйден, у XVIII ст. його повторив С. Джонсон, але вони вкладали в нього негативний смисл: під «метафізичною» вони мали на увазі надмірно ускладнену, позбавлену логічної зрозумілості і гармонійності поезію). До цієї групи насамперед належать Дж.Герберт, Г.Воган, Р.Крешоу, Ф. Кверлз, Е.Марвел, творчість яких звернена до релігійних мотивів – світ земних пристрастей протиставлений напруженому спогляданню, молитовному екстазу, християнській самооцінці. У будь-якому явищі поети шукають прихований містичний сенс, розробляють техніку поетичної алегорії, втілюють її крізь систему емблем, образів, що мають релігійний підтекст.

Українською мовою окремі твори Донна переклали Д.Павличко, В. Коптілов, Л. Череватенко.

17. Творчість Джона Мільтона. Джона Мільтона вважають найвидатнішим англійським письменником XVII. ст. Самостійного значення творчість Мільтона набула у 30-ті роки XVII ст. Ще в коледжі він написав елегії латинською мовою, а також політичну поему „До 5-го листопада". Лірико-філософська тема, а також прихильність до античної поезії знайшли вияв у елегії „Лісідас" втілено ідею оновлення Англії Виховувася в кальвіністських традиціях, брав активну участь в політ.житті, підтримував республіканців. Тяжіє до філос.узагальнень. Трактат «На захист англ.народу», «На захист самого себе», «Лист до друга»(Кромвеля). В трактаті "Іконоборець" обґрунтовує страту Карла І як короля-зрадника. Міжнародну славу Мільтону принесли трактати „На захист англійського народу" , „Другий захист англійського народу", «На захист самого себе". 60-70рр.: найвизначніші твори – поема «Втрачений рай», «Повернений рай», «Самсон-борець». «Втрачений рай» скл. з 12 книг, має риси релігійно-філософського епосу. Автор звертається до біблійних сюжетів – про боротьбу Бога і Сатани, про гріхопадіння Адама та Єви. Мета – узагальнення та відтворення досвіду людства, тема – невпинний поступ людства, пошук шляхів до духовного розвитку. Поема закінчується вигнанням Адама та Єви з Раю. Дія твору – від опису створення Пандемоніуму в пеклі доопису гріха Адама та Єви. Сатана – найдинаміч-ніший та найяскравіший персонаж поеми, на його фоні Бог виглядає мляво та нецікаво. "Повернений рай" – 4 книги, ідея спокути першого гріхопадіння та остаточної, духовної перемоги Бога.

18. Англ.л-ра доби Просвітництва. XVIII ст. не лише в англійській літературі, а й у світі, можна охарактеризувати насамперед глобальним переворотом у сфері ідеології: якщо XVII ст. було добою абсолютизму, то XVIII ст. стало віком філософії. Саме філософія («наука про щастя»), а не релігія, посіла тепер перше місце в культурі людства, визначила його свідомість. Трактат Джона Локка «Досвід про людський розум» (1691р.) умовно називають початком нової доби. Одна з перших країн просвітницьких ідей – Англія (40ві рр. XVII ст. – буржуазна революція), згодом Франція, а тоді Німеччина. Французька революція 1789 – 1794рр – вважається датою завершення доби Просвітництва. Саме вона визначила змвну літературних напрямків (Романтизм).

Просвітництво – це не літературний напрям чи течія, це соціальний, економічний, політичний рух, певний комплекс ідей, що протиставив буржуазну ідеологію і мораль феодалізму та схоластиці.

Особливості літературного процесу:

▪ «просвіти уми» - література як спосіб найлегше донести до загалу знання, підвищити рівень культури населення.

▪ нове бачення людини – працею вона може подолати перешкоди; нове бачення дійсності – не ворожа, а така, що дає можливість розвиватися; нове бачення літератури – дидактизм.

▪ інтенсивність естетичної думки (слово естетика введене у вжиток у 1750р), зникає ставлення до літератури як лише до розважальної. Концептуальність літератури: художній твір служить розкриттю певної філософської концепції, вводилися відступи, посвяти, дебати між персонажами, вставні новели, повчання, притчі, проповіді.

▪ наголос на виховній функції літератури, герой служить прикладом для наслідування чи не наслідування. Герой – людина природна і діяльна, впевнена в собі, з активною життєвою позицією, показана у повсякденному житті, часто самоук, і сама себе виховала.

▪ особистість різь призму суспільства

▪ вивчення мов, зростає кількість перекладів, деякі твори були спершу відомі в перекладі, а потім в оригіналі («Робінзон Крузо»).

▪ пожвавлення книгодрукування національними мовами!

▪ багато періодичних видань

3 етапи:

- ранній - 10 -30рр 18ст. – класицизм (Поуп), журналістика, закладаються основи реалізму (Дефо, Свіфт)

- зрілий - 40 -50 рр. 18ст. – активний розвиток реалістичного роману (Філдінг, Смоллет, Річардсон)

- пізній 60-70рр – сентименталізм (Л.Стерн) + паростки перед романтизму!