14.2. Фінансова звітність та оцінювання прибутковості комерційного банку

Одним з основних принципів функціонування будь-якої банківської установи є свобода прийняття економічних рішень, які мають базуватися на обробці інформації, що міститься у фінансовій звітності. Загалом звітність необхідно розглядати як процес надання комерційним банком інформації про свою діяльність тим, хто її потребує для прийняття відповідних рішень. Метою звітності є забезпечення інформацією про фінансовий стан банку, його діяльність на грошовому, валютному та фондовому ринках. З одного боку, звітність є основним джерелом отримання інформації для суб’єктів господарювання, а з іншого - каналом зв’язку, через який суб’єкт передає відомості про свою діяльність у ринкове середовище.

Відповідно до міжнародних стандартів, фінансова звітність комерційного банку повинна мати якісні характеристики, тобто містити інформацію, корисну для користувачів.

Користувачами звітності комерційних банків України є: інвестори, кредитори, клієнти, контрагенти, органи влади (у тому числі податкова адміністрація), громадськість, керівництво та працівники банку, Національний банк України, міжнародні фінансово-кредитні установи. Вони використовують звітність для того, щоб задовольнити свої різноманітні потреби в інформації (табл. 14.2).

Таблиця 14.2

Вимоги користува	чів фінансової звітності банку та їхня характеристика
Користувачі звітності	Вимоги
Інвестори	Цікавить інформація про ризик, що супроводжує інвестиції, та дохід від них; вартість акцій, отже, надійність та прибутковість емітента. Джерелом інформації є балансовий звіт і звіт про прибутки та збитки.
Акціонери	Зацікавлені в інформації, яка дала би змогу оцінити здатність банку виплачувати дивіденди, а саме: перелік та обґрунтованість витрат, загальна дохідність банку, обсяг отриманого прибутку. Джерелом інформації є балансовий звіт, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух акціонерного капіталу.
Керівництво	Зацікавлене в аналізі всієї звітності на основі розробленої системи показників. Це дає змогу прогнозувати грошові надходження у банк та приймати рішення про ефективність, з якою банк міг би використовувати додаткові ресурси, визначати свою позицію щодо інших банків та ін.
Співробітники	Зацікавлені в інформації про стабільність та рентабельність свого банку, його здатність забезпечувати їх заробітною платою, можливість подальшої
Кредитори	Цікавляться інформацією про ліквідність та платоспроможність банку з метою прогнозування його можливостей вчасно сплатити за фінансовими зобов’язаннями. Джерелом інформації є основна фінансова звітність.
Контрагенти	Зацікавлені в оптимальному виборі партнера й оптимізації обсягу, характеру та рівня ризикованості операцій з банком-контрагентом. Джерелом інформації є балансовий звіт.

Органи влади	Цікавить інформація про розподіл ресурсів і результати діяльності банків. Джерелом інформації переважно є нефінансова звітність.
Громадськість	Отримує інформацію щодо діяльності окремих банків та стабільності банківської системи. Джерелом інформації є публічна фінансова звітність
Міжнародні фінансово- кредитні установи	Цікавить інформація для збірника «Міжнародна фінансова статистика» (дані про валютні курси, міжнародну ліквідність, гроші та банківські операції, відсоткові ставки, міжнародні трансакції, рахунки державного сектору, державні рахунки та ін.). Джерелом інформації може бути
Національний банк: департамент бухгалтерського обліку; департамент безвиїзного нагляду	Здійснює контроль за достовірністю інформації і бухгалтерського обліку. Джерелом інформації є баланси банків з різною періодичністю та рівнями розшифровок. Збирає інформацію, яка дає змогу дати загальну оцінку ризиків кожного банку, а також визначити ступінь виконання банком економічних нормативів. Джерелом інформації є фінансова звітність.
Емісійно-кредитний департамент	Використовує інформацію, яка дає змогу розрахувати низку показників, що є індикаторами стану грошово-кредитного ринку (грошова маса і грошова база, заборгованість економіки перед банками та ін.). Джерелом інформації є 13 звітних форм, які можна згрупувати у такі блоки: звіти про кредитну, депозитну діяльність банку, портфель цінних паперів та ін.
Департамент готівково- грошового обігу	Збирає інформацію, що характеризує стан готівково-грошового обігу. Джерелом інформації є звітність про касові обіги банку та стан заборгованості виплат за заробітною платою.
Економічний департамент	Використовує інформацію, необхідну для складання платіжного балансу країни, підготовки звіту для Міжнародного валютного фонду (МВФ) та щомісячного бюлетеня Національного банку України. Джерелом інформації є фінансова та нефінансова звітність банків.
Департамент валютного регулювання	Здійснює комплексний аналіз операцій уповноважених банків з валютними цінностями. Джерелом інформації є встановлені форми звітності.
Управління платіжних систем та касового виконання держбюджету	Збирає інформацію про рух бюджетних коштів на рахунках, відкритих в установах банків. Джерелом інформації є відповідні форми фінансової звітності.

Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюється та уточнюється наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках. Обов’язковою вимогою до фінансової та статистичної звітності є її порівнянність, тобто можливість зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Саме на цій основі можна зробити певні висновки щодо змін у фінансовому стані банку та спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.

Отже, фінансова звітність банку - це система взаємопов’язаних узагальнених показників, що відображають фінансовий стан та результати діяльності банку за звітний період. Вона складається з допомогою підрахування, групування і спеціального оброблення даних поточного бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність банку дає змогу одержати достатньо повний обсяг інформації, на підставі якої оцінюється реальний фінансовий стан банку, якість управління та рівень ризику. Основною формою фінансової звітності є бухгалтерський баланс, який має власну структуру, відмінну від простої копії залишків на рахунках, але побудовану відповідно до принципів і групувань, зазначених у плані рахунків. Другою основною формою фінансової звітності є звіт про прибутки та збитки, який розробляється відповідно до вимог міжнародних стандартів з урахуванням національних особливостей.

До статистичної звітності належить звітність про кредитні та депозитні операції в національній та іноземній валюті, процентні ставки, операції з цінними паперами та інші банківські операції.

Баланс комерційного банку - це бухгалтерський баланс, в якому відображається стан власних, залучених і позичених коштів, їхнє розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль формування і розміщення грошових ресурсів, стану кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами.

Загалом банківський баланс характеризує у грошовому виразі стан ресурсів комерційних банків, джерела їхнього формування і спрямування використання, а також фінансові результати банків на початок та кінець звітного періоду.

Аналіз банківського балансу дає змогу визначити наявність особистих коштів, зміни у структурі джерел ресурсів, склад та динаміку активів, контролювати ліквідність банків, здійснювати управління фінансовою стійкістю. При побудові банківського балансу використовують принципи групування операцій за економічно однорідними ознаками. При цьому в активі статті розміщуються за ступенем зниження ліквідності, а в пасиві - залежно від зменшення ступеня запитання.

Пасив банківського балансу відображає грошові ресурси банку для кредитування і проведення інших банківських операцій. У пасиві балансу відображаються такі основні статті: кореспондентські рахунки НБУ й інших банків; депозити та кредити, отримані від інших банків; кредити, отримані від НБУ; строкові депозити клієнтів та кошти до запитання; власні цінні папери й інші зобов’язання. Заборгованість, що відображається у активі банківського балансу, показує спрямування ресурсів банку. На активних рахунках відображаються: валюта, монета і банківські метали; дорожні та інші чеки; кошти на кореспондентських рахунках у НБУ і в інших банках; цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції; кредити на фінансовий лізинг, надані клієнтам; інвестиції в асоційовані та дочірні компанії; нематеріальні активи; матеріальні активи й інші активи.

Відображення інформації у балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням:

А = П = З + К, (14.1)

де А - активи;

П - пасиви;

З - зобов’язання;

К - капітал.

Баланси комерційних банків використовують для аналізу і управління діяльністю банківськими установами, визначення показників їхньої ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. В ринкових умовах баланс комерційного банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, які прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку.

Результати діяльності комерційних банків, усі здійсненні витрати й отримані доходи в минулому звітному періоді відображаються у звіті про прибутки і збитки, який надає інформацію про різні види доходів і витрат за операціями банку. У цьому звіті після статей доходів і витрат відображається фінансовий результат діяльності банку - балансовий прибуток, який після певного коригування (наприклад, на суму доходів, що не підлягають оподаткуванню) трансформуються у прибуток. Аналіз доходів, витрат і прибутковості дає змогу вивчити результати діяльності комерційного банку, а отже, й оцінити ефективність його як комерційного підприємства.

Звіт про прибутки та збитки ґрунтується на концепції грошових потоків за доходами і витратами, які групуються за їхнім економічним характером. Таке групування дає змогу оцінювати собівартість формування різних груп ресурсів і безпосередній чистий прибуток (збиток) від операцій.

Різниця між доходами і витратами комерційного банку становить його валовий прибуток (валовий дохід). Показник валового прибутку (без врахування сплати податків і розподілу прибутку) дає характеристику ефективності діяльності комерційного банку. Доходи комерційного банку формуються за рахунок: 1) процентних доходів; 2) комісійних доходів; 3) результату від торговельних операцій; 4) інших банківських операційних доходів; 5) інших небанківських операційних доходів;

6. зменшення резервів за заборгованістю; 7) непередбачених доходів.

Операційний дохід охоплює процентний дохід, комісійний дохід, дохід від торговельних операцій, інші банківські та небанківські операційні доходи. Процентний дохід складається з доходів за коштами, розміщеними в інших банках, кредитами суб’єктам господарської діяльності і фізичним особам, іншими кредитами та доходу за цінними паперами, одержаному у вигляді відсотків. Комісійний дохід утворюється внаслідок розрахунково-касового та кредитного обслуговування банків й інших клієнтів як результат операцій на фондовому та валютному ринках, які стосуються, перш за все, купівлі-продажу цінних паперів та іноземної валюти за дорученням інших банків або клієнтів. Дохід від торговельних операцій є результатом торгівлі цінними паперами, іноземною валютою та іншими фінансовими інструментами, що здійснюється з ініціативи банку і за виконанням доручень клієнтів. До інших банківських операційних доходів належать дивідендний дохід, дохід від оперативного лізингу, штрафи та пені, отримані за банківськими операціями. Інші небанківські операційні доходи є результатом здійснення банком господарських операцій. До них належать доходи від продажу основних засобів і матеріальних цінностей, штрафи й пені, отримані за господарськими операціями, та ін.

Доходи банку від зменшення резервів за заборгованістю утворюються за умов зменшення обсягів продуктивних активів і зобов’язань банку або в результаті зміни структури активів. Зменшення абсолютного розміру продуктивних активів призводить до скорочення активних операцій банку і потенційного зменшення доходу від цих операцій. Зниження обсягу зобов’язань, за рахунок яких формується значна частка активів, також може спричинити ймовірне скорочення числа активних операцій банку та зменшення доходу від них. Саме отримання доходу з цього джерела може стати причиною зменшення інших видів операційного доходу. Що стосується зміни структури активів, то утворенню доходів від зменшення резервів сприяє зниження частки ризикових актів. За певних умов, це - позитивне явище, але слід пам’ятати, що між ризиком і доходом існує прямий зв’язок. Це означає, що ймовірність зниження дохідності активів банку в результаті зменшення їхньої ризикованості буде доволі високою.

До непередбачених доходів належать доходи, які виникли внаслідок надзвичайних подій (відшкодування збитків від надзвичайних подій), та інші непередбачені доходи.

Витрати комерційного банку прийнято розмежовувати на відносно постійні та змінні. Відносно постійними витратами банку є: заробітна плата; придбання або виготовлення бланків і канцелярських товарів; утримання приміщень, охорони та протипожежної сигналізації; амортизаційні відрахування та інші. Змінними витратами банку є: виплата процентів за вкладами, депозитами і міжбанківським кредитом; плата за послуги регіональної розрахункової палати і регіонального розрахунково-касового центру; витрати на рекламу; витрати на відрядження; поштово-телеграфні витрати та ін.

Найбільшу частку (більше, як половину) в загальній сумі витрат банку становлять витрати на виплату процентів за залученими банком ресурсами. Процентні витрати охоплюють: відсотки, сплачені за депозитами юридичних осіб; відсотки, сплачені за депозитами фізичних осіб; відсотки, сплачені за міжбанківськими кредитами і депозитами; відсотки, сплачені за залишками на розрахункових рахунках клієнтів. Комісійні витрати - це виплати, які здійснює банк у процесі проведення свої активних операцій і надання послуг клієнтам, а також витрати з ведення кореспондентських рахунків.

Витрати на валютні операції - це витрати на розрахункове обслуговування зовнішньоекономічної діяльності. Неопераційні витрати охоплюють: заробітну плату працівників банку, витрати на утримання приміщень та устаткування й ін. До складу інших витрат належать витрати, не передбачені іншими статтями. Це судові витрати, сплачені банком штрафи, та ін.

Слід зазначити, що витрати банку на утримання і експлуатацію приміщень і устаткування, оплату персоналу та соціальні виплати мають відносно постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі витрат банків, як правило, доволі значна. Зростання операційних витрат не тільки відображає несприятливий стан кон’юнктури ринку, на якому банки залучають ресурси, а й може свідчити про погіршення управління активно-пасивними операціями.

У ході оцінювання витрат банку необхідно не тільки проаналізувати в динаміці абсолютні й відносні розміри витрат (загалом і по групах витрат), а й виділити основні причини, що вплинули на їхній рівень, для того, щоб прийняти необхідні управлінські рішення, які би дали змогу знизити витрати банку, що, у свою чергу, буде сприяти поліпшенню структури ресурсної бази. Банківські менеджери повинні здійснювати щомісячний аналіз рівня доходів та витрат банку як загалом, так і за статтями з метою мінімізації витрат та отримання прибутку.

Отже, прибуток є основним показником результативності роботи банківської установи і як елемент банківської стабільності залежить від співвідношення доходів та витрат. Оцінювання прибутковості здійснюється за допомогою системи відповідних показників.

Одним із основних показників ефективності роботи комерційного банку є оцінка рівня його прибутковості (рентабельності). Аналіз показників прибутковості охоплює такі етапи: 1) розрахунок фактичного значення прибутковості на основі даних балансу та інших форм річної й квартальної звітності; 2) порівняльне оцінювання коефіцієнтів з їхнім рівнем у попередні роки та квартали; 3) визначення основної тенденції в динаміці коефіцієнтів (зростання або зниження); 4) виявлення факторів, які впливають на зміну цих коефіцієнтів; 5) оцінювання факторів з позиції ліквідності балансу та банківських ризиків; 6) розроблення рекомендацій щодо підвищення прибутковості банку або забезпечення її стабільності в майбутньому.

Оцінювання прибутковості банку здійснюється за допомогою таких економічних показників: загального показника прибутковості; чистої маржі; прибутковості активів; прибутковості капіталу; прибутковості витрат та чистого спреду.

Двома найважливішими показниками аналізу прибутковості банку є показники: 1) прибутковість банківських активів (ROA); 2) прибутковість акціонерного капіталу банку (RОЕ).

ROA - це показник, що характеризує співвідношення чистого прибутку банку (прибутку після оподаткування) й активів банку. Він показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. Прибутковість активів розраховується за такою формулою:

RОА 1 = ЧП/А, (14.2)

де ЧП - чистий прибуток банку;

А - активи банку.

Цей показник може використовуватися як коефіцієнт для оцінювання ефективності діяльності менеджерів банку, як вони справляються із завданням отримання чистого прибутку з активів банківської установи. Однак у зв’язку з тим, що не всі активи дають дохід, деякі банки у процесі аналізу прибутковості своєї діяльності деталізують показник прибутковості активів і розраховують прибутковість робочих активів:

RОА 2 = ЧП / РА, (14.3)

де РА - робочі активи банку.

Зіставлення показників RОА1 та RОА2 дає змогу виявити невикористані резерви підвищення прибутковості активів за рахунок поліпшення їхньої структури, ефективнішого використання. Зіставлення цих коефіцієнтів дає уявлення про можливості зростання рентабельності завдяки скороченню активів, які не приносять доходу. Передусім це стосується мобілізованих власних коштів. Для банків, які використовують як кредитні ресурси залучені кошти, абсолютна рівність між цими показниками неможлива. Адже банки повинні створювати обов’язкові резерви, тобто зберігати частину залучених коштів у найбільш ліквідній формі, яка не дає доходу.

RОЕ - показник, що характеризує відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу. Його значення особливо цікавить акціонерів банку, оскільки воно приблизно дорівнює розміру чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від інвестування свого капіталу, тобто рівню дивідендів. Прибутковість капіталу розраховується за формулою:

RОЕ 1 = ЧП / АК, (14.4)

де АК - акціонерний капітал банку.

Оптимальне значення цього показника має бути не менше, ніж 15%. Співвідношення прибутку та власного капіталу є показником стабільності. Аналіз цього коефіцієнта дає змогу прогнозувати, наскільки стійкий рівень прибутковості банку. Аналізуючи цей коефіцієнт, слід зіставити темпи зростання прибутку та власного капіталу.

На практиці деякі банки (а особливо їхні акціонери) цей показник прибутковості деталізують за допомогою коефіцієнта віддачі статутного капіталу:

RОЕ 2 = ЧП / СК, (14.5)

де СК - статутний капітал банку.

Цей показник характеризує доцільність та ефективність вкладення акціонерами своїх коштів і ефективність віддачі статутного капіталу, а також спроможність банку розпоряджатися всіма його коштами. Для акціонерів та пайовиків цього банку важливе значення має порівняння процента віддачі статутного капіталу з аналогічним показником інших банків для з’ясування сфер найбільш дохідного і вигідного розміщення своїх коштів.

Для оцінювання ефективності видатків банку використовується показник рівня їх прибутковості (R в), який розраховується за такою формулою:

R в = ПБ / ВБ, (14.6)

де ПБ - прибуток банку;

ВБ - витрати банку.

Аналогічно здійснюється аналіз інших показників прибутковості. Прибутковість (рентабельність) доходу розраховується у такий спосіб:

R д = ПДО / ДБ, (14.7)

де ПДО - прибуток до оподаткування;

ДБ - доходи банку, всього.

Цей показник відображає кількість грошових одиниць, які припадають на одну грошову одиницю доходу, або частку прибутку в доході. Його значення зменшується у разі зростання витрат. Показник прибутковості доходу відображає здатність менеджменту банку контролювати свої витрати. Зростання цього показника свідчить про гармонізацію структури ресурсної бази, тобто зменшення, наскільки це можливо, частки коштовних (дорогих) інструментів. Боковий тренд свідчить про сформовану структуру витрат, яка забезпечує достатню якість та ефективність наданих послуг та банківських операцій.

SPRED показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установа банку. Посилення конкуренції зумовлює скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цей показник визначається за формулою:

SPRED = (ПД / ДА) - (ПВ / ПП), (14.8)

де ПД - процентні доходи;

ДА - дохідні активи;

ПВ - процентні витрати;

ПП - пасиви, за якими сплачуються проценти.

Для аналізу прибутковості банку використовуються також такі показники, як чистий прибуток на одну акцію (ЧП а) і чиста процентна маржа (ЧПМ).

ЧП а = ЧПп / Ка, (14.9)

де ЧПп - чистий прибуток після сплати податків;

Ка - кількість акцій, що перебуває в обігу.

ЧПМ - це відношення процентної маржі (СПРЕД) до активів банку. Чиста процентна маржа може бути розрахована за формулою:

ЧПМ = (ПД - ПВ) / А, (18.10)

де ПД - процентні доходи;

ПВ - процентні витрати;

А - активи банку.

На розмір процентної маржі впливають такі фактори, як склад та обсяг залучених коштів, розмір кредитних й інших вкладень. Крім цього, розмір процентної маржі залежить від співвідношення кредитних вкладень та джерел їхнього утворення за термінами платежів, а також за ступенем терміновості перегляду процентних ставок. За допомогою показника чистої процентної маржі можна проаналізувати здатність банку одержувати прибуток у

вигляді доходу від процентної різниці, як процент до загальних активів.

Отже, прибутковість відіграє важливу роль у діяльності банку, оскільки досягнення задовільного рівня прибутку дає змогу поповнювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам. Проте рівень прибутковості безпосередньо пов’язаний з рівнем ризику. Вищий рівень ризику відкриває потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає можливості втрат. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток. Тому балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їхнього співвідношення є одним з важливих і складних завдань управління банком.