Розділ 1. Гравюра та книга. Різноманітність стилів створення гравюри

1.1 Гравюра і книга

Гравюра і книга довго йшли поруч. Текст без світлин погано сприймається. Це знали ще майстри рукописної книги. Аби оздобити рукописну книгу «картинкою», для неї залишали місце на початку рядку. Картинку малював автор рукопису. Ця практика швидко змінилася при появі майстрів, що спеціалізувалися лише на створенні світлин. Тепер «картинка»-мініатюра могла займати навіть окремий аркуш.

Практику оздоблення друкованої книги світлинами друкарі запозичили з рукописів. А розвиток гравюри як різновиду мистецтва добре допоміг друкарям. Гравюру використали для створення титульної сторінки та світлин на початку розділів книги і кінцівок в техніках дереворит, мідьорит, офорт тощо. До створення титульних листів зверталися видатні гравери і навіть майстри художники. Багато титульних листів створив, наприклад, Пітер Пауль Рубенс.

Картини давно прикрашали садиби і палаци можновладців. Оздобою інтер'єрів поступово стали і мапи, що теж робили в техніці гравюри та розфарбовували пізніше. Багато мап було в домівках голландців 17 століття. Про це свідчать картини голландських майстрів (Ян Вермер з Делфту та ін.)

До процесу оздоблення долучилася і гравюра, що відокремилася від книги і стала самостійним елементом інтер'єру.

На сьогодні є декілька видів друку у поліграфії (Додаток А).

2. Класифікація та історія виникнення гравюри

Гравюра - різновид графічного мистецтва. Поняття „гравюра" об'єднує особливий спосіб художнього методу і процесу творчості, це окремі твори цього мистецтва із специфічними особливостями їх сприйняття.

Зображення в цьому мистецтві отримуємо в результаті відтиску на папері (в дзеркальному зображенні) з печатної форми - „дошки". Під словом „дошка" у гравірувальному мистецтві розуміють не тільки дерево, але й інший матеріал, на якому вирізана гравюра з металу (сталі, міді, цинку), дерева, лінолеуму, пластику, картону тощо з нанесенням на нього поглибленими (награвірованим) рисунком. Рисунок гравірується на „дошці" спеціальними інструментами - штихелями (різцева гравюра), голкою (суха голка), або травиться кислотою (офорт, акватинта тощо). Відтиск отриманий на папері, називається „естамп". Гравюра ділиться на два види: оригінально-художню та репродукційну. В мистецтві оригінальної гравюри художник сам створює друкарську форму за своїм рисунком, кожний відтиск вважається оригінальним твором (рис. 2.1, 2.2). Він підписується автором та пронумеровується. Досвідчений майстер, регулюючи кількість і якість фарби, власні технологічні мотиви друку досягає різноманітних результатів у кожному відтиску, перетворюючи цей процес в творчість. покриваються жирною масляною фарбою, яка переходить потім у відбиток.

Рис. 2.1 Глибокий друк Рис.2.2 Плоский друк

Гравюра як різновид мистецтва виникла досить пізно в порівнянні з іншими різновидами мистецтв. Для друку спочатку використовували різні матеріали: тканину, дерево, шкіру, картон. Але всі вони обмежували наклад. З кінця 14 ст. в країнах Західної Європи поширилося використання паперових млинів. Гравюра одразу отримала дешевий та простий матеріал ,надзвичайно легкий для друку та розповсюдження. Папір став класичним матеріалом майже всіх різновидів гравюри. З'явилися художники суто гравери та колекціонери гравюр. Завдяки їм для людства збережені роботи граверів 14-15 ст., найдавніші серед гравюр Європи. Надзвичайно повною є збірка гравюр країн Європи в музеї Альбертіна у Відні (понад 1 000 000 аркушів та 65 000 малюнків). Особисті збірки гравюр мають музеї Лувр, Метрополітен, Ермітаж, музей Варвари та Богдана Ханенків у Києві та інші.

Гравюра швидко відгукувалася на значущі події в світі. Розпочалася доба Великих географічних відкриттів. Морські держави суперничали в знарядді для мореплавців, яким були потрібні книги, мапи, інструкції. Поширювалася письменність. До книгодрукування залучали все більше граверів. Деякі актуальні книжки виконували роль газет до їх виникнення. Бажаючі могли побачити зображення героїв доби в книжкових світлинах (Христофора Колумба, Амеріго Веспучі та ін.) Несхожість з реальною людиною не хвилювала.

Всередині XVII ст. В друкарні Києво-Печерської Лаври працював талановитий художник-гравер Прокопій, який виконав гравюри на дереві до "Патерика Печерського" та "Апокаліпсиса".

Крім книжкової гравюри в друкарнях продукувалися станкова гравюра - естамп. Вона виконувалась на дерев'яних дошках, друкувалася на окремих аркушах у вигляді популярних картинок і розповсюджувалась серед народу.

В кінці ХУІІ-ХУІІІ ст. настає небувалий розквіт українського граверства. В Київській та Чернігівській друкарнях працював у техніці гравюри на міді чималий колектив художників, які своєю творчістю підняли українську різцеву гравюру на високий рівень. Визначні художники-гравери цієї пори Олександр і Леонтій Тарасевичі, Інокентій Мирський , які пройшли вишкіл у західно-європейських майстрів і працювали на рівні кращих світових взірців. В Києві працював визначний майстер гравюри по дереву Тит, який в портретних композиціях завжди вкомпоновував київський архітектурний краєвид. Високого мистецького рівня гравюра на міді досягла в творчості Григорія Левицького та А. Козачківського. Він виконував книжкові ілюстрації та подарункові гравюри великого розміру.

Свою граверську майстерність українські митці удосконалюва­ли в тісному зв'язку з тогочасними процесами і тенденціями в світо­вому мистецтві.

На початку XIX ст. українське графічне мистецтво вступає в новий етап свого розвитку. Провідне місце займає станкова графіка, а в ній на перше місце виходить історичний та побутовий жанр, пейзаж та портрет. Художники опанували нові графічні техніки: торцеву гравюру на дереві, офорт та інші, які з'явились в кінці XVIII -XIX ст. Літографія, яку в кінці XVIII ст. винайшов А. Зенефельдер, в Україні стала відома лише через 40 років і відразу набула широкого розвитку у всіх друкарнях України.

Новим етапом у розвитку українського мистецтва графіки стала творчість Т.Г. Шевченка. Учень славетного російського художника К. Брюллова у Петербурзькій академії, Шевченко засвоїв принципи високого професіоналізму і став видатним українським митцем. В його творчості значне місце займає графіка. Це серія офортів "Жи­вописная Украйна" (1844 р.), в якій художник відобразив історичне минуле та сучасний йому народний побут і красу природи України. В останні роки своєї творчості Т. Г. Шевченко працює в техніці офорту та акватинти, досяг тут великої майстерності, і став одним з найкра­щих офортистів свого часу, за що одержав звання академіка гравюри.

Для піднесення українського графічного мистецтва кінця XIX і початку XX ст. мало велике значення відкриття середніх художніх шкіл у Києві, Львові, Харкові, Одесі, а також рисувальних класів при ліцеях і університетах де викладачами були вихованці Петербурзької, Краківської, Мюнхенської, Дрезденської академії українці: І. Сошенко, Д. Безперчий, Г. Васько, М. Мурашко та інші.

У 1917 році створена Українська академія мистецтва, яка стала головним вищим навчальним закладом з підготовки кадрів українського образотворчого мистецтва, та підготувала тисячі майстрів образотворчого мистецтва, які стали відомі далеко за межами України.

Кожний відтиск, естамп - не просто відбиток, а відображення друкарської форми, створеної руками художника. Тому він вважається оригіналом, незалежно від тиражу. Якість друкарської форми її твердість, рельєфність, фактура - перевтілюються в естамп через друк. Ось чому будь-який рисунок відтворений у гравюрі, видається суттєвішим, монументальнішим. Зображення завдяки гравіруванню несе в собі якості твердого матеріалу, сліди подолання його опору майстром. Це стало однією з причин відродження гравюри як художньої техніки на початку X ст., після втрати нею репродукційних функцій в зв'язку з поширенням фотомеханічних засобів друку.

Літографія один з різновидів плоского друку, що має багатьох прихильників, які працюють в техніці естампа.

Для творчості київських граверів першої половини XVII ст. характерно те, що вони не обмежуються лише релігійними сюжетами. Навіть біблійні ілюстрації вони насичують світськими сценами, взятими з місцевого народного побуту.

Ксилографія

Ксилографія - різновидність графічного мистецтва гравюри на дереві, гравірування по дереву і відтиск на папері з дерев'яної друкарської форми. Гравюра на дереві належить до найбільш древньої техніки високого друку.

Перші ксилографії або естампажі, ранні буддійські книги, в яких ілюстрації і текст награвіровані на одній невеликій дошці, з'явились в Китаї, в І ст. н.е. В Європі ксилографія з'явилася в VIII ст., але розвинулась з поширенням паперу та книгодрукування на початку XVст.

Матеріалом для гравірування спочатку слугували дошки м'яких порід дерева повздовжнього розпилу (липи, верби, яблуні).

Манера виконання таких гравюр називалась обрізною: чорна лінія, як домінуюча обрізалась з двох боків.

В 1770-х роках англійський художник і гравер Томас Бьюік винайшов торцеву гравюру на дереві. В цій техніці дошка з поперечного зрізу твердих порід дерева (пальма, самшит, бук, груша, береза) ретельно відшліфовувалася, що давало можливість працювати штихелем у всіх напрямках як традиційним "чорним" (обрізним) штрихом, так і "білим" штрихом і створювати вишукані мініатюри. Живописність нової графічної техніки, практично необмежені можливості співвідношень різноманітних штрихів, соковитих білих і чорних плям дала підставу називати її тоновою.

XIX та перша половина XX ст. принесла граверам нові матеріали для дощок: оргскло, лінолеум, нітролінолеум і навіть картон.

Гравюра на металі

Залежно від техніки виконання гравюри на металі поділяються на дві групи: з травленням і без травлення кислотою.

До групи гравюр на металі без застосування травлення відносяться техніки: різцева та "суха голка". Різцева гравюра іноді називається класичною - найкращий вид заглибленої гравюри на металі, створюваної нанесенням штрихів різної глибини та ширини за допомогою спеціального різця.

Цей вид гравюри вирізняється надзвичайною чіткістю і чистотою лінії. Техніка ця надзвичайно складна, потребує великого досвіду.

Другий вид гравюри на металі вимагає кислотного травлення і називається офорт - травлений штрих (акватинта, лавіс, м'який лак , резерваж).

Пластинку металу (дошку) переважно цинк, мідь шліфують та полірують. Потім ґрунтують кислотостійким лаком, по якому і малюють голкою, прорізаючи грунт до металу. Закінчивши таке "гравірування", діють на оброблену поверхню кислотою, яка проникає через прорізані у грунті штрихи до металу і протравлює їх. Така в загальних рисах схема цього процесу.

Акватинта - манера, яка дозволяє створити в офорті найрізноманітніші то­нальні переходи та фактури. Назва цієї манери виконання офорту виникла від того, що відбиток нагадує малюнок, виконаний аквареллю. Принцип гравірування тут полягає втому, що на поверхні дошки за допомогою запилення створюється дрібна сітка з розплавлених кислотостійких смол (каніфолі та асфальту).

Крізь отвори цієї сітки метал протравлюється на різну глибину, що створює плями найменшими крапками.

Акватинта рідко виконується в чистому вигляді, частіше з іншими манерами (травленим штрихом або сухою голкою).

Резерваж

У цій манері спочатку виконується малюнок на металі спеціальним чорнилом, яке складається з клею, цукру та чорного пігменту або гуаші.

Ґрунт (рідкий офортний лак) наноситься поверх цього малюнка, і після промивки він змивається там, де нанесено рисунок для наступного травлення, для цього дошки просто витримують у воді години півтори - чорнило розбухає і зрихлює покриваючий їх лак. В результаті авторський рисунок буде свіжим і безпосереднім. Найчастіше у цій манері для дошки використовують цинк. Малюнок для резерважа виконується пером, або м'яким пензлем.

Лавіс

Манера, що дозволяє створювати дуже чарівні та різноманітні тональні відношення. Дошка покривається травлячою рідиною (в яку входить чорна гуаш), пензлем зі скловолокна наносять малюнок. Чим більш насиченим буде мазок, тим сильніше в цьому місці буде травлення. У лавіса багато спільного з акватинтою, але є й істотна відмінність - можливість малювати травлючим розчином безпосередньо на дошці, завдяки цьому з'являється великий обсяг тональних градацій.

М'який лак

Відбиток у цій манері характеризується зернистою фактурою штриху і нагадує малюнок олівцем або вуглем залежно від підкладки.

Малюнок виконується олівцем на папері, який кладеться на дошку, заґрунтовану м'яким лаком.

Під нажимом олівця м'який грунт відстає від металу і прилипає до паперу або іншої підкладки.

Оголені місця потім травлять, і на металі утворюються зернисті штрихи різної глибини.

Суха голка

Цей вид гравірування суто механічний, і тому він технічно простіший і доступніший за офорт, бо не вимагає ні ґрунтовки, ні травлення. Штрих наноситься безпосередньо на підготовлену мідну або цинкову дошку механічною дієїо руки художника, озброєної сталевою, а ще краще алмазною гравірувальною голкою. Перед гравіруванням малюнок наносять на дошку графітним олівцем - його добре видно на полірованому металі. Для зручності дошку можна заґрунтувати тонким шаром гуашевих білил, по якому вжей малюють олівцем або голкою. Потім гуаш змивають. Технікою сухої голки іноді користуються як доповненням, допрацьовкою травленого штриха, акватинти.

Трафаретний естамп "шовкографія"

Традиційно по трафарету роблять написи. Ніяких складнощів не виникає під час виготовлення трафаретів різних малюнків. Це дає можливість їх тиражувати . Можна зробити малюнок багатокольоровим, але з урахуванням можливості розкладки на окремі "дошки" - трафарети, як у кольоровій ліногравюрі. Кольоровий підготовчий ескіз-малюнок робиться схожим на оригінал кольорового естампу з ліногравюри. Трафарети робляться з міцного паперу, покритого оліфою (якщо відбитків передбачається небагато) або ж із синтетичної плівки астрологу , яка пружна і витримує дуже вели­кий тираж. Фарба використовується найрізноманітніша залежно від матеріалу, на якому друкується, та призначення малюнка, а також від того, де він буде експонуватись (гуаш, темпера, масляна ескізна, друкарська фарба). Особливість така ж, як і при друкові багатокольорової ліногравюри, при користуванні масляними фарбами після нанесення кожного кольору - одна доба для висихання попереднього кольорового шару. Але трафаретний друк має свої недоліки. Це наявність перегородок, які утримують окремі деталі трафарету від розпадання.

Щоб ясно уявити собі, що це, перед нами трафарет літери "А". Якщо її вирізати так, як вона виглядає, то верхня частина всередині літерного просвіту випадає. Аби вона трималась, потрібно зробити 2 перегородки, які утримали б внутрішню частину літери разом з зовнішньою. При друкуванні по трафарету ці перегородки залишають білий слід, або слід попереднього кольору, який потім потрібно підфарбувати пензлем тією ж фарбою (від руки). Це підфарбовування дає зовсім іншу фактуру, що помітно в більш складному зображенні. Отже, ці перегородки зовсім небажані, і треба їх зводити до мінімуму. Це наштовхнуло умільців на вдосконалення - всі деталі трафарету наклеїли на шовкову тканину, яка мала щільність капронової панчохи. Ця тканина попередньо була натягнута на рамку. Таким чином, необхідність у перегородках відпала - трафарет будь-якої складності надійно тримається на сітці тканини. Така шовкова тканина-сітка допомагає рівномірному і м'якому розподілу фарби, створюючи рівний кольоровий фон.

Цей трафаретний спосіб друку, винайдений у Німеччині у 20-ті роки XX ст., назвали шовкографією.

Пізніше цей спосіб удосконалили і на шовкову тканину-сітку перестали клеїти трафарет, а пензлем, фарбою чи лаком зафарбовувались трафаретні місця по виконаному олівцем малюнку. Сьогодні зображення на шовку виконують фото методом. Шовкову тканину-сітку натягують на спеціальну рамку, покривають світлочутливим шаром. Зображення друкується проекційним апаратом з фотоплівки. Після проявлення зображення промивається у спеціальному розчині. Одні частини світлочутливого шару залишаються світлими - фіксуються у спеціальному розчині, інші вимиваються. Отримуємо дуже точну і досконалу друкарську трафаретну форму.

Методом шовкографії можна друкувати на різноманітних матеріалах (папір, шкіра, скло, метал, тканина, пластмаса).

Фотогравюра

Якщо взяти звичайну фотоплівку, засвітити її, проявити та зафіксувати, то отримаємо плівку, покриту зверху чорним тоном. Це і є дошка для гравірування. На ній олівцем виконують малюнок, підклавши під низ папір більшого розміру.

Гравірувати потрібно так, як гравірують офорт, використовую­чи офортну голку, прорізаючи та вишкрябуючи шар емульсії до прозорої плівки.

Отримуємо, таким чином, прозорі лінії, з яких складається ма­люнок. Виправлення невдалих місць або окремих ліній провадиться перекриттям цих ділянок гравюри чорною тушшю або темперою.

Інструменти, залежно від характеру композиції та задуму автора, можна урізноманітнювати, застосовуючи всі ті засоби, які можуть робити штрихи різного характеру та фактури. Це голки, різці різного призначення, а також абразивний папір різної зернистості для "розтирання" тла, його плавного переходу в темний і навпаки. Хороший результат дають розмивки агресивними розчинами, які м'яко діють на деякі ділянки гравюри, даючи певну м'якість усього зображення.

Друк такої фотогравюри виконується контактним або проекційним методом на стаціонарному обладнанні фотолабораторії, як друк звичайного негатива. Формат кінцевого друку можна змінювати вбік збільшення або зменшення за рахунок можливостей фотопроекційної техніки. В цьому великі переваги такого способу гравірування.

Фотогравюру можна робити без фотоплівки, якщо потрібен великий формат. Тоді беруть віконне скло потрібного розміру, покривають з одного боку спочатку тонким шаром желатину, а потім червоною або чорною масляною фарбою. Після висихання фарби скло готове для роботи. Для зручності зафарбоване скло можна зверху покрити тонким шаром гуашевих або темперних білил. Малюнок, виконаний м'яким олівцем, добре видно на білому тлі. Тоді скло-дошку кладуть на чорний папір і лінії гравірування мають вигляд, як на оригіналі: чорними на білому тлі.

Друкують фото контактним методом навіть в домашніх умовах на контрастному фотопапері.

Автогравюра

Якщо взяти якийсь білий щільний матеріал і покрити його тушшю або іншим барвником таким чином, щоб офортний різець, ланцет або інший інструмент могли легко прорізати цей шар туші або іншого барвника та залишити білу тонку лінію, то виникає чудова можливість для художника - створити гравюру відносно простим методом, але в одному примірнику, без друку. Це - автогравюра.

Матеріалом повинен бути дуже якісний крейдяний та глянцевий папір, на якому друкують особливо важливі листівки та плакати. Він називається "астролюкс" або "люксопринт" фінського виробництва або білий листовий полістирол завтовшки 0,5-3 мм.

З лицьового боку цей матеріал покривається чорною тушшю, трохи розведеною водою, бо не розведена туш при висиханні дає міцну плівку, яка потім не прорізається різцем. Отже, ми покрили розведе­ною тушшю певний формат цього паперу відповідно до розміру підготовленого під гравюру малюнка.

Після висихання туші ця чорна поверхня легко ріжеться офор­ною голкою, добре загостреним ланцетом або іншим різцем. Отримуємо чисту білу лінію за рахунок того, що цей папір на своїй поверхні має великий вміст крейди, незначна частина якої легко знімається разом з тушшю.

Підготовлений малюнок переноситься звичайним методом. М'який графітний олівець дає виразну сріблясту лінію.

Вирізана композиція може мати вигляд вишуканої гравюри, де поєднуються і иайтонші лінії, і різної фактури великі білі та чорні масиви. Якщо цей метод, який свого часу запропонував автор, застосувати на крейдяно-рельєфному папері, то з цієї автогравюри, як з друкарської форми, можна робити відбитки вручну, на офортному верстаті, на ручному плоско-друкарському верстаті накладом у межах 100 примірників, тільки високим друком.

Гравюра на лінолеумі та нітролінолеумі

У станковій графіці гравюра на лінолеумі посідає одне з перших місць. Як і гравюра на дереві, гравюра на лінолеумі - один зі способів високого друку. Лінолеум як матеріал для гравірування виник відносно недавно. Якщо гравюра на дереві, особливо обрізна, нараховує тисячоліття (V століття Китай), то перші гравюри на лінолеумі виконані на початку XX століття. Для вирішення значних за розміром композицій художники Європи давно шукали матеріал, здатний замінити коштовні клеєні торцеві та повздовжні дошки. Таким матеріалом став лінолеум - він добре "тримає¹'лінію і легко віддає фарбу при друкуванні.

Гравюра на лінолеумі може бути монохромною та поліхромною. В ліногравюрі художник має більший діапазон використання графічних засобів порівняно з іншими матеріалами. Лінолеум, як ніякий інший матеріал, дає можливості широко використовувати його в поліграфії, бо витримує дуже великий наклад, а також з нього можна зняти гальванічну форму. Треба знати, що у гравіруванні налінолеумі, як і в інших видах гравюри, повторення автором своїх творів доходить до глядача з найбільшою точністю, чого неможливо досягти в інших видах образотворчого мистецтва. Тому ліногравюра є однією з найважливіших цікавих та сучасних графічних технік.

Підготовка лінолеуму до роботи

Для гравюри потрібен щільний лінолеум світлих тонів, краще білий. Формати лінолеуму, відрізані від рулону, трохи прогріваються, кладуться під прес. Кожний кусок ретельно оглядається: якщо будуть виявлені ямки або глибокі подряпини - такий лінолеум для роботи не придатний. Огляд проводиться з обох боків - виявлені горбики обережно зрізаються ножем. Потім лицьовим бік ретельно шліфують і полірують до блиску. Старий лінолеум спочатку шліфують наждачним папером середньої зернистості, потім пемзою, періодично зволожуючи водою. Для цього звичайний шматок пемзи розпилюється навпіл і поверхні розпилу притираються між собою. Шліфування проводиться рівними площинами пемзи, спочатку водному напрямку, потім у перпендикулярному до нього. Для перевірки якості шліфування суху поверхню лінолеуму протирають зубним порошком або іншим сухим пігментом. Порошок відразу покаже подряпини та інші дефекти. Після шліфовки лінолеум промивається водою та протирається ганчіркою. Чим ретельнішою буде шліфовка, тим легше і приємніше буде різати гравюру і вільніше буде накочуватись на неї фарба. Це якість майбутнього відбитку, чистота і вишуканість його штрихів.

Відшліфовані формати лінолеуму складають стосами лицем до лиця і кладуть під прес. Якщо їх залишати висихати у вільному стані, вони обов'язково покоробляться. Добре висушений і вилежаний під пресом лінолеум протирають ганчіркою, змоченою в оліфі, а потім сухою ганчіркою (насухо).

Підготовлений таким чином лінолеум наклеюють на якісний картон завтовшки 3-5 мм і тримають до висихання під пресом. Щоб при гравіруванні було добре видно вирізані штрихи, поверхню дошки затемнюють, втираючи в неї суміш чорного чорнила та туші у співвідношенні 50:50, після цього дошка протирається сухою ганчіркою.

Колір дошки при цьому повинен бути темно-сірим. Після цього дошка готова до роботи.

Гравюра на пластмасі

Техніка гравірування на пластмасах (целулоїд, оргскло, плексиглас, полістирол) принципово нічим не відрізняється від гравюри на лінолеумі.

Целулоїд та плексиглас - тверді прозорі пластмаси, дуже схожі на скло. На відміну від нього вони пружні і не б'ються, відносно легко ріжуться, склеюються і випускаються в листах різної товщини.

Полістирол - непрозора біла або кольорова пластмаса, яка легко ріжеться, клеїться.

Такі якості роблять ці матеріали універсальними, оскільки багато в чому переважають навіть метал та дерево, бо на них можна різати гравюру для глибокого друку (як на металі) і для високого друку (як на дереві або на лінолеумі).

Суттєва перевага пластику, що він випускається з готовими для гравюри відполірованими поверхнями з обох боків. Тому вся підготовка дошки полягає втому, щоб відрізати потрібний формату та зняти по краях фацету. В багатьох випадках його не треба клеїти на іншу конструктивну основу - картон чи дошку. Оптимальна товщина пластику для гравюри з високим друком - 3 мм.

Прозорість матеріалу (целулоїд та плексиглас) спрощує процес перенесення малюнка на дошку; його можна зробити на зворотній стороні дошки або просто підкласти підготовлений малюнок під низ, і його буде видно "напросвіт".

У тому випадку, коли малюнок з одного боку дошки, а гравіруємо з протилежного, можливе деяке зміщення малюнка за рахунок товщини дошки. Тому, коли потрібно дуже точно відтворити всі лінії малюнка, його слід перенести на лицьовий бік дошки. При гравіруванні під дошку рекомендується підкласти сірий папір. Це дозволить добре бачити і білі лінії, що прорізають, і чорні лінії малюнка. Для того щоб ще чіткіше бачити лінії гравірування, треба зліва на рівні дошки розмістити лампу з рефлектором, яка освітлює торець прозорої дошки. Поверхня затінюється поставленою на неї картонкою. Таким чином, лінії, що гравіруються, яскраво освітлені на затіненому фоні.

Гравірування на пластмасах, як і на інших матеріалах, дозволяє на будь-якій стадії робити пробні відбитки і таким чином весь час слідкувати затим, що виходить і які необхідні поправки.

Інструменти, які застосовує художник при гравіруванні на пластмасах, ті ж, що й при роботі на металі або дереві, частково й на лінолеумі (Додаток Б).