Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Японія.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
313 Кб
Скачать
☆

Поява самураїв та інституту інсей

У період Хей'ан, через відсутність внутрішньої чи зовнішньої загрози для центрального уряду, Японія не мала регулярної армії. Проте загалом рівень безпеки у країні, особливо у віддалених регіонах, був невисокий. З метою захисту своїх земель від грабіжників, місцева знать почала формувати збройні загони зі «служилих людей» — самураїв. Лідером таких загонів ставали переважно столичні аристократи, які перебували з підлеглими вояками у стосунках пана і слуги. Найвідомішими серед загонів були вихідці з родів Тайра та Мінамото.

Між тим, у середині 11 століття на трон зійшов Імператор Ґо-Сандзьо, який не був родичем аристократів Фудзівара, і тому повів курс на відновлення абсолютної влади монарха. Його реформи були підтримані наступним Імператором Сіракавою. Він обмежив вплив регентів і радників Фудзівара на монарха тим, що у 1086 році достроково пішов у відставку, передав трон своєму синові, а сам став його опікуном і радником. Таким чином було започатковане так зване «правління екс-Імператорів», інститут інсей, який був покликаний оберігати династію від надмірного втручання аристократів. Завдяки успішній реалізації такого правління, рід Фудзівара, який впродовж 200 років використовував родинні зв'язки з імператорським домом для узурпації влади, втратив свої позиції в уряді.

Поряд з аристократами на військові посади Імператорського двору стали приймати знатних самураїв. Поступово їх почали визнавати як окремий стан. На середину 10 століття регіональні самураї мали таку силу, що піднімали повстання проти центрального уряду — в регіоні Канто на чолі з Тайра но Масакадо і у районі Внутрішнього японського моря під проводом Фудзівари но Сумітомо. Оскільки держава не мала регулярної армії, вона придушила виступи силами інших самураїв, тим самим сприяючи зростанню їхнього авторитету. У другій половині 11 століття на північному-сході країни двічі спалахували бунти, які були розбиті силами кантоських самураїв. Їхній командир Мінамото но Йосіїе здобув собі славу найуспішнішого полководця усієї Східної Японії.

Культура періоду Хей'ан

На початок 9 століття багато молодих ченців були незадоволені одержавленням і політизацією буддизму. У пошуках істинного вчення двоє монахів — Сайтьо і Кукай — відправилася до китайської імперії Тан і пройшли там навчання. По поверненню перший збудував храм Енрякудзі на горі Хієй, що став оплотом секти Тендай, а другий звів храм Конґобудзі на горах Коя, що став центром секти Сінґон. Принесений цими монахами новий езотеричний буддизм закликав до спасіння через усамітнення в горах, вивчення канону і молитви за прозріння світу.

У 894 році через ослаблення зв'язків з Тан та позицію імператорського радника Суґавари но Мітідзане, Японія припинила висилати посольства до Китаю. Це перервало традицію імпорту континентальних ноу-хау і стимулювало японців розробляти свої власні культурні форми. Постала нова оригінальна аристократична культура Кокуфу, яка розквітла в часи правління роду Фудзівара. З'явився новий світський архітектурний стиль палаців-садиб з галереями і садами. Одяг знаті і міщан набув оригінальних японських форм. У образотворчому мистецтві виник новий жанр «японських картин» ямато-е [22], основними темами якого стали повсякденне життя вельмож і місцеві пейзажі. Водночас, набула поширення японська абетка кана, якою вперше почали складати літературні твори. Серед них особливо виділяють «Повість про бамбукоруба», «Записки коло подушки» Сей Сьонаґон, «Повість про Ґендзі» Мурасакі Сікібу, «Збірку старих і нових японських пісень» та «Щоденник з Тоси» Кі но Цураюкі. Більшість книг супроводжувались малюнками і були особливо популярними в середовищі аристократів.

Часті природні катаклізми, епідемії та нестабільність у японському суспільстві середини 10 століття породили у ньому есхатологічні [23] уявлення про кінець світу. На цій хвилі в країні поширилось нове буддистське Вчення Чистої Землі [24], за яким будь-хто, хто молився Будді Амітабха міг після смерті потрапити до раю — «Чистої Землі неймовірної радості». Поширювали це вчення монахи Куя і Ґенсін. Вельможі, сподіваючись на щасливе загробне, життя заходилися зводити по всій країні храми і павільйони присвячені Будді Амітабха. Одними із видатних зразків такої архітектури були «Зала феніксів» монастиря Бьодоїн поблизу столиці та Мавзолей монастиря Тюсондзі на північному сході Японії. У цей же час, оформилися ідейні положення синкретизму буддизму і японського синто [25].