3.2. Сфера діяльності та повноваження органів місцевої самоорганізації населення

Найменш прийнятним для України видається досвід Польщі, оскільки допоміжні органи повністю залежні від рішень рад гмін, які визначають сферу діяльності допоміжних органів, принципи передачі їм окремого майна у користування, а також принципи передачі бюджетних коштів для виконання завдань, покладених на ці одиниці. Незважаючи на це, громадські ради мікрорайонів міст привертають увагу органів місцевого самоврядування до проблем жителів міст, ефективно використовують надані їм кошти та майно, забезпечують утримання та організацію роботи бібліотек, клубів, гуртків, влаштовують подорожі та конкурси для підлітків та молоді, видають власні журнали, на сторінках яких висвітлюється робота відповідного допоміжного органу.

Федеральний Закон РФ „Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації” встановлює обмежений та імперативний перелік повноважень органів ТГС: представництво інтересів населення, яке проживає на відповідній території; забезпечення виконання рішень, прийнятих на зборах і конференціях громадян; здійснення господарської діяльності для забезпечення потреб населення, в тому числі за рахунок коштів місцевого бюджету; внесення до органів місцевого самоврядування проектів муніципальних актів, які підлягають обов’язковому розгляду цими органами та відповідними посадовими особами.

Найбільшою державною та муніципальною підтримкою в розвинутих європейських країнах користується програма охорони громадського порядку населення „Сусідські спостерігачі” (Neighbourhood Watch). Метою програми є надання допомоги населенню у захисті себе та своєї власності, зменшення ризику злочинів завдяки покращенню безпеки осель, підвищенню уважності, повідомленню про підозрілі випадки поліції та заохоченню добросусідства. Виконувати завдання програми „Сусідські спостерігачі” громадяни можуть шляхом об’єднання в окремі групи або в межах центрів місцевих співтовариств та сусідських співтовариств як напрямок їх діяльності. Проект „Сусідські спостерігачі” ефективно реалізується та отримав державну підтримку у США, Австралії, Новій Зеландії, Норвегії[5].

Ще однією сферою місцевої самоорганізації громадян слід відзначити захист прав мешканців будинків. У Швеції житлові права мешканців будинків захищаються цілим рядом неприбуткових організацій – Шведський Союз квартиронаймачів. Структурно Шведський Союз квартиронаймачів складається з національної, регіональних, міських та місцевих організацій. Відповідно національна організація працює з парламентом та урядом країни, регіональні – з регіональним парламентом та урядом, міські організації мають справи з міськими радами та муніципальними житловими компаніями, а місцеві організації – з власниками будинків та самими мешканцями. Локальні організації самостійно визначають територію, на якій вони діють, а також завдання, які вони вирішують. Найкращою базою для створення локальної організації є будинок або квартал (мікрорайон). Існує більш 3500 „контактних комітетів” – локальних асоціацій квартиронаймачів, кожна з яких представляє інтереси від 100 до 400 сімей. Локальні (контактні) комітети контролюють всю житлову сферу мікрорайону. Правління комітетів зустрічаються з місцевою експлуатуючою організацією для обговорення рівня обслуговування, бюджетів та різних заходів по збереженню або зниженню рівня споживання електроенергії та води. Міські організації організують переговори щодо розміру квартплати, а кошти на їх проведення надають житлові компанії, головною серед яких є Шведська асоціація муніципальних житлово-експлуатаційних компаній (SABO). Міські організації квартиронаймачів також докладають зусиль для підвищення престижу та привабливості мікрорайону для квартиронаймачів.

– покращення іміджу території, підвищення її привабливості для нових мешканців та інвесторів, адреса як показник соціального статусу мешканців. Ці проблеми є важливими для залучення мешканців до участі у місцевому самоврядуванні не тільки країн Заходу, який мають багатий історичний досвід становлення сусідських співтовариств, але й в посткомуністичних країнах, особливо Угорщини, Словаччини та Польщі.

– боротьби з бідністю та деградацією мікрорайонів, створення нових робочих місць, протидії вселенню небажаних груп мешканців та покращення взаємодії між мешканцями[6].