64. Суб'єкти конституційно-правових відносин

Суб'єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні, що обумовлено багатст¬вом змісту таких відносин. Вони мають багато спільного з суб'єктами інших відносин: володіють певним ста¬тусом, наділені відповідною праводієздатністю механіз¬мом реалізації своїх повноважень тощо.

Безпосередньо воля народу знаходить свій предмет¬ний вияв через вибори представницьких органів держав¬ної влади, визначення статусу і спрямування їх діяль¬ності. Це — виключна прерогатива народу як суб'єкта конституційно-правових відносин, про що, до речі, йдеться в найважливішому джерелі конституційного права — Конституції України.

Іншою рисою суб'єктів конституційно-правових від¬носин є особливий механізм реалізації їх повноважень. Така реалізація здійснюється або безпосередньо через норми джерел конституційного права (Президент Ук-раїни обирається народом), або через норми інших га¬лузей права (право на забезпечення недоторканності житла, в разі потреби, здійснюється в повному обсязі нормами кримінального права).

Суб'єктами конституційно-правових відносин є:

1. Український народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить вся повнота влади на території республіки, корінні народи і національні мен¬шини.

2. Громадяни України, особи без громадянства та іноземці.

3. Українська держава (Україна як держава). ,

4. Органи державної влади України.

5. Народні депутати та посадові і службові особи.

6. Політичні партії і громадські організації.

7. Територіальні громади, органи та інші суб'єкти місцевого самоврядування.

8. Адміністративно-територіальні одиниці, передба¬чені Конституцією і законами.

9. Державні та інші підприємства, установи і органі¬зації, навчальні й інші державні, комунальні і приватні заклади.

Цей перелік не є вичерпним, його можна розши¬рити, диференціювати тощо. Суб'єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважати виборчі комісії (Центральну виборчу комісію та виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцем про¬живання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депута¬тів тощо.

65. Громадянин, як суб’єкт конституційно-правових відносин

Основна частина населення України — це особлива категорія фізичних осіб — громадян. Правовий статут їх істотно відрізняється від статусу інших осіб, які проживають в країні.

Громадянство — це такий правовий зв'язок особи з державою, який не обмежений у часі і просторі, ґрунтується на юридичному визнанні державою даної особи своїм громадянином і, як наслідок, обумовлений взаємними правами та обов'язками громадян і держави у випадках, зазначених у законі.

Згаданий зв'язок полягає у поширенні на згадану особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання.

Проте, громадян не можна розглядати лише як сукупність осіб, які проживають на території держави, оскільки за цією ознакою утворюється населення країни — категорія демографічна, а не правова.

Не можна визнати громадянами і всіх осіб, на яких поширюється влада держави, оскільки вона є обов'язковою рівною мірою і для іноземних громадян, які проживають на її території.

Юридичні норми, за допомогою яких регулюються питання громадянства, поділяються на такі групи:

1. Провідне місце серед них посідають норми Конституції (статті 4, 25 та 26 Конституції).

2. Закони про громадянство України, які регулюють на основі Конституції всі питання, пов'язані з громадянством.

3. Підзаконні акти, які регулюють процесуальні та інші питання, що безпосередньо пов'язані з громадянством України.

4. Питання громадянства України регулюються також міжнародними договорами України.

Відповідно до ст. 2 Закону громадянство України ґрунтується на таких принципах:

— єдиного громадянства — громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

— запобігання виникненню випадків безгромадянства;

— неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

— визнання права громадянина України на зміну громадянства;

— неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем або особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу, або припинення громадянства України другим з подружжя;

— рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

— збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Законодавство України, як і законодавство інших держав, закріплює порядок набуття громадянства відповідними категоріями осіб за наявності певних підстав, проте основними з них є набуття громадянства окремо дітьми за народженням (філіація) і дорослими (в порядку натуралізації), тобто внаслідок прийняття громадянства.