- •Тема 1. Культурологія як наука та навчальна дисципліна та її категорії.
- •1. Культурологія як навчальна дисципліна: її філософський сенс.
- •2. Сутність культури та основні культурологічні парадигми.
- •3. Основні функції культури.
- •Тема 2. Історична типологізація культури та характеристика її основних типів.
- •1. Типи соціокультурних світів.
- •2. Типологія культури як наукова проблема.
- •3.2. Розвиток матеріальної культури та еволюція мистецтва в кам'яному віці
- •3. Історична типологія культури.
- •3.1. Первісна епоха та її місце в історії людства.
- •Тема 3. Інформаційно-знакове розуміння культури
- •1. Інформаційно-семіотичне розуміння культури.
- •2. Види знаків та символів.
- •3. Структуралізм
- •Тема 4. Соціокультурна динаміка.
- •1. Культурогенезис та етапи культурної еволюції
- •2. Поняття соціокультурної динаміки.
- •3. Циклічна парадигма розвитку культури
- •4. Еволюціоністська парадигма щодо розвитку культури
- •5. Передумови синергетичного підходу до динаміки культури
- •Тема 5. Феномен української культури. Тенденції розвитку сучасної української культури.
- •1. Українська мова – основа культури українського народу.
- •2. Формування нової соціокультурної реальності та її риси.
- •3. Культура України в умовах зростання національно-культурної ідентичності.
- •Тема 6. Особистість у світі культури. План
- •1. Людина в світі культури
- •2. Культурна політика
- •3. Місце української культури в контексті світової
- •Тема 7. Естетика як наука та її основні категорії.
- •Тема 8. Художня культура
- •1. Зміст поняття «художня культура». Мистецтво як форма художньо-образної інтерпретації дійсного та уявного.
- •2. Основні види мистецтва.
- •Тема 9. Етичний вимір культури.
- •Список рекомендованої літератури Культурологія
- •Етика. Естетика
- •83096, М. Донецьк, вул. Васнєцова, 2 а
1. Типи соціокультурних світів.
Соціокультурним світом ми називаємо суспільство, характерною ознакою якого є особливий, специфічний для нього тип культури. Будь-який соціокультурний світ відрізняється не тільки своєрідністю культури, але й звичаями життя у ньому. Культура забезпечує цілісність соціокультурного світу, бо вона утворює загальне інформаційно-семіотичне середовище, у якому відбувається життєдіяльність її членів. Це середовище об'єднує їх і дає можливість взаємодіяти між собою.
Соціокультурні світи можуть бути замкнуті у сферу якої-небудь окремої етнічної культури (наприклад, світ Стародавнього Єгипту чи світ інків). Але на відміну від національних культур, вони не обов’язково виникають на основі етнічної спільності і можуть охоплювати різні народи і країни (наприклад, світ європейського середньовіччя, світ арабської культури).
Для соціокультурних світів характерна відносна відокремленість від зовнішнього оточення. Вплив інших культур на них незначний і не відбивається якось істотно ні на змісті їх життя, ні на історичній еволюції (якщо вона не припиняється насильно завойовниками). Кожен соціокультурний світ – це своєрідний окремий острів чи материк архіпелагу людської культури, що існує відносно незалежно від інших її островів. Всі острови цього архіпелагу «живуть під загальним сонцем» – їх об’єднує загальна природа людства. Можливо, що коли-небудь в майбутньому вони зіллються в одне ціле, але до сих пір людська культура розвивалась і продовжує розвиватись в умовах існування соціокультурних світів.
Соціокультурні світи поділяються на типи, які не взаємовиключають один одного.
Історичні типи культури – це епохи у розвитку суспільства, які змінюють одна одну (наприклад античний світ);
Регіональні культури – це надетнічні культурні спільноти, які утворюються у відповідному географічному ареалі і на протязі довгого історичного часу зберігають свою специфіку (наприклад, культура Латинської Америки);
Цивілізації – соціокультурні світи різноманітного вигляду, які виникають на відповідному етапі історії і виступають як особливі форми суспільства. Вони істотно розрізняються за ознаками: за змістом духовного життя, рівню розвитку техніки і економіки, особливостями соціально-політичної системи, панівної релігії та інше (наприклад, шумерська цивілізація).
2. Типологія культури як наукова проблема.
Культура як стабільна система складається з безлічі складних підсистем, елементи яких взаємодіють між собою, створюючи складний живий організм. В цілому кожний елемент системи є необхідною, але не достатньою умовою функціонування культури. Виключенням з цього правила є homo sapiens – творець культури, який виконує функції як необхідності, так і достатності. Зрозуміло, що вивчення складної системи передбачає застосування таких методів, які, не порушуючи фундаментальних взаємозв'язків, дозволяють вичленити окремі простіші блоки і виділити в них їх сутністні ознаки.
Типологізація в культурології виступає певним методологічним прийомом (методом) її вивчення та аналізу.
Під типологією в сучасній науці розуміють процес, шляхом якого система поділяється на відносно простіші підсистеми (елементи), що пізніше чергуються за певними ознаками.
Процес групування за певними ознаками, як зазначається у науковій літературі, проводиться за допомогою певної узагальненої ідеалізованої моделі. Слово «модель» італійського походження і означає «взірець – те, з чим порівнюють». Модель – умовно створена абстрактна копія суспільного процесу, явища, події. Абстрактна копія є не що інше як вихідна гіпотеза, яка пізніше підтверджується або спростовується реальним функціонуванням системи. Як зазначається в словниках, явище може бути описане як модель, якщо цей опис дає ствердні відповіді на запитання:
Яка мета створення моделі (вивчення конкретного культурного явища);
Що конкретно моделюється (моделюється реальний культурний процес).
Отже, типологізація культури вимагає системних знань про структуру її елементів, зв'язки, функції, відносини, рівні організації, систему пріоритетних векторів її висхідного розвитку, які і визначають особливості виділених об'єктів, а їх порівняльне дослідження дозволяє спрогнозувати наступні стадії розвитку.
В культурології, як правило, виділяються два типи систем культурного розвитку:
:
Аналізуючи
сучасні наукові дослідження, можна
виділити чотири підходи до типологізації
культури. Сучасні підходи до типологізації
культури:
І. Світоглядний;
II. Формаційний;
III. Локальний;
IV. Перехідних епох.
В розвитку людства виділяють безкласове, класове і сучасне демократичне суспільства. Сучасне індустріальне суспільство уже не вписується в свою класичну модель. Суспільні відносини, організація виробництва, перерозподіл накопиченого багатства дає підстави охарактеризувати його як суспільство сучасних демократій.
І. Світоглядний підхід. Кожному суспільству притаманний свій світогляд: міфологічний, релігійний, науковий. Цьому поділу відповідають типи культур: міфологічна, релігійна, «наукова».
Наукова культура має свої етапи розвитку: першої наукової, першої технічної, науково-технічної, інформаційної революцій.
Відповідно до марксистського погляду, людство у своєму розвиткові пройшло через ряд суспільно-економічних формацій. У спеціальній літературі, на жаль, все ще досить незначній, формаційний підхід із-за його відірваності від власне культурологічних критеріїв піддається зростаючій критиці.
В основі кожної з них лежать, як правило, певні продуктивні сили і економічні відносини, а в якості рушійної енергії в більшості з них виступають класова боротьба і революції.
ІІ. Формаційний підхід
соціалістичне, а в перспективі комуністичне суспільство;
буржуазне суспільство;
феодальне суспільство;
рабовласницьке суспільство;
первісне суспільство.
Кожній з цих формацій притаманний і свій тип культури, а саме: культура первісного, рабовласницького, феодального, буржуазного суспільств, соціалістичного (комуністичного) суспільства.
Недолік формаційної типології історії світової культури виявляється у двоякому відношенні: по-перше, вона знімає питання про специфіку культурних епох на відміну від епох громадянської історії людства, і, по-друге, позбавляє можливості пояснення схожих процесів у культурі в різних суспільно-економічних формаціях.
ІІІ. Локальний підхід. Актуальний тоді, коли культуру будь-якої суспільної спільноти розглядають обособлено, як самостійне детерміноване явище. Слід зазначити, що серед науковців існують різні точки зору на те, чи локальні культури у своєму розвитку є цілком автономними чи ні. Зокрема, чи правомірно говорити про культуру Китаю як локальну, хоч Китай – це одна із небагатьох спільнот, яка протягом тисячоліть проживає на одній території?
Локальний підхід до аналізу культурного розвитку народів світу найбільш системно і обґрунтовано був здійснений А.Тойнбі (1889–1975). В людській історії А.Тойнбі виділяє локальні цивілізації, кожна з яких є монадою і у своєму розвитку проходить чотири етапи: виникнення, росту, надлому, розпаду, після чого настає загибель. На її уламках формується інша цивілізація.
Якщо в перших працях А. Тойнбі окреслено 21 локальну цивілізацію, то в 70-х роках XX ст. він виділяє їх 13, а сучасні науковці вважають, що на сьогодні діючими до нашого часу є п'ять цивілізацій.
IV. Найбільші теоретичні дискусії притаманні підходові, що впровадив поняття епохи перехідних типів культур. Між кожною з епох є проміжок часу, протягом якого змінюється тип культури, спосіб виробництва, світобачення. З цієї точки зору весь розвиток людства – це розвиток культур перехідних епох.
Перехідність типу культури насамперед визначає її значущість у відношенні до культурно-історичного процесу як такого, зумовлює її важливість для людини незалежно від приналежності останньої до певного типу суспільства.
