1.3. Сутність промислового маркетингу.

Промисловий маркетинг – це вид діяльності у сфері матеріального виробництва та промислових послуг, спрямована на задоволення потреб підприємств, установ та організацій у сировині, матеріалах, комплектуючих, устаткуванні, послугах з метою отримання прибутку.

Іще визначають промисловий маркетинг як: маркетинг, орієнтований на фірми, або В2В.

Предмет промислового маркетингу — сукупність взаємин між діячами ринку, що виникають унаслідок їхньої ділової активності - відносини купівлі-продажу, техніко-економічного співробітництва, фінансові відносини, технологічні зв'язки, ділові переговори, конкурентні відносини та ін.

Об'єкт промислового маркетингу — промисловий ринок.

Основні принципи промислового маркетингу:

 орієнтація на вимоги споживача;

 цілеспрямоване управління попитом;

 комплексний підхід до вирішення проблем, пов'язаних з поставленими цілями діяльності відповідно до ресурсів і можливостей підприємства.

 дійсна взаємодія з дійовими партнерами в процесі задоволення ринкового типу;

Основні завдання промислового маркетингу:

 комплексний аналіз ринку з метою виявлення і формування попиту на товари промислового призначення;

 організація інноваційної діяльності на основі науково-дослідницьких і конструкторських робіт (НДКР);

 інноваційна діяльність в управлінні маркетингу;

 формування портфелю замовлень;

 планування виробничої, закупівельної, сервісної, збутової та фінансової діяльності;

 планування та реалізація маркетингової політики цін;

 розподілу продукції та організація логістичної діяльності;

 створення ефективної системи маркетингових комунікацій;

 аудит результатів маркетингової діяльності.

1.4. Методи ціноутворення, орієнтовані на конкурентів

Метод поточної ціни, тобто ціна встановлюється на рівні цін конкурентів ("стратегія наслідування лідера"); трохи нижче цін конкурентів ("стратегія переважних цін"); трохи вище цін конкурентів ("стратегія цінового лідера").

Метод "запечатаного конверту" або "закритих торгів або тендер ціноутворення".

Цей метод використовують в умовах посиленої конкурентної боротьби підприємств за контракти. Тендер - це ціна, запропонована підприємством за виконання якогось замовлення. Що вища ціна, то менша можливість отримати замовлення. За низької ціни збільшується можливість виграти тендер, але й зростає ризик одержати надто малий прибуток.

У багатьох випадках ринкове ціноутворення має обмеження, тобто існують узаконені типові умови, згідно з якими розраховують ціни. Це біржове ціноутворення та державне регулювання.

2.1.Сучасні визначення ринку. Матеріальна основа ринкових відносин.

У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) суб'єктів господарювання; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються під впливом попиту та пропозиції. Як економічна категорія ринок — це сукупність відносин, що виникають у сфері обігу внаслідок купівлі-продажу товарів. Матеріальним підґрунтям ринкових відносин є рух товару і грошей, що відбувається на засадах вільної взаємовигідної угоди за умов конкуренції. Наслідком ринкових відносин є задоволення платоспроможного попиту споживачів (покупців), відшкодування витрат і отримання прибутку продавцями (товаровиробниками і посередниками). Основними показниками ринку виступають: попит, пропозиція, ціна, кон'юнктура, рівновага. Оптимальним станом кон'юнктури є рівновага, тобто такий рівень кон'юнктури, за якого досягнуто рівність між попитом і пропозицією за обсягом і структурою товарів.

Основними атрибутами ринку є конкуренція, монополія, олігополія.

Конкуренція — боротьба між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва й збуту товарів. Взаємодія попиту, пропозиції й ціни за умов конкуренції визначає виникнення механізму ринкового саморегулювання.

Рівень конкуренції залежить від кількості суб'єктів ринку: товаровиробників, продавців, покупців (споживачів). Залежно від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:

1. Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відособлених споживачів даного товару. Структура зв'язків така, що кожний споживач у принципі може купити товар у будь-якого виробника, керуючись власною оцінкою корисності товару, його ціною і власними можливостями придбання даного товару. Кожний виробник може продати товар будь-якому споживачеві, керуючись тільки власною вигодою. Жодний із споживачів не набуває якоїсь істотної частки загального попиту. Дана структура ринку називається поліполією і породжує так звану досконалу конкуренцію.

2. Велика кількість відособлених споживачів і мала кількість виробників, кожний із яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така структура називається олігополією і породжує так звану недосконалу конкуренцію.

Якщо в ринковій структурі виникає ситуація, коли множині споживачів протистоїть єдиний виробник, спроможний задовольнити загальний попит усіх споживачів, це називається монополією.

У разі коли ринок являє собою велику кількість виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то говорять про монополістичну конкуренцію.

3. Єдиний споживач товару і множина самостійних виробників. При цьому єдиний споживач купує увесь обсяг пропозиції товару, що постачається всією множиною виробників. Дана структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, що називається монопсонією (монополія попиту).

4. Структура взаємозв'язків, де єдиному споживачу протистоїть єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але водночас не є і ринковою.