Епоніми

1 - назви, утворені від власних імен лікарів, вчених, літературних персонажів:

жгут Есмарха – Esmarch ’ s tourniquet ; синдром Мюнхаузена (неправдоподібні скарги на стан здоров’я) – Munchausen syndrome ; синдром ’’Аліси в країні чудес’’ (поєднання деперсоналізації і галюцинацій) – Alice in Wonderland syndrome . Це або похідні терміни (наприклад, narcissism – нарцисизм , darvinism – дарвінізм), або термінологічні словосполучення, де прізвище може бути як у загальному, так і у родовому відмінку: Leksell apparatus – апарат Лексела ; Friedmann ’ s disease – синдром Фридманна . Japanese encephalitis – японський енцефаліт, Malta fever – мальтійська гарячка, бруцельоз);

2 – це термін, який виражає поняття синдрому, ураження, хірургічної процедури або симптому, що носить ім’я лікаря, який вперше описав даний феномен, або, у деяких випадках, імена пацієнтів, у яких вперше було зареєстроване дане захворювання

Механізм формування епонімічних термінів - явище метонімічного переносу:

схил (Блюменбаха)

Схил (Блюменбаха), clivus – це широкий жолоб, утворений тілом клинуватої кістки та базилярною частиною потиличної кістки, розташований між спинкою турецького сідла і великим потиличним отвором. Названий так на честь німецького лікаря, анатома Й. Блюменбаха (1752–1840) . У загальнолітературній мові: «схил – похила поверхня чого-небудь; місцевість із похилою, скатистою поверхнею, пологий спуск».

Підстава для метафоричного переносу – подібність зовнішнього вигляду об’єкта номінації – схил поверхні.

Міст (Варолія),

Міст (Варолія), pons – це відділ головного мозку, розташований між продовгуватим мозком і ніжками мозку, названий на честь Варолія Констанцо (1543–1575) – італійського анатома .

«міст – це споруда для переходу або переїзду через річку, залізницю, автомагістраль, яр».

Підстава для переносу – функційна подібність: функція з’єднання.

Предметом дослідження (часткового) терміни-епоніми були в російській лінгвістиці, зокрема цього питання торкалася дослідниця-лексикограф Л. В. Хіль, аналізуючи оперативно-хірургічну термінологію. В українській лінгвістиці є робота Р. І. Стецюк, у якій під час дослідження кардіологічної термінології, приділено достатньо уваги епонімічним термінам. М. В. Дмитрук , досліджуючи ветеринарну лексику, чільне місце відводить авторським назвам

найуживаніших епонімічних назв в анатомії, в якій поряд з класичними епонімами, що почали вживатися в ХVІ–ХІХ ст., з’являються нові, відображаючи як етапи розвитку нових галузей медичної науки, так і пріоритет вченого, країни у відкритті нових фактів, адже процес наукового пізнання триває

Джерела медичних епонімів: останнє видання Міжнародної анатомічної номенклатури 1977 року, прийнятої в Сан-Пауло (Бразилія), український Стандарт 2001 року, на базі яких створено словники, довідники та ін.

Значний відсоток у термінології анатомії (розділи: артрологія, остеологія, міологія, неврологія та ін.), складають словосполуки, до складу яких входять епоніми. В анатомії іменами авторів названо: вузли (12), зв’язки (12), шляхи (11), залози (10), пучки (10), отвори (9), горбки (8), протоки (8), нерви (6), закутки (6), ядра (6), вени (5), м’язи (4), складки (4), трикутники (4):

верхньощелепна пазуха (Гаймора); лемешево-носовий хрящ (Якобсона); стегновий трикутник (Скарпи) ; зернисті ямочки (Пахіоні); стегнова перегородка (Кльоке), поперековий трикутник (Пті); клинуватий канал (Відія); овальний отвір (Везалія), клинувата раковина (Бертіна).

Розрізняють епоніми:

- з одним прізвищевим компонентом (див. вище).

- з двома прізвищевими компонентами: передня язикова залоза (Бляндіна, Нуна); пазушно-передсердний вузол (Кіса-Флека); перехрестя покриву (Майнерта, Фореля); найменші вени серця (В’єссена, Тебезія) тощо;

- із трьома прізвищевими компонентами : додаткове ядро окорухового нерва (Якубовича, Едінґера, Вестфаля); пристінкові лімфатичні вузли (Розенмюллера, Кльоке, Пирогова).

Синтаксичний спосіб творення нових термінів-словосполук –епонімів досить продуктивний у анатомії. Це пояснюється потребами науки максимально точно передати зміст нових понять, конкретизувати їх. Таким способом утворювали цілі гнізда термінологічних сполук зі спільним стрижневим (родовим) словом. Таке широке застосування термінів-словосполук у термінологічній системі анатомії пояснюють тим, що, систематизуючи терміни цієї галузі знань, використовують біноміальний принцип, характерний для рослинного і тваринного світу, за яким до родової назви додають видову характеристику, наприклад: закуток (Трольча), верхній закуток (Пруссака), передній закуток (Трольча); сальні залози (Цайса), війкові залози (Молля), нюхові залози (Боумена).

Серед досліджених назв переважають є дво-, три- та чотирискладові епоніми. Складаються зі стрижневого слова-іменника та власної назви.

До двокомпонентних відносять семантико-синтаксичні об’єднання повнозначних слів типу: гребінна зв’язка (Купера) ; вушні зв’язки (Вальсальви)

Із числа двокомпонентних моделей найактивнішими є структурно-семантичні моделі атрибутивного характеру: прикметник+іменник+епонім:

кам’янистий отвір (Арнольда); коловий пояс (Вебера); остистий отвір (Арнольда); сльозова частина (Горнера).

Атрибутивний характер носять також такі структурно-семантичні моделі: іменник+іменник+епонім: кут груднини (Людовика); перехрестя покриву (Макнерта, Фораля); пазуха аорти (Вальсальви); стік пазух (Герофіла); ядра ділянок (Фораля).

Опорним словом для творення такої структурно-семантичної моделі виступає іменник у родовому відмінку.

Серед термінів-словосполук частіше використовують моделі, побудовані на узгодженні складових частин, наприклад: артеріальні борозни (Вормія); гребінна зв’язка (Купера) ; овальний отвір (Везалія) .