9.3. Система оподаткування в україні

Система оподаткування — сукупність податків, що сплачуються і)о бюджетів і державних цільових фондів у встановленому зако­нами України порядку, а також права, обов’язки й відповідальність платників.

Кожна держава встановлює власну систему оподаткування, тобто визначає платників податків, об’єкти оподаткування, види податків і порядок їх сплати. Тип системи оподаткування визна­чається співвідношенням чотирьох секторів формування подат­ків і зборів (обов’язкових платежів): державний, комерційний, фінансовий та населення.

Податкова система України базується на принципах:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

— обов’язковості;

— рівнозначності та пропорційності;

— рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дис­кримінації;

— соціальної справедливості;

— стабільності;

— економічної обґрунтованості;

— рівномірності сплати;

— компетенції;

— єдиного підходу й доступності.

Податки — це обов’язкові платежі до бюджету, які здійснюють фізичні та юридичні особи.

Зазвичай за допомогою податків забезпечується близько 90 % надходжень до державного бюджету і понад 70 % — до місцевого. Податки регулюються податковим правом, яке є частиною (інсти­тутом) фінансового права.

Податкове право — це сукупність правових норм, які регулюють податкові відносини між державою і платниками податків.

Отже, суб’єктами податкових правовідносин є, з одного боку, податкова адміністрація, яка діє від імені держави і наділена владними повноваженнями, а з іншого — юридичні та фізичні особи (платники податків). Усі вони мають певні права та обов’язки. Так, Державна податкова адміністрація має право вимагати вне­сення податку в установлені строки і в повній сумі, застосовувати санкції до порушників податкового законодавства тощо. Платни­ки податку наділені правом на відстрочку платежу; на розстрочку платежу; на податковий кредит; на повернення переплачених по­даткових сум; на оскарження дій податкових інспекторів тощо.

Під податками і зборами (обов’язковими платежами) слід ро­зуміти обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або дер­жавного цільового фонду, здійснювані платниками податків у по­рядку, визначеному законодавством.

Основними принципами податкового права є:

• обов’язковість платежу;

• стимулювання підприємницької виробничої діяльності;

• рівність, однаковий підхід до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів;

• соціальна справедливість (запровадження обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян);

• стабільність (забезпеченість незмінності податків і зборів та їх ставок упродовж бюджетного року).

Об’єктами оподаткування є:

• прибуток підприємств та організацій, які займаються госпо­дарською діяльністю (частина доходів підприємства, яка залиша­ється в його розпорядженні після вирахування з виручки, отри­маної за виготовлену продукцію, з послуг, витрат на виробництво і реалізацію);

• додана вартість продукції (робіт, послуг);

• доходи громадян (сукупний дохід за кожний рік);

• майно юридичних і фізичних осіб;

• вартість певних товарів;

• спеціальне використання природних ресурсів, інших об’єктів, визначених законодавчими актами України.

Ставки податків до загальнодержавного бюджету та пільги щодо оподаткування визначаються законом і не можуть встанов­люватися або змінюватися іншими нормативно-правовими акта­ми України.

Податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

До загальнодержавних належать:

— податок на додану вартість;

— податок на прибуток підприємств;

— податок на доходи фізичних осіб;

— мито;

— податок на нерухоме майно;

— плата (податок) за землю;

— податок із власників транспортних засобів;

— податок на промисел;

— збір на обов’язкове страхування;

— збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та ін.

До місцевих податків і зборів належать:

— податок із реклами;

— комунальний податок;

— готельний збір;

— збір за паркування автомобілів;

— ринковий збір;

— збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного роз­продажу і лотерей;

— збір за видання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

— курортний збір;

— збір за здійснення зарубіжного туризму;

— збір за право використання місцевої символіки;

— збір за надання земельних ділянок.

Згідно з Бюджетним кодексом України до доходів місцевого самоврядування повністю або частково зараховуються: прибут­ковий податок із громадян, плата за ліцензії підприємницької ді­яльності, надходження адміністративних штрафів.

Розрізняють ще податки прямі, які стягуються з доходів або майна юридичних чи фізичних осіб, та непрямі, що вносять до бюджету виробники або продавці товарів, включаючи цю суму в ціну товару (акциз, мито та ін.).

Усі податки, що визначають податкову систему України, можна також умовно поділити на три групи:

• податки з громадян;

• податки з підприємств та інших юридичних осіб;

• податки, які сплачують як громадяни, так і юридичні особи.

Конституція України встановлює обов’язок кожного спла­чувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених зако­ном.

Громадяни України та іноземці, які мають постійне місце проживання в Україні (проживають більше ніж 183 дні протягом календарного року) і які впродовж звітного року, крім доходів за місцем основної роботи, одержували доходи не за місцем основної роботи, повинні подавати до податкової служби декларацію про сукупний річний дохід.

Громадяни України, а також іноземці та особи без громадян­ства, які мають постійне місце проживання в Україні, сплачують податок на доходи. Цей податок обчислюється з сукупного річно­го доходу за єдиною шкалою ставок податку.

Оподаткуванню не підлягає дохід у розмірі одного неоподат­ковуваного мінімуму зарплати.

Для спрощення обліку платників податку та внесення ними податків і обов’язкових платежів Кабінет Міністрів України 6 листопада 1997 р. видав постанову «Про заходи щодо запрова­дження ідентифікаційних номерів фізичних осіб», яка набула чинності з 1 січня 1998 р. Від обов’язку мати ідентифікаційний номер можуть бути звільнені громадяни, які відмовляються від цих номерів з релігійних переконань. Згідно з цією постановою ідентифікаційні номери фізичних осіб вносять до усіх форм пер­винних звітних та облікових документів, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків і зборів (обов’язкових платежів), що контролюють державні по­даткові органи.

Це означає, що під час здачі декларації про доходи, під час відкриття рахунків у банках, під час оформлення документів на підприємницьку діяльність, дозволу на торгівлю, під час запо­внення вантажно-митних декларацій та в деяких інших випад­ках фізичні особи зобов’язані надавати ідентифікаційні номери. Наприклад, для реєстрації нового підприємства потрібно вказати ідентифікаційні номери директора, головного бухгалтера та за­сновників підприємства.

У передбачених законом випадках громадяни, які займають­ся певними видами підприємницької діяльності, можуть отрима­ти торговий патент, тобто сплачувати раз на рік фіксовану суму податку.