30. “Роман про лиса” як зразок тваринного епосу. Джерела та структура роману.

Тваринний епос . Водночас з фабліо і шванками в міській літературі виникають твори великого епічного жанру – поеми, які, на відміну від героїчного та рицарського епосу, мають сатиричний та алегоричний характер. Так званий тваринний епос складався на основі байок і казок, що здавна існували у народів світу.

Надзвичайний твором цього жанру є велика французька поема “Роман про Лиса”, або “Роман про Ранара”, формування якої почалося з другої половини ХІІ ст. і закінчилося в середині ХІІІ ст. До “Роману про Лиса” входить близько 30 епізодів, де у формі алегорій і в стилі міської літератури створена гумористична і сатирична картина тогочасної дійсності. Світ звірів влаштований на зразок ієрархічного феодального суспільства. На чолі держави стоїть цар звірів лев Нобль (Благородний), навколо нього - придворні та піддані: самовпевнений тугодум ведмідь Брьон (знатний феодал) та підступний хижак леопард (міністр короля), осел Бодуен (придворний проповідник), верблюд (папський легат), баран (зубожілий дворянин). Простий люд представляють дрібні тварини та птахи: півень, курка, кіт, слимак, синиця, ворон та ін., які в усьому залежать від примх верхівки.

Основний сюжетний стижень “Роману”, до якого додавались усе нові відгалуження – це розповідь про люту ворожнечу між лисом Ренаром та вовком Ізенгрімом, котрі напевно належать до лицарського стану. Ця ворожнеча виникла давно, ще в той час, коли Лис почав залицятися до Вовчиці. Хитрий Лис постійно знущається з тупуватого і жадібного Вовка: він то заманює “дорогого кума” в монастирську криницю і з ним розправляються монахи, то умовляє Вовка ловити рибу в ополонці хвостом – хвіст примерзає, і Вовка б’ють селяни.

Вовк змушений скаржитися Ноблю, але у Лиса чимало друзів при дворі, які захищають його. Та й Лев не забув випадку, коли Лис догодив йому. Одного разу Лев, Вовк й Лис вирушили на полювання й зустріли бика, корову і теля. Лев запропонував Вовкові розділити здобич. Той бика і корову віддав королю і королеві, а теля взяв собі. Король не погодився з таким рішенням і запропонував тепер Лису зробити розподіл, і Лис присудив теля принцу. На запитання Лева, де він навчився ділити так “справедливо”, Лис сказав, багатозначно поглядаючи на Лева: “Досвід, ваша величність, премудрий досвід”.

Одначе король змушений судити Лиса, від його витівок терпить не тільки Вовк, а й інші піддані. Відбувається “божий суд” – бій Вовка і Лиса. Вовк перемагає і Лиса хочуть повісити. Але монахи випросили віддати Лиса у монастир на покаяння. Тут він полонив усіх святістю своєї поведінки вдень, а вночі крав курей. Та навіть коли його викрили, Лисові все ж удається уникнути покарання і знову здобути ласку короля, пообіцявши Леву вилікувати його від усіх хвороб за допомогою вовчої шкіри (для чого радить вбити Ізенгріма).

Вважається, що у створенні поеми брали участь не менше десяти авторів. Це, звичайно, позначилося на її змісті і стилі. Ставлення авторів до Лиса двояке. Симпатії авторів на його боці, коли він вступає у боротьбу з високопоставленими хижаками, зокрема, коли Лис спритно обдурює короля і королеву. Але якщо Лис нападає на залежних і слабких (курку, зайця, кота, слимака та ін.), то нерідко і йому самому дістається – простий люд також уміє за себе постояти.

Якщо перші частини роману є скоріше веселою пародією на людське суспільство взагалі, то приблизно з середини твору поступово посилюються викривально-сатиричні тенденції, спрямовані проти феодальної верхівки. Поема відображає інтереси молодого третього стану, який вже через літературу викриває феодальне свавілля і соціальну нерівність.

“Роман про Лиса” викликав ряд нових варіантів та наслідувань не тільки у Франції, а й в інших країнах. У Німеччині в ХV ст. постає аналогічна поема “Рейнеке-Лис”. Тваринний епос викликає інтерес і в наступні віки. Гете на основі “Рейнеке-Лиса” написав однойменний твір. Сюжети німецького тваринного епосу використав Іван Франко у сатиричному творі “Лис Микита”.