2. За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

2. Поняття позову. Види позовів. Відмінність між позовами про визнання і позовами про присудження..

Захист порушених і оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій гарантується їх правом на звернення у встановленому порядку з вимогою до компетентного органу, наділеного юрисдикційними функціями, розпочати діяльність по розгляду і вирішенню справи зі спірних правовідносин (ст. 16 ЦК України, статті 3, 15, ЦПК України). Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя у справах, що виникають у спорах з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних, авторських та інших правовідносин (статті 3, 15, 118 ЦПК України) є позов.

Позов втілює у собі право заінтересованої особи на відкриття провадження цивільної справи у суді і судової діяльності на захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, державних і суспільних інтересів. Позов у цивільному судочинстві — це вимога заінтересованої особи до суду про здійснення правосуддя у цивільних справах на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою.

Елементи позову: предмет, підстава, зміст.

Предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення (зміст позовних вимог — п. З ч. 2 ст. 119 ЦПК України). Вона опосередковується спірними правовідносинами — суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача. У позовах, спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій, на виконання обов'язку перед позивачем, предметом позову є спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. У позовах про визнання у наявності чи відсутності правовідносин предмет складають такі правовідносини: визнання їх наявності чи відсутності. Отже, предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках — і окремим об'єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об'єкта або матеріального предмета позову. Наприклад, предметом позову про виселення громадянина будуть спірні правовідносини — право позивача зайняти жиле приміщення і обов'язок відповідача його звільнити, об'єкт — жиле приміщення.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України): юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру, на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність (у справах про встановлення батьківства, факти ведення спільного господарства тощо). Від них відрізняються цивільно-процесуальні факти, які підтверджують наявність обставин, необхідних для реалізації права на пред'явлення позову, заходів щодо забезпечення позову, зупинення провадження у справі тощо.

Змістом позову є звернена до суду вимога позивача проздійснення судом певних дій із зазначенням способу судовогозахисту. Наприклад, у позові про виселення за неможливістюспільного проживання, предметом позову є спірні правовідносини — право дострокового припинення договору житлового найму; підставою позову — факти поведінкивідповідача, що створюють неможливість спільного проживання; зміст — вимога про ухвалення рішення щодо виселення відповідача.

Види позовів.

Позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов'язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов'язку (визнання права власності, авторства тощо).

Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання відсутності їх — негативним.

Позови перетворювальні спрямовані на зміну або припинення правових відносин (пункти 6, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Це позови про виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу тощо. В юридичній літературі цей вид позовів називається ще конститутивним і до їх складу належать: перетворювальні, які спрямовуються на здійснення через суд перетворювальних повноважень; позови про рішення, які замінюють волевиявлення обох сторін у спорі або тільки боржника; позови, в яких конститутивні дії є елементом рішення.

2. Правові наслідки закриття провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Після закриття провадження позивач не має права на повторне звернення до суду з тим же позовом.

Провадження може бути закрите лише після його відкриття. Якщо неможливість розгляду справи встановлюється на стадії відкриття провадження у справі, суд відмовляє у відкритті провадження.

Підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені ст. 205 ЦПК і свідчать про те, що процес виник або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжений з інших причин, в тому числі і в зв'язку з волевиявлення сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки.

Отже, підставами закриття провадження в справі є обставини, які підтверджують:

1) неправомірність виникнення процесу,

2) неможливість його подальшого продовження,

3) недоцільність його продовження.

Стаття 206. Наслідки закриття провадження у справі

1. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

2. Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 205 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

3. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

1. Відповідно до правил цієї статті провадження в справі закривається ухвалою судді (суду), яка постановляється у вигляді окремого процесуального документа. В ухвалі повинна бути зазначена фактична та правова підстава закриття провадження в справі.

Якщо суд закриває провадження в справі через її непідвідомчість суду, то заявнику повинно бути вказано, до якого органу він може звернутися зі своєю заявою. При цьому суд зазначає лише підвідомчість справи, а не її підсудність.

2. Оскільки ухвала про закриття провадження в справі перешкоджає подальшому руху справи, то відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 293 ЦПК вона може бути оскаржена в апеляційному порядку. Ця стаття передбачає процесуальні наслідки закриття провадження в справі для учасників даної справи: повторне звернення суду з таким же позовом, тобто з позовом між тими ж сторонам про той же предмет і з тих же підстав, не допускається.

3. Винесення судом ухвали про закриття провадження у справі унеможливлює його повторну участь у справі після скасування даної ухвали в апеляційному порядку. Так, відповідно до ст. 21 ЦПК суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.

2. Підстави для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд в касаційному провадженні.

Стаття 338. Підстави для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд

1. Підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

2. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

3. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

4. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Коментар

Підставами для скасування рішення та передачі на новий судовий розгляд є наступні порушення:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду.

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею або суддями, які розглядали справу.

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.

4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

5) суд розглянув не всі вимоги, і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення.

Інші випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути визнані судом підставою для скасування рішення суду лише за умови, що це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В кожному окремому випадку суд визначає, як конкретні порушення вплинули на вирішення спору і чи тягнуть вони за собою передачу справи на новий розгляд.

Якщо порушення закону було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом або одночасно допущено апеляційним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Справа направляється на новий розгляд до того суду, який постановив рішення, але в іншому складі суддів, або до іншого суду.

У разі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді справи суд першої інстанції та апеляційний суд обов'язково повинні враховувати висновки і мотиви скасування рішення, передбачені у відповідній ухвалі суду касаційної інстанції. Суд першої інстанції або (та) апеляційної інстанції зобов'язаний врахувати мотиви ухвали суду касаційної інстанції і тоді, коли він із мотивацією та висновками не згідний.

2. Поняття окремого провадження. Його відмінність від позовного провадження. Справи окремого провадження, що підвідомчі суду. Особи, які беруть участь у справах окремого провадження.

Стаття 234. Окреме провадження

1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.