Навчальне питання №5. Україна як суб'єкт міжнародної політики.

Отримання Україною незалежності і розпад СРСР відкрили нову еру в розвитку міжнародних відносин. З моменту свого народження українська держава заявила про свій без'ядерний статус про добровільну готовність ліквідувати зі своєї території всю ядерну зброю — як стратегічну, так і тактичну. Ця ініціатива була високо оцінена в усьому світі і зіграла значну роль у «ланцюговій реакції» роззброювання, у зниженні рівня збройного протистояння не тільки в Європі, але в усьому світі.

Україна заявила про свою неучасть у будь-яких військових і військово-політичних блоках. З метою зміцнення своєї незалежності і зміцнення європейської безпеки Україна, як і ряд інших країн Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія), вступила в створену під егідою НАТО програму «Партнерство заради світу», а у вересні 1994 р. українські військові підрозділи взяли участь разом з іншими європейськими державами в навчаннях по відпрацьовуванню миротворчих операцій.

Разом з тим керівництво НАТО із середини 1990-х років узяло курс на розширення цієї організації, запрошуючи до вступу в неї й одночасно в члени Європейського союзу нові країни. До числа таких країн відносяться держави — колишні учасники створеного в 1955 році Радянським Союзом Варшавського пакту, а також колишні республіки СРСР, у першу чергу країни Балтії. НАТО при цьому виявляє виборчий підхід, розділивши їх на держави, що цілком відповідають натовським «стандартам» чи наближаються до них, і на ті, котрі їм не відповідають і ще довгий час відповідати не будуть. До першого віднесена Чехія, Польща, Угорщина, до других Україна й інші. І справді, наша країна значно відстає від західних сусідів у проведенні демократичних перетворень як в економічної, так і в політико-гуманітарній сфері. Разом з тим закритість і вибірковість у розширенні Європейського Союзу будуть мати, безсумнівно, негативні наслідки для України. Якщо на початковому етапі цей процес носив схожий зміст і для країн Центральної і Південно-Східної Європи, і для України, то в майбутньому більшість цих країн (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина й інші) можуть потратити у «внутрішнє кільце» європейської і євроатлантичної інтеграції, а Україна виявиться відгородженої від них високими митними й іншими бар'єрами. Справа в тому, що згідно Шенгенської угоди (1994 р.) усі країни, що входять у ЄС, увели порядок вільного переміщення людей і товарів між цими країнами, і тепер зобов'язані посилити прикордонний і митний режим у відношенні країн, що не входять у ЄС.

Позаблоковий статус Української держави припускає розвиток дружніх відносин як із країнами НАТО, так і з Росією. Слід зазначити, що Україна не вважає кроки в напрямку зближення з Європейським Союзом як недружні заходи для відношення до Росії. Входження в європейський економічний і політичний простір є для України не питанням політичних амбіцій, а складає проблему виживання її як розвинутої і демократичної держави. Адже наша країна в силу історичних традицій була і буде складовою частиною європейської цивілізації і християнської культури. Але перспективи інтеграції України в систему європейської безпеки знаходяться в прямій залежності від співвідношення зовнішніх, міжнародних і внутрішніх факторів. Європейці хочуть бачити Україну незалежною, демократичною, процвітаючою державою, і це цілком відповідає прагненням і сподіванням наших громадян. Тому органи внутрішніх справ України мають докласти усіх зусиль до захисту прав і свобод людини, плідно працювати на створення позитивного міжнародного іміджу України як європейської, демократичної, правової держави.