Розділ 1. Поняття, сутність та види небанківських кредитно-фінансових установ

1. Основні елементи та класифікація небанківських кредитно-фінансових установ

Небанківські фінансово-кредитні установи - це різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту. За своїм загальним фу­нкціональним призначенням вони аналогічні банкам, але все ж таки помітно відрізняються від останніх. Їх відміна від банків полягає як в особливостях руху тимчасово вільних коштів, так і у формах надання кредиту небанківськими фінансово-кредитними установами.

_{Перше пов'язано з тим, що банківська система акумулює ті тимчасово вільні кошти, які за невеликим винятком у процесі свого руху набувають ознак руху капіталу, використовуються власником цих грошей як капітал. Дійсно, власник заощаджень (юридична або фізична особа) віддає свої гроші в банк з єдиною метою - отримати відсоток, тобто власник коштів використо­вує їх як капітал. Інша справа з тими коштами (принаймні зі значною їх частиною), що акумулюється небанківськими кре­дитними установами. Значною мірою ті заощадження, що акумулюють парабанки, не набувають у своєму русі форми капіталу. Дійсно, заощадження, які індивід розміщує, вкладаючи наприклад, у страхову компанію або в пенсійний фонд зовсім не призначені для отримання від передачі їх у користування якогось відсотка. Мета полягає в тому, щоб зберегти ці кошти і отримати їх назад у разі настання страхового випадку, досягнення пенсійного віку.}

_{Разом з тим парабанки акумулюють і ті заощадження що призначені бути капіталом, але для яких банківська система не може забезпечити певні умови їх руху. Так, розміщений у банку депозит завжди має чітко визначену межу прибутковості. У формі но­рми відсотка. Проте власник заощаджень може керуватись у сво­їй поведінці стосовно цих грошей іншими мотивами. Скажімо, бажанням розмістити їх таким чином, щоб межа прибутковості його капіталу не була визначена заздалегідь. Таку можливість і дають парабанки, де можна придбати, наприклад, акції і отриму­вати за ними дохід, який попередньо не регламентується якоюсь нормою.}

_{Небанківські фінансово-кредитні установи відрізняються від банківської системи і тим, що розміщення акумульованих грошо­вих коштів на відміну від банків вони здійснюють не у вигляді надання кредиту в суто грошовій формі, а у вигляді купівлі у по­зичальників їх цінних паперів.}

_{Певною характерною рисою небанківських кредитних установ як водночас і їх особливістю є досить вузька спеціалізація цих установ, що, як правило, чітко регламентується державою. Це пов'язано з тим, що більшість таких установ (наприклад, пенсійні фонди, страхові компанії тощо) не можуть зникнути і повинні функціонувати постійно. Дана обставина обумовлює вузьку спе­ціалізацію перш за все для забезпечення жорсткого контролю держави над їх діяльністю.}

_{До системи небанківських кредитних установ належать інвес­тиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні фонди, страхові компа­нії, довірчі товариства і деякі інші установи. Поява цих інститу­тів обумовлена низкою причин, серед яких можна назвати і деякі загальні, котрі визначили розвиток усієї системи небанківських кредитних установ. Назвемо деякі з них.}

• _{На початку XX ст. виникла як явище і постійно посилюється інвестиційна активність населення, що, у свою чергу, обумовлено зростанням його доходів і постійним перетворенням частини цих доходів на заощадження.}

• _{3 боку суб'єктів господарювання помітно зростає потреба в інвестиціях, що викликано високим динамізмом сучасного суспі­льного виробництва.}

• _{Залучення заощаджень населення характеризується дорожнечею, і водночас зростає складність організації ефективного управління ними.}

_{Таким чином, у сучасній високорозвиненій ринковій еконо­міці частина доходів, які отримує населення, набуває характеру потенційного інвестиційного ресурсу, а з боку суб'єкта госпо­дарювання постійно зростає потреба в такому ресурсі. У той же час готовність населення здати свої заощадження в тимчасове користування визначається індивідуальною мотивацією особи, що передбачає наявність різноманіттях форм залучення цих за­ощаджень. Це різноманіття не може бути забезпечено тільки банківською системою й тому в сучасних умовах набуває стрі­мкого поширення система небанківських фінансово-кредитних установ.}

_{Становлення вітчизняних небанківських кредитних установ відбувається дуже повільно і зовсім не відповідає тим завданням що стоять перед державою в період розбудови ринкової економіки. Серед найбільш актуальних проблем, без вирішення яких не можна розраховувати на формування потужної ланки небанківських кредитних установ і посилення їх ролі в розвитку вітчизняної економіки, слід назвати:}

• _{Дуже недосконале правове поле, в межах якого функціону­ють ці установи, а подекуди й відсутність нормативних актів пря­мого впливу, які б регламентували дії тієї чи іншої ланки цього сектору.}

• _{Великий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи. Так, скажімо, непоодинокі випадки шахрайства з боку організаторів цілого ряду довірчих товариств (трестів) та фінансових компаній викликали негативну реакцію населення щодо послуг цих фінансових посередників.}

• _{У цілому сфера діяльності позабанківських кредитних установ досить слабо контролюється державою, що значно підвищує ступінь ризику всіх учасників цього процесу і, передусім, ризик головного агента-інвестора.}

_{Зазначені проблеми найбільш нагальні для вирішення і не вичерпують усіх перешкод, які необхідно подолати на шляху розбудови небанківської ланки кредитної системи й підвищення її ролі у відтворювальному процесі.}

_{Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути - саме парабанківські установи, діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтури (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво).}

_{Поштово-ощадні установи - особлива різновидність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших кредитно-фінансових установ та держави. Останнім часом вони дедалі частіше здійснюють кредитно розрахункове обслуговування населення (це є характерною функцією банків). Найстарішими представниками поштово-ощадних установ є поштово-ощадні банки.}

_{Відповідно до світової практики, до небанківських установ (парабанків) належать:}

_{1) інвестиційні компанії, фонди}

_{2) лізингові компанії}

_{3) факторингові компанії}

_{4) брокерські і дилерські фірми}

_{5) страхові компанії}

_{6) пенсійні фонди}

_{7) фінансові компанії}

_{8) ломбарди}

_{9) кредитні товариства}

_{10) трастові компанії}

_{ІНВЕСТИЦІЙНІ КОМПАНІЇ І ФОНДИ}

_{Один із найбільш важливих елементів системи парабанків - це інвестиційні компанії і фонди. Історія їх масового виникнення бере початок від межі між XIX та XX ст., хоч перша інвестиційна компанія виникла ще в 1822 р. у Бельгії.}

_{У сучасних умовах інвестиційна компанія - це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональ­ним призначенням с установою, що об'єднує індивідуальні за­ощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі і тим, хто не мас значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи. Ця установа виступає в ролі інституту, який за­безпечує управління інвестиціями багатьох індивідуальних влас­ників капіталу.}

_{Інвестиційні компанії бувають відкритого й закритого типу. Компанії закритого типу - це організації, які випускають чітко визначену кількість інвестиційних сертифікатів, що продаються інвесторам. Зазначені цінні папери інвестор не може повернути інвестиційній компанії для їх погашення, через це такі інвести­ційні сертифікати і акції є неліквідними. Але відсутність ліквід­ності цих цінних паперів з боку інвестиційної компанії не означає їх абсолютної неліквідності. Ліквідність емітованих (випущених) закритою інвестиційною компанією цінних паперів забезпечуєть­ся можливістю їх реалізації на вторинному ринку цінних паперів. Вони можуть бути об'єктом купівлі-продажу як на біржовому, так і на позабіржовому ринку, що визначається становищем інве­стиційної компанії і тим, чи включена вона в лістинг (список) відповідної біржі, чи ні.}

_{Інвестиційні компанії відкритого типу відрізняються від за­критих тим, що вони у встановлений термін, а досить часто і в будь-який момент часу можуть придбати випущені ними в обіг інвестиційні сертифікати, або акції. Таким чином, цінні папери таких компаній мають надзвичайно високу ліквідність. Відкриті інвестиційні компанії дуже привабливі для інвестора (особливо дрібного), але водночас це пов'язано з небезпекою наростаючого погашення інвестиційних сертифікатів, з можливим банкрутст­вом таких компаній. Проте у високорозвинених країнах такого, як правило, не відбувається. Стійкість відкритих інвестиційних компаній посилюється дією цілої низки причин, серед яких як головні і найбільш поширені такі:}

• _{зростання заощаджень населення, що дає змогу частину до­ходів постійно перетворювати в капітал і забезпечувати його ди­версифікацію;}

• _{зростання рівня масової економічної культури населення, що дає можливість інвестору орієнтуватись у своїй стратегії з ураху­ванням певних закономірностей розвитку фінансового ринку;}

• _{стабільна й досить досконала (принаймні у високорозвине­них країнах) система законодавства, що забезпечує досить висо­кий рівень захисту інтересів інвестора;}

• _{розвинута система комерційних структур, що спеціалізу­ються на страхуванні підприємницьких ризиків;}

• _{прозорість ринку цінних паперів і наявність доступу до об'єктивної інформації про діяльність його агентів.}

_{Названі вище причини визначили певну стійкість і прогнозованість поведінки дрібного інвестора відносно різних потрясінь, які відбуваються на фінансовому ринку, а вона, у свою чергу, укріпила основи існування відкритих інвестиційних компаній, що характеризуються високою ліквідністю своїх цінних паперів.}

_{Відкриті інвестиційні компанії з'явилися відносно недавно і дуже поширились після Другої світової війни. У практиці країн Заходу їх часто називають взаємними, або інвестиційними фон­дами.}

_{Інвестиційні компанії як закритого, так і відкритого типу роз­міщують акумульовані грошові кошти на ринку цінних паперів. А так як вони є одними з основних покупців цінних паперів ін­ших емітентів, то їх називають інституціональними інвесторами.}

_{Закриті інвестиційні компанії, реалізувавши свої сертифікати, розміщують кошти в ринкові активи, проводячи при цьому до­сить незалежну інвестиційну стратегію. Останнє обумовлено тим, що ці компанії не приймають до погашення випущені ними сер­тифікати. Інвестори, купуючи інвестиційні сертифікати такої компанії, розглядають їх як довгострокове вкладення своїх кош­тів і інтерес вкладника зосереджується на доході, пов'язаному зі збільшенням вартості цих сертифікатів на вторинному ринку цінних паперів.}

_{Відкриті інвестиційні компанії менш вільні у реалізації довго­строкової інвестиційної стратегії, бо вони змушені підтримувати високий ступінь ліквідності випущених ними сертифікатів. Збит­ки і втрати, пов'язані зі зміною ринкової кон'юнктури, відкриті інвестиційні компанії перекладають на власників способом зміни ціни інвестиційних сертифікатів, які погашаються відповідно до поточної ринкової ціни цих паперів. Однак висока ліквідність цінних паперів відкритих інвестиційних компаній приваблює ба­гатьох вкладників і перш за все дрібних.}

_{Поширеність інвестиційних компаній і фондів як форми взає­много (колективного) інвестування та певна тенденція їх доміну­вання щодо індивідуальних форм інвестиційної діяльності обу­мовлені тими реальними перевагами, які отримують як дрібні, так і крупні інвестори, що вдаються до колективного інвестування.}

_{ДОВІРЧІ ТОВАРИСТВА}

_{Довірчі товариства (їх ще називають трастовими компані­ями від англійського слова trust - довіряти) - товариства, що здійснюють управління майном, грошима, або цінними паперами, чи правами за дорученням власника.}

_{Історія виникнення довірчих товариств починається з глибини століть, а саме становлення цього інституту пов'язано перш за все з розвитком відносин власності. Перші довірчі товариства з'являються в середньовічній Англії. У ХІІ - XIІІ ст. в Англії за­можні громадяни часто віддавали монастирям і церквам у вигляді пожертви своє майно, гроші, нерухомість, землі. Оскільки мона­хи. як правило, не мали права володіти якимось майном, то воно передавалось в управління Радам громадян, які були формальни­ми власниками. У дійсності цим майном розпоряджались монахи. Головним багатством була земля і процес передачі землі монас­тирям привів до того, що з розвитком феодалізму церква пере­творилась у великого землевласника. Наприклад, в Англії до кін­ця XIII ст. значна частина земель навколо Лондона перейшла в управління монастирів.}

_{Інститут довірчих (трастових) товариств набув в Англії знач­ного розвитку. Останнє знайшло своє вираження як у появі нових суб'єктів довірчих операцій в особі не тільки монахів, а й корпо­рацій торговців та ремісників, так і в удосконаленні законодавст­ва, що регулювало ці відносини. Воно досягло в Англії значного рівня і стало базою для становлення відповідного законодавства в багатьох європейських країнах.}

_{Функціонування довірчого товариства передбачає досить складну сукупність відносин, що складаються між головними ді­ючими особами, які укладають трастову угоду. До них належать:}

• _{Довіритель (принципал) - фізична, або юридична особа, яка є власником капіталу і передає його в управління довіреній особі (управляючому, або менеджеру) для його використання на певних умовах.}

• _{Довірена особа - фізична або юридична особа, яка на певних, зазначених в угоді, умовах бере в управління майно довірителя.}

• _{Бенефіціар - третя особа, на користь якої здійснюється управління майном, якщо довіритель приймає таке рішення.}

_{Формою організації відносин між довірителем і довіреною особою є трастова угода, основний зміст якої стосується як обов'язків і відповідальності довіреної особи, так і прав та приві­леїв довірителя.}

_{Довірчі товариства, що виникли в середні віки, поступово ста­ли відігравати помітну роль в організації суспільного виробницт­ва. Вирішальним фактором цього розвитку стало подальше вдос­коналення відносин власності,}

_{Загальному поширенню і ускладненню трастових послуг сприяв і подальший розвиток ринкової економіки, важливою ознакою якої стала поява пенсійних фондів, страхових компаній та інших подібних їм установ. Вони посилили необхідність трастових опе­рацій, оскільки трасти вже раніше були пов'язані не тільки управлінням майном, а й з управлінням фінансами.}

_{У сучасних умовах довірчі товариства за своїм загальнім функціональним призначенням націлені на ефективне використанім майна, його фінансових форм, зменшення ризиків підприємниць­кої діяльності та вдосконалення інвестиційного процесу.}

_{Загальна спрямованість діяльності довірчих товариств дає можливість класифікувати трасти залежно від ступеня свободи довіреної особи відносно об'єкта, який передано в управління, тому всі трести ділять на активні й пасивні.}

_{Активний траст - це довірче товариство, котре може зміню­вати форму майна, переданого йому в управління без додаткової (попередньої) згоди довірителя.}

_{Пасивний траст або виключає таку можливість узагалі, або передбачає отримання відповідної згоди довірителя.}

_{Трастові операції досить різноманітні, але в цілому їх можна об'єднати в такі групи:}

• _{персональні трастові послуги, що надаються окремим гро­мадянам;}

• _{трастові послуги, що надаються у сфері безпосередньої під­приємницької діяльності;}

• _{послуги, що надаються пенсійним та іншим фондам для максимізації їх доходів.}

_{Залежно від загального спрямування управління, яке здійснює довірче товариство, у світовій практиці виділяють два типи трастів - загальні і підприємницькі.}

_{Загальні трастові компанії спеціалізуються на об'єднанні ко­штів дрібних власників. Ці операції досить складні щодо органі­зації і значні за витратами, оскільки управління невеликими капі­талами вимагає додаткових витрат. Через це трастові послуги інколи можуть бути й збитковими для довірчого товариства (на­приклад, для банку), якщо останній надав трастові послуги, дба­ючи про найбільш широкий спектр своїх послуг для клієнтів. Зменшення витрат на індивідуальні трастові операції стало мож­ливим на початку XX ст., коли набув поширення метод об'єд­нання майна і коштів індивідуальних довірителів в один загаль­ний траст.}

_{Підприємницькі трасти відрізняються від загальних тим, що в управління передається виробничий комплекс. Мета такого трасту - управління підприємством для його збереження та підви­щення рівня ефективності його функціонування. Він викликаний до життя потребою збереження бізнесу в умовах, що тимчасово не дозволяють власнику організувати таке управління самостійно (наприклад, унаслідок неповноліття спадкоємця). Важливою при­чиною появу й дії таких трастів є бажання пасивних власників забезпечити ефективне управління своїм капіталом.}

_{ПЕНСІЙНІ ФОНДИ}

_{Соціальноорієнтована ринкова економіка, до якої прагне наше суспільство, як свій неодмінний атрибут має досить розви­нуту систему соціального захисту у вигляді системи пенсійного забезпечення непрацездатного населення.}

_{Пенсійні фонди почали створюватись у період після Другої світової війни, проте вперше пенсійний фонд було створено ще в 1875 р. у США.}

_{Організаційно в розвинених країнах пенсійна система пред­ставлена як державними, так і недержавними пенсійними фонда­ми, але співвідношення цих форм організації пенсійного забезпе­чення в різних країнах неоднакове. Наприклад, у таких країнах, як Іспанія, Греція, Португалія, Франція та Італія, головна роль належить державній системі пенсійного забезпечення. Вона високорозвинена і забезпечує високий рівень соціального захисту населення, що знаходиться за межами працездатного віку. У цих умовах розвиток соціального страхування за рахунок індивідуа­льних внесків і страхування, здійснюваного на основі певної за­цікавленості підприємця, відбувається повільно.}

_{У деяких країнах, наприклад у Нідерландах та Великобри­танії, система пенсійного забезпечення переважно побудована на недержавних пенсійних фондах. Перший сучасний недер­жавний пенсійний фонд було створено у США фірмою «General Motors» у 1950 р. Основу коштів цих фондів скла­дають кошти, що акумулюються фондами з метою подальшої виплати додаткових пенсій. Ці кошти зазвичай накопичуються на індивідуальних рахунках клієнтів. Виплати пенсій здійснюються у межах накопичених сум і відповідно до передбаче­ного плану виплат. Самі виплати здійснюються, як правило за однією з двох схем.}

_{Так, в окремих країнах панує схема, в якій фіксованими є ви­плати. Вони фіксуються або у вигляді певної суми, або у вигляді відсотка від заробітної плати. Часто ці виплати індексуються у зв'язку з інфляцією. Така схема віддзеркалює переважно інтереси клієнтів пенсійних фондів. Недоліком фондів з такою схемою виплат є те, що ці фонди корпоративні і, як правило, змінивши місце роботи, працівник може втратити можливість отримувати пенсію. Іншим недоліком є те, що ризик від неефективного роз­міщення активів такого фонду лягає на роботодавця, оскільки виплати пенсіонерам фіксовані.}

_{Іншими є пенсійні фонди з фіксованими внесками. Компанія вносить певну суму на персоніфіковані пенсійні рахунки праців­ників. Часто право поповнювати цю суму має й сам працівник. Виплати з цього фонду залежать від накопиченої суми і не є фік­сованими.}

_{Перевага такої схеми в тому, що працівник, навіть у разі зві­льнення, не втрачає свого рахунка і може кошти на ньому пере­містити в інший фонд. Підставою для прийняття такого рішення, як правило, стає відповідна інформація про діяльність фонду і його фінансовий стан. Така схема організації недержавних пен­сійних фондів найбільш повно відбиває інтереси засновників фо­ндів, бо весь тягар ризиків від неефективного розміщення активів фонду перекладається на працівників, хоча це дещо пом'як­шується правом учасників такого фонду у виборі об'єктів інвес­тування, тобто у вирішенні питання про розміщення активів фон­ду. Такі фонди досить поширені в Канаді, Японії, Австралії та деяких інших країнах.}

_{Специфіка функціонування недержавних пенсійних фондів як інститутів соціального захисту населення проявляється перш за все у вимозі їх постійного існування, у відсутності права на зник­нення. Це обумовлено тим, що пенсійні фонди беруть зо­бов'язання на терміни, які вимірюються десятками років. Ця об­ставина призводить до суттєвих обмежень у їх діяльності. Як правило, пенсійні фонди належать до організацій, які не ставлять собі за мету отримання прибутку, а у разі його отримання він ви­користовується на цілі, передбачені статутом пенсійного фонду. Цим фондам заборонено займатись комерційною діяльністю.}

_{Особливості використання активів пенсійних фондів обумов­люються і роллю держави стосовно діяльності таких фондів. У країнах з високорозвинутою економікою пенсійні фонди нале­жать до організацій, що стабільно функціонують і здатні на три­валий період у перспективі планувати свою діяльність та забез­печувати виконання зобов'язань перед вкладниками. У цих умовах держава бере на себе обов'язок щодо виконання зо­бов'язань фонду перед вкладниками у форс-мажорних обстави­нах. У тих же країнах, де ринкова економіка ще не знаходиться в стані, який би давав змогу пенсійним фондам забезпечувати ста­лість свого функціонування самостійно, держава, як правило, бе­ре на себе відповідальність перед клієнтами фондів за всі зо­бов'язання останніх.}

_{Практичне розміщення активів пенсійних фондів здійснюєть­ся за допомогою спеціалізованих компаній з управління актива­ми. Накопичені пенсійними фондами грошові кошти розмішу­ються також на депозитних рахунках комерційних банків.}

_{КРЕДИТНІ СПІЛКИ}

_{Кредитні спілки - це корпоративні ощадні інститути, які утворюються групою осіб, об'єднаних загальними матеріальни­ми інтересами.}

_{Кредитні спілки створюються як установи, що забезпечують кредитування своїх членів-пайовиків. Капітал кредитної спілки використовується для видачі кредитів під придбання споживчіх товарів або оплати послуг, які надаються членам кредитної спілки.}

_{Особливістю кредитних спілок є те, що її члени, як правило, добре знають один одного, через це отримання позики не супро­воджується такою самою процедурою з'ясування платоспромож­ності і надійності позичальника, яка є неодмінною ознакою орга­нізації банківського кредиту. Це значно спрощує і здешевлює операції щодо оформлення кредитних відносин.}

_{Важливою перевагою кредитних спілок є те, що кошти остан­ніх утворюються за рахунок пайових внесків їх членів, а це за­безпечує високу ліквідність їхніх активів.}

_{Приймаючи внески своїх членів і внески за тими позиками, що повертаються, кредитна спілка одночасно видає й кредити своїм членам. Витрати з кредитних операцій спілки відносно не­великі, а в поєднанні зі звільненням цих спілок від податкових платежів, що практикується в багатьох країнах, здійснення про­цесу надання позики є маловитратним. Ставки відсотка за пози­ками, що надають кредитні спілки, значно нижчі, ніж за банків­ськими кредитами.}

_{Перші кредитні спілки виникли в Німеччині. У 1849 р. німе­цький підприємець Ф. Райфайзе організував першу кредитну спі­лку, яка отримала назву «Товариство для допомоги небагатим се­лянам». З часом виникають нові кредитні спілки, які почали називати «райфайзенки». Вони надавали допомогу, головним чи­ном, жителям сільської місцевості.}

_{Кредитні спілки, створені Ф. Райфайзеном, базувались на пев­них принципових засадах. Найголовнішими серед них були:}

• _{Солідарна відповідальність усіх членів спілки. Відповідаль­ність була необмеженою. Ці ознаки перетворювали кредитні спі­лки в організації з високим рівнем платоспроможності.}

• _{Позики члени спілки отримували тільки на виробничі по­треби. що укріплювало спілку і створювало міцну базу для пове­рнення отриманого кредиту.}

• _{Кредитні спілки мали локальний характер, бо створювались для мешканців села. Це зміцнювало надійність спілок, бо їх чле­ни добре знали один одного.}

• _{Члени правління не отримували платні, а це зменшувало ви­трати спілок. Правлінню відшкодовувались тільки фактичні ви­трати, пов'язані з їх організаційною діяльністю.}

• _{Члени спілки не мали права вступати в інші кредитні това­риства, а це означало, що майно членів спілки не могло стати за­ставою в інших кредитних установах. Тим самим посилювався фінансовий стан кредитної спілки.}

_{Досвід Німеччини швидко поширюється й на інші країни. У Ка­наді родоначальником кредитної кооперації став А. Дежарден, який заснував у 1900 р. у Квебеку кредитну спілку «Народна каса».}

_{З розвитком суспільного виробництва кредитні спілки набу­вають подальшого розширення. Це обумовлюється тією обстави­ною. що кредитні спілки можуть надавати своїм членам широкий спектр послуг, які пов'язані з різноманітними і досить часто ін­дивідуалізованими потребами особи. Серед найбільш поширених слід назвати кредити під купівлю або будівництво житла, при­дбання автомобіля, оплату навчання, організацію відпочинку і т. ін. Кредитні спілки надають також різного роду консультативні послуги, часто організовують різні заходи для своїх пайовиків. Останнє пов'язано з тим, що кредитні спілки - це не тільки фі­нансові заклади, а й певні суспільні організації.}

_{Держава, як правило, створює всі необхідні умови для органі­зації і функціонування кредитних спілок, оскільки в умовах рин­кової економіки вона завжди зацікавлена у системі самофінансу­вання населення. Особливо швидко розвиток кредитних спілок відбувається на початку XX ст. Сьогодні кредитні спілки існують більш ніж у 80-ти країнах світу. Існує також Всесвітня Рада кре­дитних спілок, членом якої є Національна асоціація кредитних спілок України.}

_{У країнах за часів командно-адміністративної системи креди­тних спілок не було, або вони існували у формі кас взаємодопомоги при державних підприємствах, хоча це не були кредитні спілки в повному розумінні цього слова. Такий досвід був і в Україні, коли вона входила до складу СРСР.}

_{Історія виникнення кредитних спілок нашої держави пов'язана з конкретною подією, яка відбулася в м. Гадяч Полтавської губернії у 1869 р. У цьому містечку 28 громадян отримали гроші за оренду сіножатей. Сума грошей була мізерною і її не стали ділити між орендодавцями, а вирішили створити товарист­во фінансової взаємодопомоги. Так була утворена в Україні пер­ша кредитна спілка.}

_{У кінці XIX ст. в селі Сокиринці тієї ж Полтавської губернії виникло позиково-ощадне товариство, яке об'єднувало 28 сіл і налічувало 11 тис. членів. У подальшому процес створення кре­дитних спілок посилювався.}

_{1917 року Тимчасовий уряд Росії створив в Україні Центральний український кредитний комітет. Його очолив відомий украї­нський учений-економіст М. Туган-Барановський. На цей момент в Україні діяло 3300 кредитних спілок. У подальшому кредитні спілки в Україні були зруйновані. Це відбулося в 1929 р. у Східній, а в 1939 р. у Західній Україні. Їх майно і кошти були націо­налізовані, і вони припинили своє існування.}

_{Набуття Україною незалежності і поступовий перехід її еко­номіки на ринкові рейки поставили на порядок денний питання про створення кредитних спілок. Кредитні спілки в нашій держа­ві за своєю сутністю - це об'єднання фізичних осіб, які сплачу­ють грошові внески, стають спільними власниками об'єднаних коштів і водночас користувачами цієї власності. Як правило, кре­дитні спілки є неприбутковими організаціями.}

_{У нашій незалежній державі кредитні спілки почали виникати ще до появи спеціальних нормативних актів, які мали визначати умови їх організації та діяльності. Створюючи їх, організатори спирались на закони про підприємство та підприємництво. Одні­єю з перших стала кредитна спілка, створена медичними праців­никами міста Кривий Ріг навесні 1992 р.}

_{СТРАХОВІ КОМПАНІЇ}

_{Страхова компанія - це юридична особа, яка залучає ко­шти клієнтів під певні зобов'язання і сплачує цим клієнтам ви­значену суму коштів у разі настання страхового випадку.}

_{Своїм корінням страхування сягає в глибину віків: спочатку воно зосереджувалось на розподілі ризику, пов'язаного з рухом вантажів та з позиками. Один із перших страхових полісів, що дійшли до наших днів, є поліс на страхування вантажу, який пе­ревозився з Марселя до Тріполі (Сирія). Ставка премії за цим по­лісом встановлювалась у розмірі 5 %.}

_{Наступний етап у розвитку страхової справи пов'язаний з од­ним із перших законодавчих актів, що регламентував діяльність страхових компаній. Його прийнято 1601 р. в Англії, і він отри­мав назву «Закон відносно справ зі страхування серед купецтва».}

_{Спочатку страхування здійснювалось, як правило, окремими особами, найчастіше купцями, і не було їх професійним занят­тям. Але з розвитком торгівлі вже у XVII ст. відбувся процес професіоналізації цієї діяльності.}

_{Перші страхові компанії нашої держави виникають у Західній Україні, що входила до складу Австрійської імперії, у вигляді ор­ганізації суспільних зерносховищ (шпіхлерів), які забезпечували натуральний захист селянських господарств. Перші шпіхлери ви­никли у 1784 р. і проіснували до 1821 р.}

_{Майнове страхування в Галичині існувало вже в XIX ст., але здійснювалось іноземними страховими компаніями, і тільки в 1892 р. виникло перше самостійне українське страхове товарист­во «Дністер», яке зосередилось на страхуванні від вогню. Воно успішно діяло аж до початку Першої світової війни, коли росій­ські війська зайняли Галичину, а створена Росією окупаційна влада заборонила діяльність усіх центральних українських орга­нізацій.}

_{Особисте страхування на землях Західної України здійснюва­ло товариство «Карпатія», створене 1911р. професором Черніве­цького університету Стефаном Смаль-Стоцьким.}

_{У царській Росії страхування виникло в кінці XVIII ст. і до кінця 1918 р., коли страхова справа були націоналізована. Громадянська війна, викликана нею і революцією розруха зробили страхування практично неможливим і в 1919-1920 рр. анулюються спочатку угоди зі страхування життя, а потім і майнове страхування. Відновлюється страхова справа тільки з 1922 р., а остаточно отримує нормативне оформлення в 1925 р. Цим зако­нодавством у СРСР встановлювалась державна монополія на страхування і були утворені дві організації: Держстрах СРСР, який монополізував усе внутрішнє страхування, та Індержстрах, який спеціалізувався на зовнішньому страхуванні.}

_{Розпад Радянського Союзу, а головне, перебудова економічної системи в молодих державах, що виникли на руїнах імперії, при­вели до кардинальних змін в організації страхової справи. Так, в Україні колишній Укрдержстрах було реорганізовано в державну страхову компанію «Оранта». Поряд з нею виникла ціла низка приватних страхових компаній. Серед них і досить великі, такі як «Омега», «Саламандра» та ін. Поява недержавних страхових компаній стала важливим моментом у системі ринкових перетво­рень в Україні.}

_{Другим важливим і принципово новим явищем у розвитку страхування в нашій державі стала поява тих видів страхування, які раніше в Україні не існували і які конче потрібні в умовах становлення підприємництва. До них слід віднести страхування підприємницьких ризиків, перестрахування і т. п.}

_{ФІНАНСОВІ КОМПАНІЇ}

_{Фінансові компанії - це небанківські інститути кредитної сис­теми, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих то­варів з відстроченням платежу.}

_{Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відбиває прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створювати промислові фірми - виробники споживчих товарів. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобов'язань - облігацій або векселів. Крім того, фінансові компанії можуть користуватися короткостроковими кре­дитами комерційних банків.}

_{Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов'язань, якими був оформлений відповідний продаж. При цьому діє така схема операцій.}

_{У процесі придбання товару покупець, як правило, сплачує частину його вартості (у межах 20%), а на решту суми бере торговельний кредит. Після цього фінансова компанія на підставі попередньо укладеного з торговельною фірмою договору та поданих нею документів про одержання товарів направляє продавцю обумовлену суму, що дорівнює ціні товару за мінусом оплаченої частини. Покупець, що придбав товар, погашає свою заборгованість перед фінансовою компанією протягом обумовленого договором строк (1-4 роки) щомісячними внесками з виплатою відповідних процентів. При цьому фінансова компанія може виставити кілька тратт на покупця, який повинен їх акцептувати. Процент на такі кредити, як правило, вищий, ніж процент на звичайні позики комерційних банків, видані на аналогічні строки, від 10 до 30%, що пов'язано з більшим ризиком непогашення кредиту.}

_{Фінансові компанії можуть застосовувати також інші схеми кре­дитування. Наприклад, надавати позики торговельним фірмам під заставу боргових зобов'язань покупців або кредитувати безпосеред­ньо самих покупців. У деяких випадках фінансові компанії здійс­нюють також лізингові й факторингові операції.}

_{У промислово розвинутих країнах інтенсивний розвиток фінан­сових компаній пов'язаний з потребами товаровиробників у швид­кому просуванні своєї продукції до споживача в періоди економіч­них спадів та зниження купівельної спроможності населення. Це насамперед стосується автомобільної промисловості, виробництва електропобутових товарів та інших предметів тривалого користуван­ня. Зокрема у США такі великі фінансові компанії, як «Дженерал Моторз Аксептанс Корпорейшн», «Форд Мотор Кредит», «Ай-Бі-Ем Кредит» та деякі інші спромоглися забрати в банків значну частину ринку позичкових капіталів. Почавши з видавання споживчих кре­дитів. вони поступово поширили свою діяльність на кредитування корпорацій, іпотечні послуги й навіть деякі види страхування.}

_{ЛОМБАРДИ}

_{Ломбард - кредитна установа, що здійснює видачу позик під заставу рухомого майна (цінних речей).}

_{Перші ломбарди заснували ще у XV ст. у Франції лихварі - ви­хідці з Ломбардії (однієї з італійських провінцій). Згодом такі уста­нови набули поширення в інших країнах Європи. Основною сферою діяльності ломбардів на початкових етапах розвитку було надання лихварського кредиту, за користування яким стягувались високі проценти. Починаючи з XVI ст. ломбарди створюють органи місь­кого самоврядування, що було одним із заходів боротьби держави з лихварством. Цей процес розвивався швидко і незабаром нарівні з приватними ломбардами почали функціонувати й державні.}

_{Нині ломбарди спеціалізуються на наданні споживчого кредиту фізичним особам під заставу рухомого майна, яке можна швидко ре­алізувати. Вартість заставленого майна, як правило, має перевищу­вати суму кредиту на 20-50%. Позичальник зберігає право власно­сті на заставлене в ломбарді майно протягом певного періоду. Це право підтверджується заставною квитанцією або іншим докумен­том, який засвідчує факт внесення того чи іншого майна в заставу та, по суті, замінює кредитний договір. У тому разі, коли кредит не буде повернено в строк, ломбард має право реалізувати заставлене майно, виторг за яке має компенсувати суму боргу разом із нарахо­ваними процентами.}

_{Специфіка ломбардних позичкових операцій полягає у видачі приватним особам невеликих сум позичок на відносно короткі стро­ки (переважно до трьох місяців).}

_{Іншою сферою діяльності ломбардів є приймання речей (в основно­му ювелірних виробів та антикваріату) на зберігання за певну плату.}

_{Для здійснення своїх операцій ломбарди, крім власних коштів, можуть користуватися кредитами комерційних банків.}