5 Грецькі міста і селища в Причорномор’ї виникли під час “Великої

грецької колонізації” в VІІІ – VІ ст. до н.е., коли еллінські колонії

засновувались навколо всього Середземного моря. Причини виникнення

колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних до

хліборобства та ринків збуту.

Колонізація відбувалася в кілька етапів: вибір місця для колонії, набір

колоністів, призначення керівника, саме переселення, заснування селення, заснування поселення і розвиток нового поліса. Експедиції налічували кілька сотень

людей.Першими грецькими поселеннями на півдні України були засновані в VІІ ст.

до н.е. у пониззі Південного Бугу на острові Березань містечко

Борисфеніда та у Буго-Дністровському лимані місто Ольвія (“щаслива”). У

пониззі Дністра виникли Тіра, Ніконій і Офіусса, в Західному Криму –

Херсонес Таврійський, Керкінтіда, на сході Криму в 480 р. до н.е.

постало Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Кіммерік. V – ІІІ ст. до н.е. були часом найбільшого розквіту античних міст.Особливо тісні контакти були з скіфами. Проте у ІІІ ст. до н.е. грецькі

міста-колонії почали занепадати через напади нових кочівників –сарматів, готів і галатів.

6. Слов'яни — велика група споріднених за мовою та культурою індоєвропейських народів, що живуть уСхідній і Центральній Європі та утворюють три гілки: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни),західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, болгари, хорвати,словенці, боснійці, македонці, чорногорці).Слов'яни розмовляють слов'янськими мовами. Традиційно, слов’янські народи можна поділити на три великі групи:

1. Західні слов’яни. До цієї групи належать – чехи, поляки, словаки, лужичани.

2.Східні слов’яни. До ціє групи належать – українці, росіяни, білоруси. 

3. Південні слов’яни. До цієї групи належать – словенці, серби, хорвати, чорногорці, боснійці, македонці, болгари.

Декілька основних концепцій походження слов»ян:

1. Перший, хто звернув увагу на проблему походження слов’ян, був Нестор Літописец. Який вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю – сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. 

2.Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру.

3. Радянські історики (Б. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я.

7. Анти — наймогутніша велика група ранньоісторичних слов'янських племен, що згадується візантійськими авторами 6 — початок 7 століття н. е.Значення і походження терміну досі не з'ясовано. Існують різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнювала антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в 4-7 століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі.Отже, вирішальну роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси II—VII ст. Під час Великого переселення народів у горнилі історії було переплавлено та інтегровано чимало етнічних утворень, які лягли в основу багатьох сучасних народів. Українці — не виняток у цьому процесі. Вони прямі етнокультурні спадкоємці склавинів і частково антів.Держава антів існувала від кінця IV до початку VII століття. Антські пам'ятки в Україні — переважно прикраси до одягу й кінської збруї зі срібла, бронзи й білого металевого стапу, пізніше — бронзові прикраси (найбільше фібули) з виїмчастою емаллю, центр виробництва яких був у Києві, скарби золотих та срібних речей (Перещепине, Підгороддя б. Крилоса), нарешті городища роменського типу (с. Ромен на Чернігівщині).

8. Вперше дискусія навколо питання про походження Київської Русі відноситься до 18ст. В Петербурзі німецькі історики Байєр та Міллер створили теорію норманізму. Ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави. Критиком цієї теорії став М. Ломоносов. Норманісти вважали, що назва Русь походить від племені “руси”(так фіни називали шведів) і, що більшість імен руських послів, що зафіксовані у договорах з Візантією, мають скандинавське походження. Антинорманісти стверджували, що назва “Русь” слов’янського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні. Далі дискусія перейшла на питання про те, хто створив Київську Русь. Норманісти вважали, що держава була створена на Русі після приходу Олега та після початку князювання династії Рюрика. Антинорманісти вважали, що держава була створена слов’янами і її основою була держава антів.

Вся історія Київської Русі поділяється на три періоди:

1) виникнення і формування Київської Русі: перша половина 9 - кінець 10ст. В цей період правили:

Князі Аскольд і Дір(потомки Кия).

Князь Олег(регент Ігоря сина Рюрика) у 882р. організував похід з Новгорода на Київ, де підступно вбив київського князя Аскольда і захопив Києв, об’єднавши Київське та Новгородське князівства під своєю владою; здійснив два переможних походи на Константинополь у 907 p. та 911 p.

Князь Ігор (912-945 pp.) мечем підкорив древлян і після трирічного протистояння переміг уличів, але останні лише формально визнали владу Києва і, покинувши Середнє Подніпров’я, мігрували у Подунав’я; здійснив кілька походів на Візантію, а також похід на Закав­каззя.

Княгиня Ольга(945—964 pp.) дружина Ігоря, у 946 та 957 pp. вона здійснила два дипломатичні візити до Конс­тантинополя, у ході яких було укладено союзницькі угоди, розг­лядалася проблема християнізації Русі (сама княгиня була охре­щена).

Князь Святослав (964--972 pp.) мав войовни­чий характер, підкорив Києву в’ятичів, які сплачували данину хозарам; переміг хозарських союзників — волзьких булгар та буртасів; завдав по­разки Хозарському каганату; для зміцнення влади династії Святослав 969p. розділив князівства між своїми синами.