Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Tema_8_vikladachi.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
248 Кб
Скачать
☆

Зміст теми

ІМУНОЛОГІЯ ПУХЛИН

Імунологічний нагляд забезпечує руйнування імунною системою аномальних клітин, які з’являються внаслідок мутацій, запобігаючи при цьому розвитку багатьох пухлин.

З'ясовано, що пухлина формується і росте під впливом протилежно спрямованих, але не взаємовиключних імунних реакцій. Динаміка пухлинного росту визначається рівновагою між факторами імунного нагляду, з одного боку, і пробластомними факторами, що сприяють росту пухлини, з іншого.

Думка про те, що пухлини можуть викликати імунну відповідь висловлювалась дуже давно. На початку століття Пауль Еріх передбачив, що у людини часто виникають “аномальні зачатки” – пухлини, які давно знищили б організм, якби не робота імунної системи. З того часу пухлини почали розглядати з точки зору тканинного трансплантату. Проводились експерименти з метою стимуляції імунної системи для відторгнення пухлини. Проводились спроби прививати пухлинам палички Коха, вводити токсин бактерій, пересаджувати пухлини. Теорію Еріха розвинули Берет і Томас, створивши свою теорію імунологічного нагляду. Гіпотеза Берета і Томаса полягала в тому, що імунна система реагує на появу аномальних клітин на ранніх стадіях, затримує їх ріст і розвиток, ще до клінічних проявів, сприяє регресу уже сформованих пухлин.

Сучасні уявлення про механізми протипухлиного захисту:

Вроджений імунітет: клітинний – макрофаги, натуральні кіллери; гуморальний – ІЛ-1, -2, ІНФ-α, -β, -γ, ФНП-α.

Набутий імунітет: клітинний – цитотоксичні лімфоцити СD8, ЛАК-клітини, антитілзалежна цитотоксичність; гуморальний – специфічні і опсонізуючі антитіла.

Найважливіші цитотоксичні сполуки НК-клітин – перфорини, гранзими, серинові кислоти, які полімеризують мембрану клітин з утворенням каналів, які в свою чергу спричиняють вихід цитозолю та проникнення всередину токсичних продуктів, пошкодження білкових структур, порушення синтезу білків.

Дані останніх років (спостереження за хворими з трансплантованими органами, тими, хто отримував імуносупресивну терапію, дослідження і виявлення онкогенних вірусів) показали, що імунітет переважно контролює пухлини вірусної природи, спрямований проти онковірусів і значно менше має можливість контролювати віруснезалежні пухлини. Так, інфікування вірусом Епштейна-Барра може викликати мононуклеоз і далі зберігатися в організмі все життя. При цьому імунна система стримує його ріст і розвиток. За умови наступлення імуносупресії цей вірус стає причиною розвитку злоякісних лімфом. Основними онковірусами вважаються РНК-вмісні аденовіруси, ретровіруси, папаломавіруси, віруси герпесу, ЕБВ.

На сьогодні розрізняють чотири групи факторів, що беруть участь у розвитку пухлини: 1) антибластомні; 2) імунорезистентності пухлини; 3) пробластомні, які пригнічують імунітет; 4) пробластомні, що посилюють ріст пухлини.

Насамперед варто сказати, що імунна система реагує на появу пухлинної тканини і розвиває нормальну імунну відповідь, формуючи антибластомні імунні фактори.

Антибластомні імунні фактори:

1. Клітинні:

а) Т-лімфоцити-кілери;

б) ПК- і К-клітини;

в) активовані макрофаги II.

2. Гуморальні:

а) специфічні антитіла;

б) ІЛ-1;

в) ІЛ-2;

г) ФНП;

д) інтерферони.

Однак пухлина, що розвивається, постійно уникає імунного нагляду, чому сприяють фактори імунорезистентності пухлини.

Фактори імунорезистентності пухлини:

1. Слабка імуногенність пухлинних антигенів.

2. Постійна модифікація антигенів.

3. Селекція імунологічно стійких клітин.

4. Втрата експресії антигенів системи НLА класу І.

5. Виділення розчинних пухлинних антигенів.

6. Експресія на поверхні пухлинних клітин рецепторів до різних факторів росту.

7. Набуття резистентності до апоптозу: втрата рецептора до ПНФ поява на мембрані FasL.

8. Продукція пухлинними клітинами ІЛ-6, ІЛ-10, ФНП.

Більше того, на визначеному етапі розвитку пухлини імунна система хазяїна починає виділяти пробластомні фактори, що: а) пригнічують імунітет; б) сприяють посиленню росту пухлини.

Пробластомні фактори, що пригнічують імунітет:

1. Супресивні речовини, продуковані лімфоцитами і макро­фагами.

2. Блокуючі антитіла.

3. Циркулюючі імунні комплекси.

4. Простагландини (Е2).

5. ІЛ-10.

6. ТФР-β, який пригнічує:

а) продукцію цитокінів (ІЛ-12);

б) дозрівання Т-кілерів;

в) експресію рецепторів до цитокінів.

Пробластомні фактори, що посилюють ріст пухлини:

1. Фактор росту пухлини, продукований макрофагами.

2. ІЛ-2.

3. ІЛ-6.

4. γ-ІНФ.

5. Фактор росту судинного ендотелію.

6. Імунодефіциті стани:

а) порушення дозрівання Т-кілерів;

б) порушення функції АПК.

Відомо, що перехід від нормальної клітини до пухлинної асоціюється з безліччю фізіологічних змін: 1) втрата контактної інгібіції; 2) збільшення швидкості проліферації клітин; 3) зміна антигенного профілю клітини. В останньому випадку всередині клітини (у ядрі, цитоплазмі) і на її поверхні з'являються нові антигени. Частина з них експресується, потім злущується з поверхні клітини і потрапляє в кров'яне русло. Такі антигени, як правило, дуже специфічні для даної пухлини. їх виявляють у всіх хворих із пухлинами цього типу. Прикладом таких антигенів може бути простатичний специфічний антиген, що з'являється в клітинах передміхурової залози при розвитку раку і може бути виявлений у сироватці крові на ранніх етапах розвитку процесу. Сьогодні вченими ведеться інтенсивний пошук таких пухлиноспецифічних антигенів і метою їх використання для ранньої імунодіагностики пухлин.

Мішенями протипухлинного імунітету можуть служити не тільки антигени онковірусів, але і трансплантаційні антигени пухлини. Онкомаркери, або пухлинні антигени бувають двох типів. Перші Т – tumor антигени, специфічні для всіх пухлин, навіть тих, що походять з різних тканин. Другі – специфічні пухлинні антигени, характерні тільки для певного виду пухлин. Т-антигени асоціюються з РНК та ДНК вірусами (поліоми, папіломи, SV40, HTLV-1). Ці антигени викликають сильну специфічну імунну відповідь. Розпізнавання Т-антигенів клітинами імунітету відбувається у співставленні з антигенами головного комплексу гістосумісності (ГКС) І та ІІ класів. Якщо експресія цих антигенів на поверхні пухлинних клітини ослаблена, то імунні клітини (Т-лімфоцити) не можуть адекватно розпізнати пухлинну клітину. “Приховування” антигенів ГКГ, який дещо спотворений в пухлинних клітинах через мутації, що відбулися в їхніх генах, є одним з механізмів виходу пухлин з під імунного контролю.

Крім Т-лімфоцитів, які розпізнають Т-антигени пухлин, пухлинні специфічні антигени розпізнають специфічні імуноглобуліни, в основному IgM, синтезовані В-лімфоцитами. Пухлинні клітини – це потомство однієї клітини, яка в організмі зустрічається дуже рідко.

Пухлинні клітини можуть мати на своїй поверхні антигени, які притаманні нормальним клітинам на стадії їх початкового росту і дозрівання. Такі антигени присутні в період нормального розвитку плода на поверхні клітини, але в процесі диференціювання втрачаються, мабуть, під впливом гена-репресора. У період розвитку пухлини ген депресується і такі антигени знову з'являються на поверхні клітини. На сьогодні виявлення пухлино-ембріональних антигенів також використовують для ранньої діагностики пухлин.

Наприклад, клітини лімфобластного лейкозу несуть CD10 (рання стадія дозрівання Т- і В-лімфоцитів), раково-ембріональні антигени (α-фетопротеїн – АФП), які зустрічаються під час дозрівання плоду і продукуються епітеліальними пухлинними клітинами карциноми печінки, товстої кишки. Крім того нормальні поверхневі антигени пухлинних клітин можуть глікозилюватися і ставати “патологічними” з новим епітопами, до яких утворюються антигени.

Імунодіагностика пухлин. На сьогодні для імунодіагностики онкопатології використовують методи виявлення онкомаркерів – специфічних імуноглобулінів на специфічні і неспецифічні онкоантигени. In vivo – це імуносцинтиграфія, метод радіоактивнох мічених протипухлинних антитіл. Але це складна і дороговартісна метода, яка ще не знайшла широкого використання. In vitro – виявлення онкомаркерів окремих пухлин чи їх структур в сироватці крові, спинномозковій рідині імуноферментним та радіоімунним методом.

Основні онкоантигени:

Антиген

Патологія

Простатичний специфічний (РSА)

Рак передміхурової залози (карцинома простати)

Білок із молекулярною масою 5,3x03D(Р-53)

Пухлина сечового міхура

Плоскоклітинний рак (SСС)

Плоскоклітинний рак легенів, стравоходу, прямої кишки, шийки матки, носоглотки, вуха

СА-19-9

Рак підшлункової залози та кишківника

СА-125

Рак яєчників

СА-15-3

Рак молочної залози

Кальцитонін

С- клітини

β2-мікроглобулін

Множинна мієлома, недоджкінська лімфома

СА72-4

Раковий антиген шлунку, яйників

CYFRA 21-1

Раковий антиген сечового міхура, легенів

Р-53

Пухлини сечорого міхура

ТРА (тканинний поліпептидний антиген)

Раковий антиген сечового міхура

НСЕ (нейрон-специфічна енолаза)

Раковий антиген нейробластоми, легенів

МРА (муциноподібний раковий антиген)

Карцинома молочної залози

Онкофетальні (пухлино-ембріональні) антигени

α-фетопротеїн (АФП)

Первинна гепатоцилюлярна карцинома, гермінативні пухлини яєчка, рак передміхурової залози, цироз печінки, моніторинг вагітності

Раково-ембріональний антиген (РЕА)

Рак товстої кишки, підшлункової залози, рідше рак шлунка, молочної залози, легенів, матки, яєчника, простати

β-Хоріонічний гонадотропін

Трофобластні пухлини матки, яєчників, яєчок (герміноми)

Рекомендовані лабораторні тести для обстеження груп ризику хворих з підозрою на онкопатологію

Локалізація пухлини

Лабораторні тести

Печінка, підшлункова залоза

АФП,РЕА,СА19-9, ЛДГ, ЛДГ5, ГГТФ, ферритин, лестаза, паратгормон, еластаза

Шлунок, кишківник

РЕА, СА19-9, ЛДГ5, серотонін

Яйники, матка

РЕА, СА125, β2-М, АФП, ХГ

Яєчко

АФП, ХГ, РЕА, ЛДГ, ЛДГ5

Легені

РЕА, СА19-9, ЛДГ1,5, НСЕ, β2-М, ферритин, лестаза, паратгормон, кортизол

Передміхурова залоза

Кисла фосфатаза, ПСА, РЕА

Гемобластози

РЕА, β2-М, ферритин, загальний аналіз крові, мієлограма, цитохімічна реакція клітин крові, імуноглобуліни, білок Бен-Джонса в сечі, парапротеїн крові та сечі

Молочна залоза

РЕА, МСА, ферритин, ЛДГ, ЛДГ5, амілаза, АКТГ, СА 15-3

Імунотерапія хворих з онкопатологією

В імунотерапії хворих з онкопатологією можна виділити два принципово різних підходи:

1. вплив на імунну систему хворого з метою імунореабілітації;

2. вплив на пухлину.

Великих успіхів в цій галузі поки що не досягнуто, але в доповнення до традиційної хіміотерапії приносить суттєве покращання.

Імунотерапія пухлин пов'язана з ім'ям американського вченого Розенберга, який уперше ввів ІЛ-2 хворим з пухлинами.

Існують такі варіанти підходу до імунотерапії пухлин:

1. Використання цитокінів: а) ІЛ-2; б) інтерферонів; в) комбінації цитокінів (ІЛ-2 + γ-ІНФ; ІЛ-2 + ІЛ-4 + ІЛ-12; ФНП + ІЛ-2 тощо). Основний недолік – виражені побічні ефекти.

2. Використання імуноцитів: а) ЛАК-клітин; б) ЛАК + цитокінів; в) лімфоцитів, що інфільтрують пухлину (ЛІП); г) аутолімфоцито-терапії.

3. Використання цитокінів у комбінації з цитостатиками.

4. Аплікаційне застосування: ЛАК із малими дозами цитокінів.

До пухлин, стосовно яких ефективна імунотерапія, належать: меланома; рак нирки; неходжкінська лімфома; волосатоклітинний лейкоз; рак прямої кишки; рак яєчника; гліома; саркома м'яких тканин.

Імунотерапія може бути активною і пасивною, специфічною і неспецифічною, комбінованою. Специфічна активна імунізація, тобто створення вакцин проти пухлин на стадії експерименту. Не набагато кращі спроби викликати регрес пухлин способом прививання інктивованих пухлинних клітин. Дещо кращі результати отримано від спроб індукції кофакторів та посилення антигенності самих пухлин. На тваринах встановлено, що трансфекція генів, які відповідають за В7 та цитокіни (ІЛ-1, -4, IFY, GM-CSF) в пухлинні клітини посилює імуногеннісить пухлин. Але ці методи ще далекі від використання в людини.

Неспецифічна стимуляція імунної відповіді. Локальне введення вакцини БЦЖ в людини може бути ефективним для регресії меланоми та пухлин сечового міхура. Перспективним шляхом є імунізація проти онковірусів (гепатиту В, папіломи, Т-клітинного лейкозу, ЕБВ).

Пасивна імунотерапія моноклональними антитілами. Моноклональні антитіла для цієї мети можуть використовуватися в чистому вигляді і в конюгованій формі з ліками і проліками, цитокінами, ізотопами. Але ця терапія має ряд труднощів:

  • Антитіла слабо проникають в товщу пухлин;

  • Антитіла зв’язуються з іншими клітинами;

  • Антитіла мають власну імуногенність, тому їх атакує імунна системи

Але поряд з цим отримано ряд позитивних зрушень. Так після видалення пухлини товстої кишки використання МАТ спричиняло ліквідацію мікрометастазів. In vitro антитіла можна використовувати для очищення кісткового мозку від пухлинних клітин з послідуючою аутотрансплантацією, або для видалення Т-клітин в реакції “трансплантат проти господаря” при аллотрансплантації. Радіоактивні МАТ можуть знищувати окремі лімфоми. Розробляються методи отримання антитіл проти клітинної поверхні пухлин.

Терапія лімфокінактивованими кілерними клітинами (ЛАК клітини). Культивовані In vitro мононуклеарні клітини периферійної крові людини в присутності ІЛ2 набирають високої токсичності до широкого спектру пухлинних клітин і разом з тим вони є стійкими до НК-клітин. Вони спроможні вбивати пухлини, але поряд з цим руйнують СD3 на Т лімфоцитах та СD16 на НК-клітинах зменшуючи іх ефекторні функції. Хворим з лімфомами вводять Т-лімфоцити, культивовані з ІЛ-2, специфічні до антигенів ЕБВ. Передбачається розробка таких методик для епітеліальних пухлин.

Пасивна імунізація із застосуванням цикокінів. ІФН-γ може забезпечити ремісію при волосатоклітинному лейкозі, ІЛ-2 при меланомах і окремих раках нирки, ІФН-γ та ФНП-α ефективні при перитонеальних пухлинах яйника.

Традиційно існують методи імунокорекції, імунореабілітації та супровідної терапії при застосуванні хіміотерапії. Ці методи передбачають пом’якшення агресивного впливу цитостатиків і γ-терапії. З цією метою використовують препарати тимуса, клонстимулюючі засоби при аплазії кісткового мозку після трансплантації його, еритропоетини для зняття анемії, адаптогени, вітаміни, імуномодулятори для подолання інших ускладнень.

Розвиток пухлини, як правило, асоціюється з появою тих чи тих порушень в імунній системі. Варто пам'ятати про дію на конк­ретного онкологічного хворого додаткових факторів, що несприят­ливо впливають на імунітет. До них відносять стрес, операційну травму, наркоз, вік, ступінь радикального видалення пух­лини, хіміотерапію, променеву терапію, ступінь порушення харчування. Ці фактори можуть чинити вплив на конкретного хворого як усі разом, так і в різних комбінаціях. Усе це потрібно враховувати під час розроблення плану імунореабілітації.

Рекомендації щодо реалізації плану імунореабілітації:

1. До операції: імуномоніторинг – визначення імунного статусу і наявності специфічного пухлинного антигену, за необхідності – призначення імуномодуляторів широкого спектра дії.

2. Після операції та хіміорадіотерапії: імуномоніторинг (ідеально: визначення ІЛ-10, ІЛ-6), детоксикація (ентеросорбція, плазмаферез), призначення імуномодуляторів тривалими курсами з урахуванням імунограм.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]