2.3. Омани відчуттів

В залежності від відсутності або наявності подразника омани відчуттів поділяють на ілюзії і галюцинації.

Ілюзії – хибне (викривлене, спотворене) сприйняття об’єктивного світу, що виникає під впливом зовнішнього подразника або хворобливого стану. Ілюзії виникають при наявності реальних подразників.

За органами чуття поділяються на:

• зорові,

• слухові,

• нюхові,

• дотикові,

• смакові.

Вони бувають фізичні, фізіологічні, психічні, ілюзії звичного сприйняття, афективні та парейдолічні.

Фізичні – виникають внаслідок результату особливостей фізичних якостей предметів і явищ.

Фізіологічні – пов’язані з фізіологічними особливостями функціонування аналізаторів.

Психічні – виникають внаслідок афективної зміни свідомості на фоні тривоги, страху та пригніченого депресивного стану.

Ілюзії звичного сприйняття – їх появі сприяє недостатня концентрація уваги на об’єкті сприймання.

Афективні – з’являються частіше у стані напруженого очікування, страху, тривожного пригніченого настрою.

Парейдологічні ілюзії – спотворене сприйняття, за яким до сприйнятого об’єкта додаються елементи фантазії. Наприклад, шпалери - килими на стіні, тріщини на стінах сприймаються як фантастичні пейзажі.

Для психологів найбільший інтерес представляє питання про механізми і природу виникнення галюцинацій.

Питання про механізм галюцинацій ставилося неодноразово. Одні автори трактують галюцинації як спонтанний процес порушення рецепторів. Інші підкреслюють виникнення галюцинацій, роль окремих порушених ділянок центральної нервової системи. Треті бачать галюцинації в інтенсифікації уявлень.

С.Л.Рубінштейн стверджує, що однією із патогенетичних умов є утрудненість прислухання і розпізнавання звуків. Правомірність положення, про те, що утруднення діяльності аналізатора полегшують або викликають обмани почуттів, підкреслює виникнення галюцинацій:

• в умовах сенсорного дефіциту (водолази);

• у слабкобачучих і слабкочуючих.

Галюцинації – істотна ознака психічного захворювання, що полягає в несправжньому, уявному сприйнятті, яке виникає без об’єкту, без наявності подразника поза безпосередньою дією предметів і явищ. Хворий сприймає те, чого в дійсності не існує: він чує слова, які ніхто не вимовляє. Галюцинації - це один із симптомів розладу сприйняття у душевнохворих, що зустрічається найчастіше. Галюцинації в психіатрії називають «помилковим сприйняттям». Різницю між ілюзіями та галюцинаціями виявив Ескіроль на початку ХІХ ст.

За органами чуття галюцинації поділяються на:

• зорові;

• смакові;

• нюхові;

• дотикові.

За ступенем складності:

• елементарні (прості);

• складні (мають зміст);

• комбіновані (одночасно з’являються в 2-х або більше аналізаторах).

За відношенням до особи:

• слова;

• речення.

За повнотою розвитку:

• справжні;

• хибні (псевдогалюцінації).

Різниця між справжніми і хибними галюцинаціями

СПРАВЖНІ	ХИБНІ
Критерії проекції
- мають зовнішню проекцію в межах можливого чуттєвого горизонту	- проекція у “внутрішній” простір, у середині тіла, голові, думках. Знаходиться поза межами реального сприймання
Критерії об’єктивної реальності та чуттєвої яскравості
- існують для хворого з усіма рисами сприймання і трактується як існуючі в дійсності	- сприймаються як особливі, що відрізняються від реальних явищ
Критерій зробленості
- не переживаються як “зроблені”	-супроводжуються переживанням “зробленості” і нав’язливості. Хворі вважають що їх хтось показує
Критерій актуальності поведінки
-супроводжується актуальною поведінкою (у відповідності з характером галюцинації)	- не супроводжується відповідною поведінкою хворого
Критерії соціальної впевненості
- хворі впевнені, що інші люди, які є поряд, зазнають подібних переживань	- мають відношення лише до хворого, інші особи не бачуть, не чують його переживань
Критерій спрямування на фізичне і психологічне “Я”
- звично погрозливого на “Я”	- спрямоване на психічне “Я”
Критерій залежності від часу доби
- посилюється ближче до вечора, у вечір та нічній час	- коливають протягом доби, звичайно не спостерігаються.

Псевдогалюцинації вперше були описані російським вченим Кандинським і французом Клерамбо. На відміну від галюцинацій, псевдогалюцинації проектуються не в зовнішньому просторі, а у внутрішньому. Тобто, голоси звучать у середині голови. Хворі чують як би внутрішнім вухом, а бачене сприйняття як би внутрішніми «очима».

Якщо галюцинації для хворого - реальність, то псевдогалюцинації - переживання або як чужде явище, і відношення різне.

Псевдогалюцинації виникають у різних чуттєвих областях (тактильні, смакові, слухові, зорові). Але вони не ідентифікуються хворим із реальними предметами, виникають спонтанно, незалежно від волі хворого, вони ж можуть бути змінені або вигнані. Відсутність відчуття відповідної діяльності й активності - деперсоналізація (власна продукція стає чужою).