Урбанізація та ґендерні проблеми

При тому, що українська класика головним чином описує життя українського села, події творів сучасних авторів відбуваються у просторі міста, нерідко також за межами України (скажімо, «Перверзія» Ю. Андруховича). Традиція сільської прози була перервана романом «Міські мотиви» (1983) Валентина Тарнавського. Одним з винятків є твори В. Медведя, у яких події розгортаються в селі.

У сучасній українській літературі широко висвітлюються еротичні сюжети, які були дуже обмежено виражені в українській класиці та літературі радянського періоду. У деяких творах сама сексуальність є центром уваги (наприклад, «Те, що на споді» Ю. Покальчука, «Діви ночі» Ю. Винничука), в інших вона має концептуальне значення («Польові дослідження з українського сексу» О. Забужко, «6х0» Ю. Тарнавського). Ґендерна тематика з виділенням чоловічого (твори груп «Бу-Ба-Бу», «Пси святого Юра», Юрій Тарнавський) та жіночого (Оксана Забужко, Євгенія Кононенко, Софія Майданська, Галина Пагутяк, Надія Тубальцева, Світлана Йовенко) письма також набула значення у сучасних творах.

Стилістика та дискурси

Прозаїк-постмодерніст Тарас Прохасько.

Сучасні українські письменники користуються низкою стилів, їхніми комбінаціями та різновидами:

Стиль Представники

апокаліптицизм О. Ульяненко

богеміанізм Ю. Андрухович

дитячо-підліткова альтернатива С. Жадан, Л. Дереш, І. Карпа, Т. Малярчук, С. Поваляєва, Н. Сняданко, С. Пиркало, С. Андрухович

екзистенціалізм з елементами психоаналізу С. Процюк

інтелектуалізм І. Римарук, О. Забужко, Н. Білоцерківець

магічний реалізм Т. Прохасько, В. Ґабор, О. Довженко

меланхолійна метафізичність О. Лишега, В. Махно, М. Кіяновська, І. Андрусяк

метаісторизм В. Кожелянко

міфологізм В. Герасим'юк

модернізм В. Шевчук

некрокомунізм Вано Крюгер

необароко Ю. Андрухович, поетичні групи Бу-Ба-Бу та ЛуГоСад

неомодернізм В. Медвідь, Є. Пашковський, К. Москалець, О. Ульяненко, Г. Пагутяк

неопозитивізм Р. Іваничук, Ю. Мушкетик

неофутуризм Юрій Завадський

новолітеризм В. Цибулько

пародійність О. Ірванець

передпостмодерні явища В. Діброва, Б. Жолдак, Л. Подерв'янський, Ю. Винничук

порно-еротицизм Ю. Винничук, Ю. Покальчук

постмодернізм Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, Т. Прохасько

рокова ритміка В. Неборак

фемінізм О. Забужко, Є. Кононенко, Л. Таран, Н. Тубальцева

футуризм С. Жадан

Володимир Єшкілєв у Малій українській енциклопедії актуальної літератури (1998) визначив у літературному процесі тестаментально-рустикальний, неомодерний та постмодерний дискурси. Р. Харчук запропонувала класифікувати авторів на «західників» (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, В. Єшкілєв) та «ґрунтівців» (В. Медвідь, Є. Пашковський, О. Ульяненко) залежно від їхньої ідейної спрямованості. Подібне розділення «нативістів» та «модернізаторів» зробила і польська дослідниця Оля Гнатюк. Т. Гундорова говорить про три культурно-естетичні напрямки у сучасній українській літературі: неомодернізм (Є. Пашковський, В. Медвідь та К. Москалець), постмодернізм (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, В. Цибулько, Ю. Позаяк) та неопопулізм (наприклад, «Орда» Романа Іваничука, «На брата брат» Юрія Мушкетика, «Загублена душа» Анатолія Дімарова, «Злий дух. Із житієм» Володимира Дрозда). На думку критика Євгена Барана, авторів 1990-х років варто поділяти на «єзуїтів» (Юрій Андрухович, Юрій Іздрик, Микола Рябчук, Володимир Єшкілєв) та національно заангажованих митців (Павло Вольвач, В'ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Степан Процюк, Василь Слапчук).

Володимир Даниленко класифікує сучасних письменників на традиціоналістів та західників. У свою чергу, традиціоналістичну течію він поділяє на неопоганство (Валерій Ілля, Сергій Плачинда, Ярослав Орос) та прихильників старої літературної школи. Представники першої хвилі західництва: Василь Голобородько, Микола Воробйов, Віктор Кордун, Надія Кир'ян, Михайло Саченко, Анатолій Сірик, Станіслав Вишенський; друга хвиля західництва: Микола Рябчук, Соломія Павличко, Максим Стріха, Володимир Діброва, Олег Лишега, Юрій Андрухович. Організаційним центром та друкованим виданням традиціоналістів є Національна спілка письменників України та газета «Літературна Україна», а західників — Асоціація українських письменників та часопис «Критика». Представники обох напрямків ідеологічно ворогують між собою, не читаючи та не цитуючи творів один одного. Неотрадиціоналісти (В'ячеслав Медвідь та Євген Пашковський) об'єднують українське патріархальне письмо із західними стилістичними прийомами.