4.3.19. Гігієнічні вимоги до мікроклімату житла
Житло створюється для того, щоб людей, що проживає в ньому більшу частину доби, міг відпочити, відновити свої сили. При цьому зміни в навколишньому середовищі не повинні змінювати сприятливий для людини мікроклімат усередині квартири. Отже, житло призначене для створення в ньому штучних кліматичних умов, тобто мікроклімату, під яким мається на увазі сукупність факторів, таких як вологість, рух і температура повітря й навколишніх поверхонь, які, у свою чергу, визначають тепловий комфорт return_links(1); ?>
Параметри факторів мікроклімату повинні відповідати рекомендованим для житла й забезпечувати сприятливі умови теплообміну людину, не порушуючи його нормальне теплоощущепие. return_links(1); ?>
Як показали дослідження, оптимальною температурою повітря в житло взимку в умовах помірного й теплого клімату є 18-20 °С (у північних районах 21- 22 °С, а в жарких-18-19 °С). Температура повітря в житло залежить від температури зовнішнього повітря й від роботи опалювальних приладів. Щоб уникнути порушення теплової рівноваги й однобічного охолодження тіла необхідно, щоб різниця в температурі повітря по горизонталі, що проходить від зовнішніх стін до будь-якої крапки усередині приміщення, не перевищувала 2°С, а по вертикалі, між підлогою й висотою 1,5-2 м,- 3ЗС. Такий перепад температур людей у звичайному одязі не відчуває return_links(1); ?>
Велике значення в оцінці мікроклімату житла має й температура внутрішньої поверхні конструкцій, що обгороджують, будинку: стін, підлоги, остекления. Щоб не порушився теплообмін організму, перепад температур охолоджених огороджень і повітря в житло повинен становити близько 4°С. При дотриманні зазначених температурних умов у дорослого нормально одягненого людини в стані спокою втрата тепла конвекцією становить близько 20, радіацією (випромінюванням)-56, випаром 24%, тобто основний шлях віддачі тепла - радіаційний. Якщо температура повітря нижче температури тіла, спостерігається переважно конвекційний шлях віддачі тепла. Якщо ж температура повітря й навколишніх предметів не нижче температури тіла, віддача тепла може здійснюватися тільки випаром return_links(1); ?>
Другим фактором мікроклімату житла є вологість повітря, на зміни якої людина реагує відразу. Для того щоб повітря приміщення не відчувалося як надмірно сухий або надлишково вологий, його відносна вологість повинна бути 30-60 %. return_links(1); ?>
Як правило, у закритих приміщеннях швидкість руху повітря дуже малий і не відчувається людиною. Але проте вона існує й впливає. Пояснюється це тим, що в нерухливому або малорухомім повітрі тепловіддача організму утрудняється, а занадто рухливе повітря збільшує тепловіддачу конвекцією й зменшує тепловіддачу випромінюванням. Для створення в житло комфортного мікроклімату при температурі 18-20 °С и відносної вологості 30-45 % як більш сприятливої для організму є швидкість руху повітря 0,1-0,15 м/з.return_links(1); ?>
Щоб створити в житло комфортні мікрокліматичні умови, в усі періоди року в холодних районах необхідно проводити захід щодо попередження й захисту організму від охолодження, а в районах з печеням і теплим кліматом - по захисту від перегрівання. До заходів щодо захисту від охолодження ставляться рациональ- return_links(1); ?>
ное опалення, орієнтації приміщень із обліком шкідливого охолодного впливу пануючих вітрів, використання огородження з великою теплотривкістю, утеплення входів, подпола, горища, герметизація віконних прорізів і т. д. return_links(1); ?>
Заходами щодо захисту житла від перегріву є відповідне планування квартир, наскрізне провітрювання, орієнтація приміщень, що попереджає їхнє перегрівання, використання веранд, терас і спеціальних сонцезахисних обладнань, озеленення, світле фарбування зовнішніх огороджень, ефективна вентиляція приміщень і т. д. return_links(1); ?>
Опалення житла. Гігієнічне завдання опалення житла полягає в створенні стійкого комфортного мікроклімату, що підтримує теплову рівновагу організму в холодний період року. Опалення повинне створювати певний рівень температури в приміщенні незалежно від коливань температури зовнішнього повітря, забезпечувати рівномірність температури повітря в горизонтальному й вертикальному напрямках. Усі ці умови визначаються системою опалення, якістю палива, регулярністю й достатністю опалення return_links(1); ?>
Розрізняють два види опалення: місцеве (грубне) і центральне. Відрізняються вони тим, що в першому випадку спалювання палива проводиться в опалювальнім приміщенні в самому нагрівальному приладі (печі), у другому - нагрівання теплоносія (води, пари, повітря) за межами приміщень. Обидві системи повинні задовольняти наступним вимогам: а) рівномірно нагрівати повітря в межах нормативних температур; б) не бути джерелом забруднення житлових приміщень; в) бути безпечними в пожежнім відношенні; г) не створювати можливість проникнення вигарного газу впомещение. return_links(1); ?>
Місцеве опалення представляють печі різної конструкції, використовувані для обігріву одного або декількох суміжних приміщень. Печі мають спеціальний топливник, де спалюється паливо, а, що утворюються при цьому димові гази приділяються по димоходу в атмосферу. При цьому тепло нагрітих димових газів передається стінам печі, від яких потім нагрівається повітря приміщень. стіни, що нагріваються, печі не повинні мати температуру вище 80 “З, щоб попередити підгоряння пилу й неприємно діюче на людину тепловипромінювання return_links(1); ?>
Недоліками місцевого опалення є: нерівномірне нагрівання приміщення, забруднення золою, газами, небезпека в пожежнім відношенні, зменшення корисної площі приміщенняreturn_links(1); ?>
У цей час широке поширення одержало центральне опалення. У порівнянні з місцевим воно має ряд переваг: у приміщенні постійно підтримується необхідна температура повітря, виключається погіршення якості повітря, забруднення його продуктами неповного згоряння палива й золи, створюється рівномірна температура. Існує кілька систем центрального опалення: парове, водяне, променисте, повітряне. Для обігріву житлових і суспільних будинків використовується переважно водяне опалення return_links(1); ?>
Система центрального водяного опалення складається з казана, трубопроводів і нагрівальних приладів. Теплоносієм є гаряча вода, яка підігрівається в казані й по трубопроводах надходить у нагрівальні прилади. Віддавши тепло приладам, охолоджена вода по трубопроводах вертається в казан і знову нагрівається. Оскільки при нагріванні обсяг води збільшується, у системі влаштовується розширювальна посудина, що ухвалює зайвий обсяг води. Водяне опалення може бути влаштоване з верхнім і нижнім розведенням. При верхньому розведенні гаряча вода з казана надходить у закладені на горищі магістральні труби, а потім по стояках униз до опалювальних приладів. Охолоджена вода з опалювальних приладів по зворотних трубах збирається загальною трубою й направляється до водогрійного казана return_links(1); ?>
При нижньому розведенні магістральні труби, що розлучають гарячу воду до стояків, прокладають у підвальному поверсі return_links(1); ?>
Опалювальні (нагрівальні) прилади - радіатори - розміщають у зовнішніх стін під вікнами (мал. 18). Це зменшує холодний потік повітря, що виходить від вікон і зовнішніх стін, сприяє перемішуванню з нагрітим повітрям. Радіатори повинні бути доступними очищенню від пилу, . температура на їхній поверхні не повинна перевищувати 80 °С. За допомогою радіаторів створюється конвекційний шлях отда чи тепла return_links(1); ?>
Центральне парове опалення відрізняється від водяника тим, що замість води використовується гаряча пара, яка також подається в нагрівальні прилади - радіатори. При цьому температура на поверхні радіаторів може перевищувати 80 °С, що робить цю систему опалення менш придатної для житлових приміщень, тому що для захисту від можливих опіків доводиться робити спеціальну арматури (дерев'яні ґрати). return_links(1); ?>
Більш досконалою системою опалення вважається л в-чисте опалення, при якім віддача тепла відбувається за допомогою випромінювання. При цьому тепло випромінюють нагріті поверхні стін, стелі, підлоги, які нагріваються гарячою водою, що надходить із котельні, але циркулюючої по трубах, закладених у товщі бетонних панелей. Температура поверхні таких панелей значно нижче температури поверхні радіаторів (стельові панелі мають температуру 28-30 °С, стінні - 40-45, підвальні - 25-27 “З. return_links(1); ?>
Променисте опалення має ряд переваг у порівнянні з конвекційним ( за допомогою радіаторів): знижується віддача тепла випромінюванням, підтримується більш рівномірна температура в горизонтальному й вертикальному напрямках, виключається осідання й пригоряння пили на приладах опалення, зменшується можливість охолодження при провітрюванні, не знижується корисна площа приміщень і т. д. return_links(1); ?>
Для опалення групи будинків улаштовуються квартальні котельні, а для опалення будинків житлового району - теплоелектроцентралі (ТЭЦ). При цьому в житлових будинках для побутових цілей звичайно влаштовується й гаряче водопостачання return_links(1); ?>
У цей час широке поширення одержало повітряне опалення, при якім зовнішнє повітря через воздухоприемник надходить у нагрівальну камеру, де встановлені нагрівальні прилади - калорифери, а потім по каналах подається в приміщення. Охолоджене повітря віддаляється із приміщень через витяжні канали у витяжну шахту return_links(1); ?>
Ця система опалення забезпечує гарний повітрообмін у квартирі, але ряд недоліків робить її менш доцільної. До них ставляться низька вологість повітря в приміщенні внаслідок нагрівання його в калориферах, можливість пригоряння пили, що осідає в каналах, забруднення повітря опалювальних приміщень продуктами горіння органічних речовинreturn_links(1); ?>
4.3.18. Умови виникнення й припинення горіння. Щоб запалити речовину в повітрі, треба спочатку її нагріти до певної температури — температури займання. У різних речовин вона різна. Деревина займається за температури майже 270 °С, вугілля — близько 350 °С, а білий фосфор — близько 40 °С. Якщо кисень має доступ до речовини, що загорілася, вона продовжує горіти, оскільки теплота, що виділяється, підтримує температуру речовини, вищу від температури її займання. Відповідно, для припинення горіння треба або охолодити речовину до температури, нижчої від температури займання, або припинити доступ до неї кисню. Обидва ці способи використовуються під час гасіння пожежі водою. Коли вода випаровується, вона відбирає теплоту від предметів, що горять, і температура різко знижується, а водяна пара утруднює доступ до них повітря. Крім того, для гасіння пожежі використовують вогнегасники. Під час їх роботи виділяється вуглекислий газ СО2, який змішується зі спеціальною рідиною, утворюючи піну. Насичена вуглекислим газом піна перешкоджає доступу кисню з повітря, і горіння припиняється. У лабораторії або в домашніх умовах для припинення горіння, якщо полум'я невелике, достатньо засипати предмет, що горить, піском або накрити його ковдрою. Важливо пам'ятати, що легше запобігти пожежі, ніж її погасити. Тому під час роботи з вогнем і вогненебезпечними речовинами та матеріалами треба дотримуватися правил пожежної безпеки, бути особливо обережним.