1.2. Туристичний огляд Шевченківських меморіальних місць Черкащини

Черкаський край… тут кожний камінь, гай, урочище, село чи хутір, кожна лісова стежина дихають величчю віків, героїкою дідів-прадідів, волелюбством і прагненням до свободи. Тут кувалася козацька звитяга, закладалися підвалини української державності, творилась нетлінна пам'ять нашої духовності.

Нині на Черкащині налічується 7 державних історико-культурних заповідників, 39 державних музеїв, 558 історико-культурних пам’яток, 358 мистецьких, 7169 археологічних пам’яток.

Взагалі ж Черкащина – найбагатший на пам’ятки регіон України [18,94].

Черкащина є батьківщиною Тараса Григоровича Шевченка. Тут він народився й провів своє безрадісне дитинство. Сюди поет неодноразово приїжджав у 1843-1847 рр. і після заслання в 1859 р. Черкащина стала місцем вічного спочинку великого Кобзаря.

Теплі спогади про Моринці, рідну оселю в Керелівці, про Черкаси поет зберіг на все життя. На Черкащині виходили й виходять книги, публікуються численні статті, присвячені Т. Шевченкові. Тут відкрито меморіальні дошки, поставлено пам’ятники. Ім’ям поета названо вулиці, музично-драматичний театр… «Як жив Шевченко з народом, так і після смерті він не лишився самотнім» [13,47].

Місто Черкаси нерозривно пов’язане з Тарасом Шевченком. Нині тут створено музей, присвячений безпосередньо його творчості, який є унікальним туристичним об’єктом.

Єдиний у світі музей однієї книги – «Кобзаря» Т.Г. Шевченка – відкритий у травні 1989 р. у меморіальному будинку, у якому з 1859 р. жив у родині Цибульських Тарас Шевченко, про що свідчить меморіальна дошка на будинку музею [16,16].

Ошатний будинок, виконаний у стилі неокласицизму та модерну, - справжня окраса Черкас, що вціліла на вітрах епох і прийшла в наші дні в первозданному вигляді. На першому поверсі старовинної будівлі розташований музей однієї книги – «Кобзар» Т.Г. Шевченка [5,4].

На початку ХХ століття будівля була реконструйована і частково змінила зовнішній вигляд. Вона розміщена в історичному центрі Черкас на розі сучасних вулиць Хрещатик і Байди-Вишневецького.

У фондах музею понад п’ять тисяч експонатів, і колекція постійно поповнюється. Останнім часом фондова шевченкіана збільшилася на 800 предметів. Це, зокрема, рідкісні портрети Т. Шевченка – як твори наївного мистецтва, так і високохудожні професійні речі від кінця ХІХ століття до наших днів, книги, кобзи, медалі, значки, поштові листівки, декоративний посуд, скульптури, вишивка та багато іншого. Все це, крім портретів, зберігається зараз у запасниках [6,8].

Експозиція музею розгорнута в трьох залах і має внутрішню «спеціалізацію»: прижиттєві та посмертні видання творів Тараса Шевченка, радянська та сучасна шевченкіана, переклади мовами світу, перебування Тараса Григоровича у Черкасах. За минулі двадцять з лишком літ тут побували і вклонилися пам’яті великого сина України більше 100 тисяч відвідувачів з усіх регіонів нашої держави, гості з далекого й близького зарубіжжя [5,4].

У музеї показана історія видання творів Т. Шевченка, джерела його творчості, найцінніші видання, простежена еволюція ілюстрування Шевченкових поезій, а також «Кобзарі» у перекладах на мови народів світу.

Експонується прижиттєве видання поета – «Кобзар» 1860 р. Це видання було значно повніше від попередніх: сюди ввійшло 17 творів і портретів Т. Шевченка. Цей «Кобзар» є справжньою окрасою колекції музею [16,16].

Окремий зал присвячений перебуванню Тараса Шевченка у Черкасах.

Три роки тому при музеї було урочисто відкрито шевченківську вітальню, яка відтоді стала місцем проведення різноманітних виставок, презентацій, мистецьких зустрічей. Тут експонувалися понад 500 світлин, найдавніша з них датована 1859 роком, а зображений на ній сам Тарас Григорович. Інші присвячені людям і подіям пізнішої доби [5,4].

Музей унікальний тим, що має значну колекцію шевченківських видань, що експонується в супроводі документів і матеріалів у контексті подій навколо того чи іншого видання [16,16].

Т.Г. Шевченко не раз був на Чигиринщині, часто згадує її у своїх творах.

За свідченням О. Лазаревського, малий Тарас ходив на прощу в Холодний Яр, до Мотронинського монастиря разом із сестрами. Було це десь 1823 року [12,3].

Мотронинський монастир – одне з джерел духовності Черкащини. Монастир протягом всього свого існування відігравав визначну роль у суспільному житті регіону. У 17-18 століттях обитель була одним із центрів антиуніатського руху на Правобережній Україні [8,204].

Ім’ям Шевченка названо одну з центральних вулиць Чигирина, а в Іллінській церкві, відкрито музей Б. Хмельницького. Одну з експозицій музею присвячено Т.Г. Шевченку [12,3].

Незвичайною є архітектура цього храму, в якому органічно поєднуються стиль українського бароко з елементами ренесансу. Придивившись пильніше, помічаєш отвори в стінах для гарматного й рушничного бою, незвичайну товщину стін, дуже високо розміщені вікна. Храм виходив до оборонного комплексу в маєтку гетьмана Богдана Хмельницького [8,196].

Іллінська церква побудована у 1653 році і представляє собою зразок українського бароко. Розташована біля неї дзвіниця з'явилася тільки через два століття - в 1869 році.

Іллінська церква стала місцем поховання українського гетьмана. Така була воля Хмельницького. Він будував церкву як свою майбутню усипальницю. У 1664 році гетьманська гробниця була спаплюжена. Польський військовий діяч Стефан Чарнецький пограбував і спалив Суботів. Він також поглумився над прахом Хмельницького. За його наказом останки гетьмана були викопані та викинуті. У 50-х роках минулого століття в Іллінській церкві встановили символічний надгробок.

У 1845 році Суботів відвідав Тарас Шевченко. На одному з малюнків ним була відображена Іллінська церква. Усипальниці великого гетьмана він присвятив один зі своїх віршів «Стоїть в селі Суботові», де назвав її церква Богданова [46].

Тарас Шевченко, подорожуючи Україною, відвідав Чигирин двічі. Біля сходів на гору, побудованих на честь 400-річчя міста 1912 року, бачимо пам’ятний знак, що нагадує про перебування поета в місті [8,190].

Батьківщиною великого Кобзаря є села Моринці та Керелівка (сучасне Шевченкове) Звенигородського району. Тут народився і провів свої незабутні дитячі роки славний син України – Тарас Шевченко.

При в’їзді в село Керелівку відвідувачів зустрічає скульптура Тараса-пастуха. І коли дивишся на неї, то в уяві постає малий Тарас-сирота, який пасе громадську отару.

Привітно зустрічає гостей старенька хатинка в селі Моринцях. У такій хаті й народився майбутній поет. Заходиш до неї й поринаєш у ту далеку епоху. Усе тут нагадує про побут тодішніх селян-кріпаків.

Та Моринців поет майже не пам’ятав, бо дворічним хлопчиком переїхав разом із батьками в село Керелівку, де жив його дід Іван. Хата Шевченків стояла на краю села, була убогою й старою та досить тісною для великої родини.

До сьогоднішніх днів хатина не збереглася, але відвідувачі мають можливість побувати у збудованій наново, яка нагадує хату Шевченка.

Біля хати ріс садок, а через нього вела стежка вниз до левади, за якою в долині, як і колись, дзюрчить струмок. У ньому, як переповідають, не раз купався малий Тарас, а в садку часто засинав безтурботним сном [9,44].

З ім’ям великого Кобзаря пов’язане й місто Корсунь-Шевченківський.

Стародавній Корсунь з повним правом носить у своїй сьогоднішній назві ім’я Шевченка. Ще в дитинстві Тарас бував у цьому місті. Не минув він його й під час своєї другої подорожі на Україну, завітавши сюди в червні 1845 року. Влітку 1859 року Тарас Григорович гостював у Корсуні у свого троюрідного брата і свояка В.Г. Шевченка, який служив управителем маєтку князя Лопухіна [1,128-129].

Палацовий комплекс Лопухіних-Давидових – це маленька подорож у ХІХ століття. На диво гарно зберігся чудовий палац. Спершу його будували для брата польського короля Станіслава Понятовського як його літню позаміську резиденцію. Кам’яний будинок із двосвітньою золою, який постав 1789 року, був одним із перших палаців на території тодішньої Польщі, зведених у стилі неоготики. Розміщено ансамбль на кількох островах річки Росі і на «материку». У 1830-1840-х роках палацовий комплекс зазнав кардинальних змін. Після перебудови він набув рис російського романтизму з елементами неоготики й класицизму.

Біля палацу зустрічає відвідувачів пам’ятник Кобзареві. Великий поет бував у Корсунському парку, адже його свояк, Варфоломій Шевченко, служив тут, у конторі князя Лопухіна. Тарас Шевченко, гуляючи алеями парку, робив замальовки, милувався прекрасною парковою архітектурою [8,105].

Нині про перебування Тараса Шевченка в корсунському парку нагадує пам’ятний знак, розташований біля великого старого дуба, де писав свої вірші великий Кобзар.

Збереглися й будівлі Лопухіна, де бував Т. Шевченко. В одному будинку– корсунський музей, де експоновано на окремому стенді матеріали про перебування Т. Шевченка на Корсунщині [8,110].

З ім’ям Великого Кобзаря пов’язане містечко Лисянка Лисянського району Черкаської області. Сюди у 1827—1828 роках Тарас Григорович утікає з школи з наміром піти в науку до місцевого маляра.

У Лисянці збереглася до цього часу джерело «Тарасова криниця», з якої малий Тарас носив воду дякові Єфрему, "беручи в нього уроки малювання". Там встановлений пам`ятний бронзовий знак: "Малий Тарас з відром та коромислом" [47].

Про історію, звичаї та побут Лисянки можна дізнатися з місцевого краєзнавчого музею. Його експозиція розміщена у фойє, п`яти експозиційних та виставочному залах, де відвідувачі мають змогу ознайомитись і вивчити історію Лисянщини. Тема хліборобства, праці, карти-схеми земель Лисянки та району в різні часи, історія заснування та діяльність музею - це все висвітлено у фойє. Зали поділяються відповідно за темами: зал № 1: археологія, праісторія, трипільська культура, княжа доба, козаччина; зал № 2: події періоду ХVІІІ - 30-ті рр. ХХ століть; зал № 3: події другої світової війни на територіі Лисянського району, розвиток різних галузей господарства у 40-70 рр. ХХ ст., святкування свят перемоги і зустрічі жителів Лисянщини з ветеранами Вітчизняної війни, участь жителів району в подіях Карибської кризи, Афганської війни, події 80-90 рр., життя та діяльність видатних людей Лисянщини; зал № 4: етнографія; зал № 5: Т.Г. Шевченко у Лисянці, нумізматика, колекції; виставочний зал: експозиція картин, виробів місцевих майстрів, матеріалів з різних періодів історії краю; крім експозиційних залів, музей має самостійний відділ фондів. Серед експонатів фонду - цінні історичні зібрання, подарунки тощо [23,25-26].

У вересні 1843 року Т. Шевченко відвідує у Городищі матір українського композитора і співака С. Гулака-Артемовського.

У місті Городищі є багато визначних пам’яток, які заслуговують на увагу, як важливі туристичні об’єкти Черкаської області. До них належать: Літературно-меморіальний музей письменника Івана Ле та Михайлівська церква.

Літературно-меморіальний музей письменника Івана Ле (1895–1978) знаходиться в Городищі неподалік залізничного вокзалу. У 1950 році він звів цей будинок. Будучи архітектором за освітою, особисто зробив креслення. У дворі посадив дубочки, жолуді яких привіз у часи війни з-під Будапешту. Після смерті письменника, на офіційному рівні вирішили створити меморіальний музей його життя і творчості. Щоб не завдавати людям клопоту з пошуком приміщення, дружина Іраїда і син Ріхард віддали для цієї справи свій городищенський будинок. Факт передачі оформили юридично. За кошти сім’ї встановили бронзовий пам’ятник біля музею. У творчому доробку Івана Ле понад 50 книг та зібрання творів у 7 томах.

Другою визначною пам’яткою міста Городище є Михайлівська церква. Вона була побудована у 1844 році у формах неоготики. Зараз діюча. В радянські часи тут містився спортзал. Високі стрункі пропорції споруди підкреслені ритмом вертикальних розчленовувань і високими двосхилими дахами. В інтер'єрі вівтарна частина відокремлена від нави високою стрілчастою аркою. Вузькі дерев'яні хори П-подібної композиції розташовані по периметру нави, підкреслюючи його глибину. Зал перекритий коробчастим зведенням, вівтарна частина — стрілчастим зведенням. Пам'ятка належить до своєрідних творів архітектури провінційної неоготики. В церкві збереглися розписи 19 століття «Страшний суд» площею більше 100 м².

Нерозривно з Т. Шевченком пов’язане село Прохорівка Канівського району. Село Прохорівка відоме тим, що тут жив ректор Київського університету Михайло Максимович,відвідуючи якого Тарас Шевченко неодноразово тут бував і навіть збирався збудувати тут хату.

У селі в садибі Михайла Максимовича стоїть 600-річний дуб Тараса Шевченка. Під ним поет відпочивав та милувався краєвидами Канівських гір, коли гостював тут у Максимовичів у червні 1859 року. Висота дерева – 25 метрів, обхват стовбура – 6 метрів [47].

Тарас Григорович не раз бував на Канівщині. Тут знайшов він і свій останній спочинок – у травні 1861 року канівці зустрічали домовину з тілом великого Кобзаря, яку перевезено з Петербурга за його заповітом [7,79].

Шевченківський національний заповідник у Каневі – перший в Україні історико-культурний заповідник, удостоєний статусу національного. У складі заповідника – 8 пам’яток культурної спадщини. Новітня історія Чернечої гори в Каневі почалася 22 травня 1861 року, коли тут поховали Тараса Шевченка – за його заповітом. Відразу ж канівці перейменували гору на Тарасову. Влітку 1884 р. на Тарасовій горі народним коштом збудували перший народний музей Кобзаря – «Тарасову світлицю», впорядкували його могилу, встановили монументальний чавунний пам’ятник – хрест. 10 червня 1918 року Рада Міністрів Української держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

Заповідник було створено в серпні 1925 року з метою охорони меморіалу Т.Г. Шевченка [19,95-96].

Коли піднімаєшся на Чернечу, нині вже Тарасову, гору, де похований Кобзар, відкриваються дійсно неймовірні краєвиди, краса яких перехоплює подих [14,13]!

Біля могили Тараса Шевченка на честь 150-річчя від дня народження поета нащадки висадили парк. Серед меморіальних дерев є верба, яку посадили брати-казахи з пагона верби, що її власноруч виростив поет біля фортеці, перебуваючи на засланні в Казахстані [8,81].

Протягом 1935-1937 рр. було збудоване приміщення музею Т.Г. Шевченка.

Музейна колекція заповідника налічує понад 20 тисяч унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіно матеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів [19,95-96].

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ТУРИСТИЧНИХ ОБ’ЄКТІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ЖИТТЯМ І ТВОРЧІСТЮ Т.Г. ШЕВЧЕНКА