Семінар 9.Україна після Другої світової війни

9.1.Повоєнний сталінський режим та опір йому на Західній Україні

Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна: зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, з яких 250 були спалені до-щенту. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Близько 10 млн осіб залишилися без житла. Збитки, завдані війною, складали астрономічну в тодішніх під-рахунках суму – 286 млрд крб. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п’ятиріч-ний план відбудови й розвитку на-родного господарства. сільгосппро-дукції державі майже не знизилися. Зате СРСР надавав широку підтримку країнам Східної Європи, котрі під тиском Москви стали на шлях «соціалістичного будівниц-тва». В 1946 р. СРСР експортував 1,7 млн тонн зерна. В цей же час сотні тисяч селян України, інших республік вмирали від голоду. Міжнародна спільнота запропонувала свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду 1946-1947 рр., однак Москва відмовилася від неї, а також від допомоги, запропонованої США («план Маршалла»). Отже, радянський народ був покинутий напризволяще власною владою. Такими були умови відбудови зруйнованого на-родного господарства: командно-адміністративні методи, державна, соціалістична власність, панування колгоспно-радгоспної системи в сільському господарстві, практично повна відсутність економічної зацікавленості працівника в розвитку виробництва, тотальний ідеологічний контроль. Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в основному загоєні рани війни. Обсяг валового виро-бництва промисловості перевищив рівень 1940 р. на 15. Позитивні зру-шення сталися в галузях освіти, науки, культури. Поряд із цим у повоєнному розвитку України існувало чимало проблем. Зокрема, дедалі очевиднішою ставала однобічність, незбалансованість економіки, яка головним чином спрямовувалася на потреби військово-промислового комплексу. Серйозною проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населення. Тут вона була завершена лише на початку 50-х років. Основними засобами слу-гували примус, «розкуркулення», депортації. Зокрема, у східні райони СРСР було депортовано більше 203 тис; так званих співучасників і посібників угруповань ОУН – УПА. Трагічною подією в житті західних українців стала так звана операція «Вісла». Її витоки, мабуть, слід шукати в 1944 р. Саме тоді, 8 вересня, було підписано угоду між Польським Комітетом національного визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення. У такий спосіб польський прокомуніс-тичний уряд намагався розв’язати проблему національних меншин у своїй країні. Малося на увазі, зокре-ма, «добровільне» переселення українців Закерзоння (назва походить від «лінії Керзона», за якою знаходилися землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя) до радянської України. На 1 січня 1945 р. виїхало лише до 40 тис. осіб. Це були пере-важно члени КПЗУ, «москвофіли», а також ті, хто вимушений був жити у знищених війною селах. Що ж стосується більшості українців Закерзоння, то вони не мали такого наміру. Тоді польська влада, підтримана Москвою, почала «переконувати» українців виїхати з Польщі. В хід пішло все – від пропаганди й загроз до підпалів, грабунку та вбивств. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закін-чення «добровільної репатріації», на територію УРСР було переселено понад 480 тис. осіб. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повс-танської армії. Бої в польських Кар-патах практично не вщухали і в повоєнні роки. 29 березня 1947 р. польська комуністична влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Південно-Східній Польщі (Люблінське, Ряшівське та Краківське воєводства). 28 квітня 1947 р. о 4-й годині ночі розпочалася горезвісна операція «Вісла». її здійснювали 6 польських дивізій, об’єднаних в оперативну групу, війська держбезпеки. В результаті їхніх дій було депортовано 140 575 українців, вбито 655, взято в полон 1466 вояків ОУН-УПА. 2274 українців було заарештовано, 3873 особи ув’язнено в концтаборі. В 1947 р. до смертної кари було засуджено 372 українці (всього в 1944- 1956 рр. – 573). Що ж до насильницьки виселених у квітні- серпні 1947 р. до Польщі українців, то вони були спеціально розпорошені в північних та західних польських землях. Ця акція не лише підірвала базу ОУН – УПА на Закерзонні. Вона вкрай важко відбилася на соціально-економічному і політико-правовому становищі українців, котрі залишилися в Польщі. Негативними були й міжнародні наслідки операції. Протягом довгих повоєнних десятиліть вона значно заважала розвиткові українсько-польських відносин. Польська комуністична влада відмовлялася засудити цей акт геноциду проти українського народу. Рішення про це взяла на себе лише нова влада Польщі.

9.2“ВІСЛА” ОПЕРАЦІЯ - злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських етнічних землях 1947. Полягав у примусовій депортації (виселенні - Авт.) українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зх. та пвн. частині Польської держави, що до 1945 належали Німеччині. Акт геноциду проти українського народу. 9.9.1944 між комуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити виключно добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення - позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші. В жовтні 1944 -серпні 1946, за даними польських джерел, було переселено 482 тис. осіб. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил - Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі. Приводом до початку “В.О.” стала загибель 28.3.1947 в р-ні с. Яблонне (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (ком.-майор С. Хрін) заступника міністра оборони Польщі ген. К. Свєрчевського. В цей же день на засланні політбюро ППР було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства - Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. 28.4.1947 (за ін. даними - 24.4.1947) о 4.00 годині ранку шість польських дивізій (бл.17 тис. чол.) та відділи Корпусу Безпеченьства Публічного (назва органів польської служби безпеки - Авт.) оточили місцевості, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. “В.О.” проводились під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р. Жимерські та ген. С. Моссора. Депортаційні заходи проходили в три етапи: 1-й - з 28.4. до 15.6.1947 виселялись українці з повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Коросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й - до 30.6.1947 виселялось українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів. Протягом третього етапу (до кінця жовтня 1947) виселено населення з решти повітів Закерзоння. На 31.7.1947 за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол. заарештовано 1466 членів українського руху Опору. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.