3. Зловживання монопольним положенням на ринку

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (ст. 13 Закону).

Таким чином, суб'єкту господарювання, що займає домінуюче положення на ринку певного товару заборонено зловживати таким положенням і тим самим підривати ринковий конкурентний механізм, здійснюючі дії, що можуть мати своїм результатом обмеження конкуренції і (або) ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; обумовленім укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

До колективної антиконкурентної практики відносять антиконкурентно узгоджені дії (угоди) та обмежувальну діяльність суб'єктів господарювання та об'єднань. Узгодженими діями згідно ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка суб'єктів господарювання, та створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

Суб'єкти господарювання (підприємництва) у своїй діяльності укладають між собою різні угоди і можуть проводити узгоджені дії. Вони можуть укладати угоди, як передбачені чинним законодавством, так і не передбачені ним, але які не суперечать закону (ст. 6 ЦК України). Крім того, закон дозволяє підприємцям без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Таким порушенням Закон України "Про захист економічної конкуренції" визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були 6 неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлений укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Зловживання монопольним становищем на ринку становлять другу групу порушень антимонопольного законодавства. До третьої групи порушень входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Такими діями ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визнає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Поняття природної монополії та суб'єкта природної монополії

Допустимість наявності та функціонування монополій в економіці України закріплена на конституційному рівні. Так, у ст. 42 Конституції України визначено: “Види й межі монополії визначаються законом”. Природні монополії — це один з тих видів монополій, існування і функціонування яких в економіці санкціонується державою. Дійсно, природні монополії відносяться до тієї об’єктивної економічної необхідності, що існує сьогодні в усьому світі.

Поняття і діяльність природних монополій та суб’єктів природних монополій регулюється різними нормативно-правовими актами, серед яких: Господарський кодекс України, Закон України “Про природні монополії”, Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, закони України “Про захист економічної конкуренції”, “Про Антимонопольний комітет України”, “Протранспорт”, “Про зв’язок”, “Про трубопровідний транспорт”, “Про залізничний транспорт”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про електроенергетику” та інші нормативно-правові акти.

У законодавстві існує легальне визначення понять “природна монополія” і “суб’єкт природної монополії”. Так, у ч. 1 ст. 28 ГК України визначено, що стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв’язку із чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), — вважається природною монополією.

Виходячи з дефініції, можна виділити основні ознаки природної монополії:

- відсутність конкуренції на товарному ринку, в силу її малоефективності, тому що теоретичне припущення про її наявність призвело б до істотного підвищення цін на вироблені товари (роботи, послуги);

- вироблені товари (роботи, послуги) не мають замінників або перехід до них для споживачів практично неможливий або утруднений (електроенергія, теплова енергія, водопостачання, послуги портів тощо);

- зміна ціни на товари природних монополістів не впливає істотно на зміну споживчого попиту, тобто попит є нееластичним.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про природні монополії” від 20.04.2000 р. під суб’єктом природної монополії розуміється суб’єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

В основу даних дефініцій закладений структурний підхід. Конкуренція в ряді випадків може розглядатися як недоцільне явище (у науковій літературі пропонувалося на рівні природних монополій розвивати нетрадиційну (штучну) конкуренцію). Суб’єктом природної монополії є тільки юридична особа, що здійснює господарську діяльність. Природна монополія та державна монополія — це різні поняття, які не повинні змішуватися, тому що суб’єкт природної монополії може функціонувати, ґрунтуючись на будь-якій формі власності, а державна монополія характеризується, насамперед, наявністю в основі права державної власності.

Уперше загальний перелік сфер діяльності суб’єктів природних монополій був наданий в Указі Президента України “Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій” від 19.08.97 р. Він включав: сферу електроенергетики, нафтогазовий комплекс, сферу транспорту, сферу зв’язку, житлово-комунальне господарство. Зараз перелік сфер діяльності суб’єктів природних монополій міститься в ст. 5 Закону України “Про природні монополії”: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передачі та розподілу електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; централізованого водопостачання та водовідведення; централізованого постачання теплової енергії; спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.1999 р. № 182 затверджений перелік спеціалізованих послуг транспортних терміналів аеропортів, портів, які підлягають ліцензуванню: послуги аеропортів із забезпечення зліт-посадки та стоянки повітряних суден і авіаційної безпеки; послуги морських і річкових портів з технічного обслуговування суден; послуги з транспортного оброблення вантажів в частині перевантаження вантажів з вагонів однієї колії у вагони іншої колії на транспортних терміналах.

Практично з’ясувати, які підприємства визнані суб’єктами природних монополій, можна з переліків, що складаються Антимонопольним комітетом України щодо загальнодержавного ринку та його територіальних відділень щодо регіональних ринків.

Відповідно до загальної спрямованості державного регулювання за діяльністю природних монополій, законодавчо установлені обов’язки суб’єктів природних монополій:

- дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;

- вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;

- забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами;

- надавати органам, які регулюють їх діяльність, документи та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;

- забезпечувати посадовим особам органів, які регулюють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об’єктів, устаткування та земельних ділянок, що є у їх власності або у користуванні.

Крім цього, суб’єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до законодавства, або до зміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками.