1.6. Спілкування і діяльність

СПІЛКУВАННЯ тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування є формою спільної діяльности. У ній формуються не тільки суб'єкт — об'єктні (людина — предмет діяль­ности), а й суб'єкт — суб'єктні відносини (людина — людина). Суть спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяльности.

Спілкування може розглядатись як сторона, умова діяльности або як окремий її вид. Але зв'язок між ними полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організовується. Розбудова плану спільної діяльности вимагає від кожної людини розуміння мети діяльности, засобів реалізації, розподілу функцій для її дося­гнення. Специфіка спілкування в процесі дій полягає в створенні можливости організації та координації діяльности окремих її уча­сників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльности, розви­ваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.

У спілкуванні реалізується система ставлення людини до ін­ших. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно є засобом передачі суспільного досвіду.

Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбу­вається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями тощо. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляю­чи свої індивідуальні особливості.

Результатом спілкування є налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки цьому здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у про­цесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи.

Цей процес координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з пер­винних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (по­треба в емоційному контакті) до складніших (співробітництво, інтимно-особисте спілкування тощо).

1. 7. Етична сторона спілкування

ЕТИКА звернена до складного світу людини, її родової суспіль­ної сутности, яка реалізується в моральній діяльності конкре­тних особистостей.

Етика — це наука про мораль: її природу, сутність, специфіку, роль і місце в розвитку людини. Вона вивчає особливу сферу люд­ської діяльности, її закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, структурі моральної свідомости.

Розглядаючи моральність у практичному значенні, яка вира­жається у спілкуванні, здатності людини співвідносити себе з ін­шими людьми, що покладається в основу аналізу поняття ганеб­ного або гідного людини.

Прояви моральности в діяльності конкретних індивідів визна­чаються як доброчесність, порядність, відповідальність тощо.

Важливим елементом загальнолюдського в моралі є моральна культура спілкування — це «культура, що пов'язана з утвер­дженням у суспільстві гуманістичних справедливих взаємин між людьми. Це здатність людини до вибору в спілкуванні необхід­них форм і засобів, що сприйняті й трансформовані людиною в процесі виховання і самовдосконалення. Це культура, що активі­зує прагнення людини до особистісного самовираження, до само­ствердження людської гідности. Це культура, що спонукає до мо­ральної творчости під час спілкування». Під моральним спілку­ванням мають на увазі стійкі зв'язки між людьми, а також потре­бу в морально-психологічному взаєморозумінні, навіть у вирі­шенні ділових проблем.

Рівень культури може, з одного боку, сприяти повноцінному спілкуванню, або, з іншого — породжувати почуття відчуженос­ти, самотности, непорозуміння, якщо рівень культури спілкування є низьким.

Моральна культура спілкування є складовою культури спілку­вання загалом. Останнім часом виокремлюють такі рівні мораль­ної культури:

• ритуальний (спілкування людей у буденному житті з дотри­манням загальноприйнятих правил етикету);

• маніпулятивний (спілкування людей з метою досягнення своїх цілей, часто за рахунок інших);

• гуманістичний (спілкування з повагою один до одного з прагненням вирішити проблеми і врахувати інтереси кожного) .

Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини. Воно має практичне значення, ефек­тивність і результативність якого залежить від багатьох факторів, властивих людям, учасникам процесу спілкування.

Для моральної культури спілкування властиве прагнення до взаєморозуміння, відвертости, симпатії, довіри, вміння говорити та вміння слухати. Не випадково в деяких соціальних сферах людської діяльности протягом століть відшліфовуються такі по­няття, як: моральні цінності, моральні норми та принципи, гума­ністичні комунікативні установки у спілкуванні, професійна (службова) етика, моральні вимоги до представників професій, які найбільше включені у сферу людських відносин.

До моральних цінностей відносять об'єкти, явища та їхні властивості, а також абстрактні ідеї, що втілюють у собі узагаль­нені ідеали. Це своєрідний еталон. У духовному відношенні цін­ності творять або відроджують людину з усіма її потребами. Обираючи певні моральні цінності, людина підтверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, ці­лісність моральної свідомости загалом.

Моральні цінності добра, морального обов'язку, відповідаль­ности, справедливости, чести й гідности людини, совісти особливо впливають на поведінку людей, їх взаємини з іншими, на харак­тер і культуру спілкування.

У житті людей моральні цінності регламентуються моральни­ми нормами і принципами.

Моральні норми і принципи — це певні вимоги та заборони, що регулюють діяльність, поведінку людей, їхню взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, встановлені людьми в суспі­льстві на певному етапі його розвитку, є взірцем поведінки та обов'язкові для виконання.

Люди у своїй поведінці та спілкуванні дотримуються різних моральних норм та правил. Розумна людина весь час намагається контролювати свої дії, вчинки. Нерозумна, на думку Конфуція, робить три помилки: говорить, коли не час говорити; не гово­рить, коли настав час говорити; і говорить, не помічаючи міміки.

Нині людина звертається або до моральних норм, прийнятих суспільством, або до особистих моральних норм і принципів.

Моральними цінностями визначаються особливості комуніка­тивних установок на взаємодію та спілкування між людьми. Як­що людина сприймає гуманність як цінність, то її комунікативні Установки будуть гуманістичними. Така людина буде у взаєми­нах з іншими доброю, чесною, порядною, справедливою, буде з повагою ставитися до інших.

Щоб реалізувати свої здібності, потрібно бути в єдності зі світом і водночас у злагоді із собою. Якщо цього не вдається досягнути, то перед людиною постають моральнв проблеми, а неможливість їх розв'язання часто призводить до неврозу. Щоб цих про­блем не виникало, зокрема під час спілкування, слід дотриму­ватись основних принципів етики:

— не роби іншому того, чого б ти не хотів, щоб він робив тобі;

— що ти робиш іншим, те робиш і собі.

Тобто в діловому спілкуванні не можна, маніпулюючи іншим, досягати вигоди лише для себе, особливо за допомогою хитрощів, махінацій, нечесної гри. Це золоте правило моральности, яким і слід керуватися для того, щоб забезпечити такий рівень культури спіл­кування, що допомагає виявити та розкрити найкращі сторони осо­бистости. Водночас це процес виховання і самовиховання, в якому люди впливають одне на одного. Саме у спілкуванні якнайкраще виявляються моральні якості людини, відповідність її поведінки за­гальноприйнятим моральним нормам та принципам.

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ!

Моральні цінності є однією з форм прояву моральних і відносин у суспільстві. Вони становлять основу комуніка­тивних установок, які є складовою культури спілкування.

Моральні норми і принципи — це певні вимоги та забо­рони, які регулюють діяльність, поведінку людей, їх взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, які встановлюються людьми в тому чи іншому суспільстві на певному етапі його розвитку, є певним взірцем по­ведінки та обов'язкові для виконання:

Не роби іншому того, чого б ти не хотів, щоб він робив тобі.

Що ти робиш іншим, те робиш і собі.

У спілкуванні якнайкраще виявляються моральні якості лю­дини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам.

Виконуючи професійні обов'язки, людина виявляє свої ділові та моральні риси характеру, впливає через них на інших, йдучи до постав­леної мети. При цьому виявляє свою професійну культуру. Це поняття означає відповідність поведінки, говоріння, слухання, мовлення в професійній діяльності загальноприйнятим мораль­ним нормам і принципам, а також вимогам, що ставляться до професії. Представникам таких професій, як лікар, вчитель, суддя, священнослужитель, необхідно знати, як діяти відповідно до моральних принципів, бо об'єктом їхньої діяльности є людина. З цими професіями пов'язане поняття професійної моралі. А такі професії, як менеджер, маркетолог, з'явилися не так давно, але успішність їх діяльности теж цілком залежить від того, чи будуть вони дотримуватися моральних норм та принципів.

Професійна мораль — це те, що конкретизує загальнолюдські моральні цінності (норми, принципи, поняття) в конкретних профе­сіях. Особливості професійної моралі вивчає професійна етика.

Професійною етикою називають кодекси поведінки, що за­безпечують моральний характер тих взаємовідносин між людьми, які випливають з їхньої професійної діяльності.

Незважаючи на всезагальний характер моральних вимог, іс­нують ще й специфічні норми поведінки для конкретних видів професійної діяльности (професійна етика лікаря, юриста тощо).

Широкомасштабна економічна діяльність не може успішно здійснюватися при відсутності деяких загальних етичних норм. Тобто повинна існувати загальноприйнята «угода» відносно того, яка поведінка є допустимою, а яка — ні.

Деякі з цих загальних норм записані у вигляді законів і норма­тивів. Інші ж явно не записані, проте повинні чітко усвідомлюва­тися та виконуватися громадянами суспільства. Сукупність цих формальних і неформальних норм, їх виконання, ставлення до них включаються в поняття професійної етики. Поведінка, яка не відповідає встановленим стандартам, вважається неетичною.

До поняття професійна етика відносять моральні обов'язки, в яких відбивається ставлення представника певної професії до об'єкта праці, до колег за професією, до партнерів, до суспіль­ства загалом. Це насамперед усвідомлення своєї моральної відповідальности й готовність виконувати свій професійний обов'язок.

Центральним поняттям професійної моралі є поняття профе­сійного обов'язку, яке поєднується з поняттям відповідальности. Проаналізувати результати своєї праці з позицій загальнолюдсь­ких моральних цінностей спеціалістові допомагає професійна со­вість. Вона пересікається з таким поняттями, як професійна честь, професійна гідність, професійна справедливість.

Від професійного такту залежать взаємини з іншими людьми, вирі­шення з ними під час спілкування ділових проблем. Ділова етика регулює відносини бізнесмена з партнерами, керівника організації з підлеглими. Нажаль, серед тих, хто сьогодні займається біз­несом, є люди, дії яких вступають у суперечність з чинним зако­нодавством і моральними цінностями.

Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка зазначають, що за останні десятиріччя моральні цінності у професійній діяльності змінилися. Якщо ра­ніше понад усе ставили суспільні інтереси, то сьогодні — індиві­дуальні. Бізнесмени прагнуть власного самозбагачення, досяг­нення успіху за рахунок інших. Професійна ж діяльність, заува­жують дослідники, має бути спрямована на досягнення двох ці­лей: індивідуального й суспільного благ, які перебувають у взає­модії. Справжній професіонал лише так мусить діяти: розвивати свою справу, а це сприятиме розвитку суспільства. Професійний талант фахівця має бути гідно оціненим заробітною платнею. Та­ка людина має користуватися повагою, відчувати, що її цінують.

Лише в таких умовах вона відчуватиме задоволення життям. І, навпаки, незадоволеність професійною діяльністю може призвес­ти до душевного розладу. Нині багато компаній, фірм, організа­цій працюють над створенням у колективах морально-психо­логічного клімату, який сприяв би професійному зростанню пра­цівників, установленню довірчих відносин у спілкуванні між ко­легами, з партнерами та клієнтами.

Нинішнім вітчизняним підприємцям необхідно робити свій бі­знес у суспільстві, де бізнесова активність є новим явищем і не має чітких стандартів. Закони часто суперечать один одному і на­віть забороняють деякі види діяльности, які вважаються законни­ми та етичними у більшості країн. Деякі сучасні неписані норми, поняття про добре чи погане поки що значною мірою відповіда­ють стандартам авторитарного минулого, які без змін збереглися й понині, та не завжди є позитивними чи моральними.

Процес формування підприємницької етики, менеджерської етики, етики керівника триває. Йде відбір того раціонального, що було в радянські часи, та відродження кращих традицій дорево­люційного підприємства.

Як раніше укладалися договори? Домовилися купці, дали сло­во і «вдарили по руках», не використовуючи зайвих документів. То був неписаний закон: не дотримав слова, обдурив кого-небудь — тобі не місце в купецькій гільдії.

У наші ж часи нерідко після вечірнього урочистого підписання договору вже вранці партнер факсом передає повідомлення про не­обхідність перегляду деяких пунктів чи розділів цього документа.

Ринкова економіка в Україні вже набрала силу, встановилися зв'язки із зарубіжними партнерами. Тому наше суспільство по­требує підприємців, керівників, менеджерів, які не тільки воло­діють відповідними здібностями, умінням, знаннями, а є мораль­но здоровими.

Існує чимало важливих чинників, що стимулюють формування етичної поведінки. Перший — економічний. Етика високого рів­ня — це запорука успішного бізнесу, наприклад, коли покупці та продавці прагнуть чесних (етичних) ділових стосунків. Якщо ж ви продаєте товар навіть за найнижчою ціною, але не постачаєте його вчасно, чи якість ваших товарів незадовільна, то ви можете втратити потенційний прибуток.

Другий — законослухняність. Необхідно не тільки поважати за­кон, а й виконувати його. Неетичні, протиправні дії можуть призве­сти до того, що хтось постраждає чи економічно (збитки), чи юри­дично. Ці збитки можуть перевищити одержаний прибуток.

Третій — виховання. Духовне виховання, що закладається в особистість як основні християнські цінності, є основою майбут­ньої етичної ділової поведінки, її основною рушійною силою. Тому що внутрішні переконання, внутрішні «закони», моральні норми мо­тивують і визначають зовнішню поведінку, вчинки, дії людини.

Саме морально-духовне виховання формує в особистості такі риси характеру, як відповідальність за свої вчинки і слова, до­тримання свого слова, акуратність і пунктуальність, коректність, повага до іншої людини, дотримання законности тощо.

Сучасний рівень професійного етикету в Україні формується з орієнтацією на європейські стандарти та з урахуванням націона­льного історичного досвіду та культури.