3.Технологія проблемного навчання

Технологія проблемного навчання поширилася в 20–30-х роках у радянській та зарубіжній школі. Проблемне навчання базується на теоретичних положеннях американського філософа, психолога й педагога Дж. Дьюї (1859–1952), який заснував у 1894 р. в Чикаго дослідну школу, в якій навчальний план було замінено ігровою і трудовою діяльністю.

Фундаментальні роботи, присвячені теорії і практиці проблемного навчання, з’явилися наприкінці 60-х — початку 70-х рр. XX століття. Великий внесок у розробку технології проблемного навчання зробили вчені Т. В. Кудрявцев, А. М Матюшкін, М. І. Махмутов, В. Оконь та ін.

Концептуальні положення технології проблемного навчання (за Дж. Дьюї)

• Дитина в онтогенезі повторює шлях людства в пізнанні.

• Дитина, як активний суб’єкт навчання, засвоює матеріал не просто слухаючи чи сприймаючи органами чуття, а для задоволення потреб у знаннях, які виникли у неї.

Умовами успішності навчання є:

— проблематизація навчального матеріалу (знання — діти здивовані та зацікавлені);

— активність дитини (знання повинні засвоюватися із задоволенням);

— зв’язок навчання з життям дитини, грою, працею.

Цілі та завдання проблемного навчання:

• набуття знань, умінь, навичок;

• засвоєння способів самостійної діяльності;

• розвиток пізнавальних і творчих здібностей.

Під час проблемного навчання вчитель не повідомляє знання в готовому вигляді, а ставить перед учнем завдання (проблему), зацікавлює його, викликає в нього бажання знайти спосіб її розв’язання.

Методичні прийоми, які використовуються вчителем для створення проблемних ситуацій:

• учитель підводить учнів до суперечності й пропонує їм самостійно знайти спосіб її вирішення;

• зіштовхує протиріччя практичної діяльності;

• викладає різні точки зору з одного й того ж питання;

• спонукає учнів робити порівняння, узагальнення, висновки з ситуацій, співставляти факти;

• ставить конкретні запитання (на узагальнення, обґрунтування, конкретизацію, логіку мислення);

• визначає проблемні теоретичні і практичні завдання (наприклад, частково-пошукові або дослідницькі);

• ставить дослідницькі завдання (наприклад, з недостатніми або надлишковими даними, з суперечливими даними, свідомо допускаючи помилки тощо).

Під час проблемного викладання вчитель, поставивши проблему, розкриває шлях її вирішення, демонструє учням хід наукового мислення, змушує їх слідкувати за діалектичним рухом думки до істини, робить їх немовби співучасниками наукового пошуку.

Технологія проблемного навчання сприяє не тільки набуттю учнями необхідної системи знань, умінь та навичок, але й досягненню високого рівня їх розумового розвитку, формуванню в них здатності до самостійного оволодіння знань шляхом власної творчої діяльності, розвиває інтерес до навчальної праці; забезпечує ґрунтовні результати навчання. (25-29 схеми в підручнику)