2. Суб’єкти фінансового ринку. Держава як суб’єкт фінансового ринку

На ринках діють суб’єкти ринку (продавці – посередники – покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).

Суб’єктами фінансового ринку є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб’єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

- господарчі суб’єкти;

- домашні господарства;

- держава;

- місцеві органи влади.

За функціями:

- емітенти;

- інвестори;

- інституційні інвестори;

- фінансові посередники;

- інститути інфраструктури ринку тощо.

Держава як субєкт

Державний сектор пов’язаний з усією економічною системою наступними трьома способами: через податки, державні закупки і, нарешті, через позики. Останній спосіб зв’язку держави в особі уряду з усією економічною системою – державні позики, що здійснюються на фінансових ринках.

Державні витрати не завжди співпадають (точніше – ніколи) із податковими надходженнями. Бюджетний дефіцит, що виникає, покривається за рахунок позик, які здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу урядових облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо домашнім господарствам. Якщо у держави виникає надлишок фінансових ресурсів, то уряд стає «чистим» постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Вплив держави на процес кругообігу фінансових активів на фінансовому ринку позначається через таке джерело, як фіскальна політика. Від ступеня досконалості податкової системи великою мірою залежить ефективність заходів щодо виходу економіки із системної кризи. В Україні непродумана фіскальна політика призвела до посилення приховування національним виробником своїх доходів і перекачування грошей на зовнішні фінансові ринки. Коли економіка знаходиться в депресивному стані, фіскальна політика держави повинна бути спрямована на зниження податкового тиску.

Збільшуючи прямі податки, уряд може збільшити і об’єм грошових коштів, що вилучаються з домашніх господарств. Домашні господарства, в свою чергу, в цій ситуації змушені урізати або заощадження, або витрати на споживання. У будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту. Це може статися як безпосередньо, тобто через скорочення доходів, що отримують фірми від продажу споживчих товарів, так і опосередковано, з огляду на зменшення об’ємів заощаджень, а це означає, і об’ємів інвестиційних засобів, які фірми можуть витратити на придбання капітальних благ. Зниження прямих податків стимулює як ріст заощаджень, так і ріст споживання, позитивно впливаючи на ріст національного продукту.

Як показує світовий досвід, зниження ставок податків сприяє пожвавленню підприємницької активності на фінансовому ринку і в підсумку не зменшує, а, навпаки, збільшує податкові надходження до бюджету. Кроком у напрямі стимулювання розвитку фінансового ринку повинно стати звільнення від оподаткування (часткове або повне) доходів від інвестицій, зокрема, у цінні папери виробничих підприємств. Крім того, режим пільгового оподаткування і сприяння притоку іноземних інвестицій доцільно встановити і для самих підприємств, що стали точками зростання.

При стимулюванні розвитку інфраструктури ринку нерухомості центральні органи влади та органи місцевого самоврядування повинні керуватись наступними положеннями: податки на операції з нерухомістю поповнюють дохідну частину місцевих бюджетів; деякі фінансові установи страхують як саме нерухоме майно, так і операції з ним (тобто розвиток ринку нерухомості корелюється з розвитком страхового ринку); державні органи контролю матимуть можливість відслідковувати великі суми «тіньового» капіталу в регіонах, що активно «відмивається» на нині діючому (так званому) ринку нерухомості; під заставу нерухомого майна банки надають кредити (так звана іпотека, що широко розповсюджена в країнах з ринковою економікою); вкладення коштів у нерухоме майно є одним із фінансових інструментів, який має свою дохідність і може приваблювати (враховуючи недовіру до інших ринкових інститутів) як юридичних, так і фізичних осіб.

Податок на нерухомість в умовах ринкової економіки забезпечує вирішення кількох завдань: забезпечення місцевих органів влади достатніми доходами для виконання ними своїх функцій; регулювання цін на ринку нерухомості; попередження спекулятивного зростання цін на нерухоме майно; регулювання відносин у сфері землекористування, будівництва та інвестиційної діяльності; виконання соціальної функції при оподаткуванні нерухомості як основного компонента багатства. Об’єкти нерухомості в системі оподаткування України повинні розрізнятися як нерухомість в якості житла, виробнича нерухомість, прибуткова нерухомість, спекулятивна нерухомість.

Розглянемо ще декілька аспектів впливу регуляторної функції держави, що впливає на фінансовий ринок і діяльність суб’єктів економіки. При інфляційних тенденціях в економіці облікова ставка (рефінансування) збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб’єктам економічних відносин. У результаті відбувається зниження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальмують збільшення об’ємів виробництва, зменшуючи, таким чином, інфляційні тенденції в економіці. У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується. Кредит стає більш дешевим, що викликає збільшення попиту на нього. При цьому збільшується обсяг інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва. При інфляції НБУ збільшує норми резервування. У такому випадку зв’язуються грошові кошти комерційних банків. Обсяг грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в економіці спостерігається зниження обсягів виробництва, НБУ зменшує норми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості.