Побутова культура

Певні зміни відбулись й у народному житлі. В залежності від матеріального становища господарів сільські хати ділилися в основному на двокамерні (хата - сіни) й трикамерні (хата - сіни - комора). Але з часом більше ставало останніх. На рубежі двох століть у сінях почали відгороджуватися місця для кухні. Менших змін зазнало внутрішнє планування хати. Фактично воно залишалося таким самим, як і за середньовіччя. У промислових селищах для колективного проживання робітників почали зводити казарми з місцевого матеріалу. На Донбасі й Катеринославщині вони будувалися переважно з каменю, в інших регіонах - з дерева чи саману. Приміщення обігрівалися печами, в них ставились дво - чи триярусні нари, для сімейних пар відгороджувалися кутки, повітря було затхлим, сповненим випарами людських тіл, одягу й взуття. Жодних норм санітарії не існувало. Деякі підприємці виділяли для сімейних робітників окремі кімнати з вікном і грубкою в довгих казармах. Були й робітники, котрі будували землянки або мазанки, поблизу них - сараї й погреби, заводили крихітні городи чи сади, які допомагали їм вижити в складних умовах. У народному одязі видимих змін не сталось. Але в його виготовленні дедалі більше використовувалися фабричні тканини, нитки, ґудзики тощо. Наприкінці століття селяни почали закуповувати у великій кількості міські сорочки, косоворотки, пальта, полушубки, картузи, чоботи, черевики. Жінки вбиралися, крім традиційного народного одягу, в сарафани, міські спідниці, блузки, пальта тощо. Значні зміни відбувалися в сімейному побуті. Патріархальна велика сім'я збереглася тільки на Поліссі та в гірських селах Закарпаття, а в інших регіонах вона вже поступилася місцем малим сім'ям. Головою родини був батько, а в окремих випадках - дорослий старший син. Прямими спадкоємцями батьківських надбань виступали діти, насамперед сини. Батьки залишалися жити, як правило, при молодшому синові, якому відповідно виділялася більша частина майна. Сім'я виступала основною виховною інстанцією, де дітям шпику прищеплювалися чесність, порядність, працелюбність, і повага до старших. У сім'ї діти невимушене й непомітно переймали вікові традиції народу в побуті, звичаях. Шлюбний вік починався для дівчат із 16, хлопців - із I7 років Згода дітей на шлюб не була обов’язковою, її давали батьки. Шлюб супроводжувався весіллям із суворим витриманням традиційних звичаїв та обрядів, що було характерно для сімейних подій. Широко відзначалися також релігійні свята, в основі яких лежали прадавні світоглядні засади предків. Таким чином, розвиток літератури характеризувався різноманітністю художніх напрямів, стилів письменства, появою нових тем та проблематики, ускладненням художніх форм, політизацією літературної творчості. Український театр цієї доби розвивається в руслі тенденцій побутовизму, романтизму, сентименталізму, реалізму. Формується школа режисура та акторської гри, виникають аматорські театральні колективи. Розвиток українського мистецтва та культури мав зв’язок з народними традиціями, а також був обумовлений особливостями української історії, що впливала на оригінальність стилю українських майстрів. В побутовій культурі спостерігалися риси, які були характерні для слов’янських народів тих часів, але українці мали своєрідність яка склалась в процесі формування української народності.