Розділ і. Походження права в історії людської цивілізації

1.1 Причини виникнення права у людському суспільстві

Почнемо з того, що держава і право виникають у суспільстві, що представляє сукупність людей, які володіють свідомістю і волею. Об'єднання людей у суспільство проходить на основі спільного інтересу, взаємної співпраці й гармонійного поєднання загальних та індивідуальних інтересів членів суспільства. Це дозволяє спільними зусиллями досягнути тих цілей, котрі є недосяжними для окремої людини.

Суспільство окреслює межі можливої поведінки людей, створюючи відповідні органи влади та правила загальнообов'язкової поведінки. На ранніх етапах історії людства розвиток суспільства відбувався на засадах природного самоврядування, що відповідало рівню розвитку людини як суспільної істоти [9, с. 12].

У будь-якому історичному суспільстві для підтримання в ньому порядку потрібно регулювання за допомогою соціальних норм, так зване соціальне регулювання. Регулювати - значить спрямовувати поведінку людей, їх груп і всього суспільства, вводити їх діяльність у певні рамки.

Розрізняють два види соціального регулювання: індивідуальне (упорядкування поведінки конкретної особи, у конкретному випадку) і нормативне (упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил - зразків, моделей, що поширюються на усіх, на всі подібні випадки). Поява нормативного соціального регулювання послужила якісним поштовхом до виникнення, становлення та розвитку права.

Виникнення права значною мірою зумовлене тими самими причинами, що і виникнення держави. З розкладом родового ладу загострюються соціальні конфлікти, втрачається єдність членів суспільства і існуючі мононорми перестають забезпечувати порядок та стабільність.

Певна частина найбільш значущих соціальних норм первісної общини потребує спеціального захисту. Право виникає об'єктивно на етапі становлення державно організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-общинниками, скотарями, ремісниками.

На наступному етапі відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Перші письмові джерела права з'явилися приблизно в ІІІ-ІІ тис. до н.е. в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі агрокалендарів та інших спеціальних правил організації процесу праці та поділу її результатів. Водночас зароджується система переддержавних органів, які інформували членів суспільства про існування таких правил і контролювали їх виконання.

У первісному суспільстві нормативним соціальним регулятором були норми-звичаї - правила поведінки, що стали звичкою у результаті багатократного повторення протягом тривалого часу. Звичаєве право - система норм, що спираються на звичай [11, с. 210].

Норми-звичаї грунтувалися на природній необхідності і мали значення для всіх сторін життя общини, роду, племені, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігійно-ритуальної діяльності. Їх метою була підтримка і збереження кровно-родинної сім'ї. Це були "мононорми", тобто нерозчленовані, єдині норми. В них перепліталися, чітко не проступаючи, найрізноманітніші елементи: моралі, релігії, правових засад.

Мононорми не надавали переваг одному члену роду над іншим, закріплювали "первісну рівність", жорстко регламентуючи їх діяльність в умовах протистояння суворим силам природи, необхідності оборонятися від ворожих племен. У мононормах права членів роду представляли собою зворотний бік обов'язків, були невіддільними від них, оскільки первісний індивід не мав виділеного усвідомленого власного інтересу, відмінного від інтересу роду.

Лише з розпадом первісного ладу, появою соціальної неоднорідності усе більш самостійного значення набувають права. Виникнення мононорм було свідченням виходу людини з тваринного світу в людське співтовариство, яке рухається шляхом прогресу.

В умовах суспільної власності і колективного виробництва, спільного вирішення спільних справ, невідокремлення індивіда від колективу як автономної особи, звичаї не сприймалися людьми як такі, що суперечать їх власним інтересам. Ці неписані правила поведінки додержувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося головним чином силою суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. У разі необхідності до порушників норм-звичаїв застосовувався примус, що виходив від роду або племені в цілому (страта, вигнання з роду, племені та ін.)

У первісному суспільстві переважав такий засіб охорони звичаю, як "табу" - обов'язкова і незаперечна заборона (наприклад, заборона під страхом найтяжчих кар кровно-родинних шлюбів).

Крім заборон (табу), виникли такі способи регулювання, як дозвіл та позитивне зобов'язання (лише в зародковій формі).

Дозвіл мав місце у випадках визначення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін.

Позитивне зобов'язання мало на меті організувати необхідну поведінку в процесах приготування їжі, будівництва осель, розпалювання вогнищ, виготовлення знарядь та ін.

Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивні зобов'язання), які перетворилися на звичайні засоби регулювання первіснообщинного життя - витоки формування права.

У первісному соціально однорідному суспільстві норми поведінки відображали інтереси й волю всіх членів роду і племені, виникали у свідомості членів цього суспільства, були одночасно правами та обов'язками (себто право та обов'язок не розмежовувалися), забезпечувалися внутрішнім переконанням людей, їхніми звичками, схваленням чи осудом родичів.

На відміну від соціальних норм поведінки в первісному суспільстві, норми юридичного права виражають волю певних класів, інших верств соціально неоднорідного суспільства. Вони зовнішньо об'єктивовані, загальнообов'язкові та формально визначені в нормативних актах, правових звичаях, нормативних договорах, судових і адміністративних прецедентах, що встановлюються чи санкціонуються державою (її органами).

У нормах права чітко розмежовуються права та обов'язки. Це означає, що кожне суб'єктивне право одного суб'єкта забезпечене обов'язком іншого суб'єкта. Норми права забезпечуються всіма засобами переконання та державного примусу [7, с. 82].

Отже, на відміну від соціальних норм первісного суспільства, норми юридичного права в умовах державності є засобом, який держава використовує для управління населенням. Вони виражають волю економічно та політично панівних верств населення, встановлюються чи санкціонуються державою у вигляді суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Реалізацію норм юридичного права забезпечує держава.

Загалом, процес виникнення держави і права відбувався при їх взаємному впливі один на одного і був викликаний наступними причинами:

1. Потребами економічних відносин, що складалися при наявності приватної власності, поділу праці, товарного виробництва і обороту; необхідністю закріплення економічного статусу товаровласників, забезпечення для них стійких і гарантованих економічних зв'язків, умов для економічної самостійності.

2. Необхідністю підтримувати стабільність і порядок у суспільстві в умовах поглиблення та загострення соціальних протиріч і конфліктів.

3. Організацією публічної влади, відокремленої від населення та здатної санкціонувати звичаї, встановлювати юридичні норми і забезпечувати втілення їх у життя.

4. Перетворенням людини на відносно самостійного індивіда. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід не є відокремленою особою, що усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства.

Таким чином, виникнення права було пов'язано з:

- якісним ускладненням виробництва, політичного та духовного життя суспільства;

- відокремленням особи як учасника суспільних відносин із своїми домаганнями на автономність існування (соціальну свободу);

- формуванням держави, якій знадобився новий нормативний соціальний регулятор, що в змозі виконати такі завдання: забезпечити функціонування суспільства як цілісного організму вищого порядку, ніж первісне суспільство, підтримувати в ньому порядок і стабільність; закріпити та забезпечити індивідуальну свободу автономної особи.

Виконати такі завдання було не під силу нормативним регуляторам первіснообщинного ладу - тобто нормам-звичаям. Цю роль взяло на себе юридичне право, що формувалося, визначальною рисою якого став державий примус.

Отже, серед основних чинників, що вплинули на процес виникнення права, можна назвати такі:

1) економічні - в умовах розвитку економічних відносин, спеціалізації праці, приватної власності, товарного виробництва і обігу соціальні норми первісної общини стали неспроможними встановити стабільні економічні зв'язки, обов'язкові для всіх передумови господарської діяльності, закріпити економічний статус товаровласників;

2) політичні - формування і ускладнення політичного життя суспільства, розшарування його на протилежні соціальні верстви (касти, стани, класи) з нерівним майновим і соціальним становищем посилювали численні суперечності і конфлікти, розв'язати які за допомогою звичаїв родової общини було неможливо;

3) розвиток особистості приводить до перетворення людини на самостійного індивіда зі своїми автономними потребами та інтересами.

Для задоволення власних потреб та інтересів людина була змушена свідомо обмежувати свою поведінку, жертвуючи на користь суспільства частину своєї свободи. Внаслідок цього всі члени суспільних відносин наділялися новими за змістом взаємними правами і обов'язками, які спочатку мали казуально-особистий характер. З часом у міру повторюваності типових життєвих ситуацій, що виникали, і контролю за їх розвитком з боку владних структур вони набували нормативного значення і визнавалися загальнообов'язковими;

4) необхідність обмеження і пом'якшення в період розкладу родового ладу військового протистояння окремих племен, які потребували постійного обміну і сусідських стосунків, захисту своїх інтересів мирними засобами;

5) необхідність підтримання єдиного порядку у відносинах усередині спільності людей - населення, що заселяє певну територію.