Президент сша.

Президент очолює виконавчу владу США. За Конституцією, може бути лише вроджений, а не натуралізований громадянин США, що досяг 35-ти річного віку та проживає постійно в межах США не менше за 14 років. Президент і Віце-президент не повинні бути мешканцями одного штату. Однак поряд з цими конституційними вимогами, що висуваються до кандидатів на посаду Президента, на практиці виникає ціла низка інших вимог. Практично, кандидатом у президенти може бути висунутий лише один з видатних політичних діячів двох провідних партій – республіканської та демократичної.

Президент обирається строком на чотири роки колегією виборців, тобто не прями виборами. З 1792 р. вибори відбуваються у високосний рік (з 1848 р. завжди у вівторок між 2 і 8 листопада). Конституція говорить, що обраним вважається той кандидат, який набере абсолютну кількість голосів виборців. Якщо жоден з кандидатів не збере такої більшості, то вибори Президента проводить Палата представників з-поміж трьох осіб претенденського списку, що набрали найбільше голосів. Обраний президент 20 січня наступного за виборами року приносить присягу та стає до виконання своїх обов’язків.

Конституція США нічого не говорить про можливість переобрання Президента, але з перших років існування США встановився звичай, згідно з яким Президент не може обіймати свою посаду більше, ніж двічі. Франклін Рузвельт порушив цю традицію: його обирали чотири рази поспіль (1933 – 1945).

У 1951 р. ратифіковано 29-ту поправку до Конституції, згідно з якою жодна особа не може бути обрана на посаду Президента більше від двох разів.

Президент США поєднує в своїх руках повноваження глави держави та глави уряду. Він безконтрольний, безвідповідальний і практично незмінюваний. Президент керує величезним військово-бюрократичним апаратом, фактично не відповідальний перед Конгресом.

Президент має право накладати вето на будь-який законопроект протягом 10 днів з моменту його отримання. Якщо через 10 днів законопроект не підписаний Президентом і не повернутий до Конгресу, то він автоматично стає законом. Отримавши біль із запереченнями Президента, Конгрес може подолати вето, схваливши законопроект удруге 2/3 голосів в обох палатах. Президенти США також активно використовують „кишенькове вето. Суть його полягає в тому, що якщо законопроект передається на підпис Президентові менше, ніж 10 днів до закінчення сесії Конгресу, а Президент бажає перешкодити перетворення його на закон, то він може й не повертати його Конгресу – достатньо залишити його без підпису. „Кишенькове вето” має характер абсолютного вето та не може бути подолане Конгресом.

Уряд сша.

Уряд США називається Кабінетом і очолюється Президентом. Конституція про Кабінет не говорить нічого, але вже з президентства Джорджа Вашингтона (1789 – 1797 рр.) Кабінет міцно увійшов у державний звичай. Він складається із секретарів-міністрів і призначається Президентом за „порадою та згодою Сенату”. На практиці це означає, що сенат більшістю в 2/3 голосів повинен затвердити призначений Президентом уряд, але, фактично, верхня палата Конгресу ніколи не відмовляє главі держави. Члени Кабінету – секретарі – не є членами Конгресу. Вони повністю підлягають і працюють під керівництвом Президента. Зараз склад Кабінету налічує 12 секретарів (Державний секретар (міністр закордонних справ), міністр фінансів, міністр оборони та ін.).

У 1939 р., згідно з „Актом про реорганізацію”, деякі центральні відомства, глави яких не належать до Кабінету, були об’єднані в певну систему органів, яка зветься Виконавчий апарат при Президентові. Натепер до цього апарату належать такі центральні відомства:

- Бюро бюджету,

- канцелярія Білого дому,

- Рада національної безпеки,

- Центральне розвідувальне управління,

- Управління мобілізації для оборони та ін.

Новий курс президента Рузвельта. У 1929-1933 роках світова економічна криза охопила і США. Криза викликала різке скорочення обсягу виробництва, розлад фінансової системи, повсюдне розорення і банкрутство промислових, торговельних і фінансових фірм, масове безробіття. Загальний обсяг продукції промисловості США у 1932 році склав лише 54 відсотки в порівнянні з 1929 роком. Криза надзвичайно загострила соціально-класові суперечності.

Один за одним відбувалася «голодні походи», демонстрації безробітних, фермерів, що розорилися.

Обраний у 1928 році президентом республіканець Г. Гувер обіцяв вивести країну з кризи, але всі його спроби виявилися безрезультатними. Так, зупинити хвилю банкрутств шляхом державного кредитування республіканці намагалися в 1932 році. З цією метою було створено Національну кредитну корпорацію з капіталом у 3,5 млрд. доларів, яка повинна була проводити фінансування банківських, промислових і торговельних фірм, щоб врятувати їх від банкрутства. Одночасно з‘явилася ще одна урядова організація – федеральне фермерське бюро, яке повинно було підтримувати рівень цін на сільськогосподарську продукцію. Однак усі вжиті заходи ні до чого не привели.

На президентських виборах І932 року демократична партія висунула кандидатуру свого лідера Франкліна Делано Рузвельта. Через хворобу він був прикутий до ліжка, але не припинив політичної діяльності. Сенатор, помічник морського міністра, губернатор штату Нью-Йорк — таким був його послужний список. Виборці повірили Рузвельту, який обіцяв у разі успіху на виборах вивести країну з кризи, і він був обраний президентом США.

Четвертого березня 1933 року Ф. Рузвельт уперше виступив перед американським народом як президент. Щоб перемогти і подолати кризу, казав Рузвельт, усі повинні вести себе як «виучена, віддана армія», готова до великих жертв.

Сукупність, заходів, спрямованих на державне регулювання американської економіки з метою виходу з кризи, запропонованих Рузвельтом і його радниками, отримала назву «Нового курсу» (буквально «нова здача карт»). Фактично це була розгорнута програма антикризових державно-монополістичних заходів.

Уряд Рузвельта розпочав реалізацію політики “Нового курсу” зі створення Національної адміністрації відбудови промисловості (НІРА), яка повинна була вивести промисловість з кризи, і вжиття заходів по боротьбі з безробіття. На чолі НІРА була поставлена Рада, яку іронічно називали “мозковим трестом”. До її складу входили промислові, фінансові магнати і науковці.