37. Рівні управління. Сутність юридичної та соціальної відповідальності.

Рівні управління - це прояв поділу праці в організаціях.

Нижча ланка - майстри , старші майстри, керівники малих груп, молодші начальники. Займаються розподілом завдань , контролем за ходом їх виконання, стежать за раціональним використанням ресурсів. Характер роботи полягає в частій зміні завдань, більше контактують з виконавцями, ніж з начальством.Специфічні вимоги: вміння послаблювати напруженість від рішень вищого керівництва, вміння запобігати конфліктам, раціональний розподіл завдань та закріплення відповідальності за працівниками, здатність мотивувати працю.

Середня ланка - начальники цехів, начальники лабораторій, начальники відділів, функціональні керівники. Займаються координуванням роботи молодших начальників (менеджерів), підготовкою необхідної інформації для керівництва вищої ланки, представленням рішень вищої ланки управління в зручній, зрозумілій формі молодшим начальникам .Специфічні вимоги: володіння різними методиками аналізу з використанням комп`ютерних засобів, знання наукових методів управління та прийняття рішень, володіння методами в області психології управління, вміння мотивувати працю.Основною характеристикою середнього рівня менеджменту є те, що він є інформаційно-аналітичним центром.

Вища ланка - президент, віце-президент, директор і його заступники, які займаються поточним і стратегічним плануванням і управлінням. Специфічні вимоги: гнучкість у прийнятті рішень, облік макросередовища, здатність передбачення, здатність до новаторства, адаптація до змін.

Юридична відповідальність-дотримувалася у своїй діяльності діючих норм і законів, миттєво реагувала на їх зміни.

Соціальна відповідальність - це відповідальність за процес, за громаду.

38. Розвиток управлінської науки в Україні Автори Андрушків і Кузьмін виділяють сім етапів розвитку управлінської науки за радянських часів:

1-ший етап (жовтень 1917 — березень 1921) - Розроблено форми й методи державного централізованого управління виробництвом, , організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання. 2-гий етап (1921 — 1928). Подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом. Зроблені спроби застосування так званого госпрозрахунку як основи економічного управління.

3-тій етап (1929 — 1945). Організація індустріальної бази суспільного виробництва, вдосконалення структурного управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

4-тій етап (1946 — 1965). Пошук нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спроба переходу до територіальної і територіально — галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування. 5-тий етап (1965 — 1975). Здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення ролі економічного управління. 6-тий етап (1975 — 1995). Усвідомлення неможливості реформування адміністративно — командної системи. Цей етап підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, проведення яких належить до сьомого етапу (1985). В ньому розрізняють: 1-ший підетап — робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку;2-гий підетап — застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин;3-тій підетап — впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи;4-тий підетап — впровадження територіального господарського розрахунку на всіх рівнях управління;5-тий підетап — початок ринкових реформ. Реалізація цього підетапу здійснюється вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України. відомі українські вчені, як О. Терлецький, М. Павлик, М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський, М. Туган-Барановський, І. Вернадський, М. Вольський, Г. Цехановецький, К. Воблій, Т. Война-ровський, В. Бандера, І. Коропецький та ін.