4. Наука і наукова література в античності та середньовіччі.

Накопичення знань відбувається з появою цивілізацій і писемності; відомі досягнення стародавніх цивілізацій (єгипетської, месопотамської і т. д.) в галузі астрономії, математики, медицини та ін Однак в умовах панування міфологічного, дораціонального свідомості ці успіхи не виходили за чисто емпіричні і практичні рамки. Так, наприклад, Єгипет славився своїми геометрами; але якщо взяти єгипетський підручник геометрії, то там можна побачити лише набір практичних рекомендацій для землеміра, викладених догматично («якщо хочеш отримати те-то, роби так і так»); поняття ж теореми, аксіоми і особливо докази було цій системі абсолютно чуже. Дійсно, вимога «доказів» здалося б майже блюзнірством в умовах, що припускали авторитарну передачу знання від вчителя до учня.

Можна вважати, що істинний фундамент класичної науки було закладено в Стародавній Греції, починаючи приблизно з VI ст. до н. е.., коли на зміну міфологічному мисленню вперше прийшло мислення раціоналістичне. Емпірія, багато в чому запозичена греками у єгиптян і вавилонян, доповнюється науковою методологією: встановлюються правила логічних міркувань, вводиться поняття гіпотези і т. д., з'являється цілий ряд геніальних прозрінь, як наприклад теорія атомізму. Особливо важливу роль у розробці та систематизації як методів, так і самих знань зіграв Аристотель. Відмінність античної науки від сучасної полягало в її умоглядному характері: поняття експерименту було їй чуже, вчені не прагнули з'єднувати науку з практикою (за рідкісними винятками, наприклад, Архімеда), а навпаки пишалися причетністю до чистого, «безкорисливому» умогляду [джерело не вказано 38 днів]. Почасти, це пояснюється тим, що грецька філософія припускала, [джерело не вказано 1462 дні] що історія циклічно повторюється, і розвиток науки безглуздо, так як воно неминуче закінчиться кризою цієї науки.

За середньовіччя з появою феодалізму розвиваються (особливо в країнах арабського сходу, єврейської громади Кордови й Середньої Азії) позитивні наукові ідеї в галузі математики, астрономії, фізики, медицини, історії та інших наукових дисциплін (Ібн Сіна, Ібн Рушд, Біруні та ін.). У Західній Європі, долаючи опір богослов'я, йде процес нагромадження фактичного матеріалу в біології, робляться спроби розвитку елементів математики і дослідного природознавства (Роджер Бекон, Альберт Великий та ін.). На високому рівні були наукові знання в Київській Русі.

8. Діяльність Галицько-Руської Матиці.

Галицько-Руська матиця – це культурно-освітнє товариство в Галичині, засноване 16 липня 1848 р. у Львові. Основною метою ГРМ було проведення просвітницької та видавничої діяльності, а також розвиток шкільництва на західноукраїнських землях. Зразком для його створення були «Матиці» інших слов’янських народів, насамперед чехів та словаків.

Першим головою ГРМ став М. Куземський. Перша книжка – «Буквар руський для школ в Галіції» А. Добрянського (1848). За соціальним складом і суспільно-політичними поглядами колектив товариства був різнорідним. Згодом, з 1860-х років керівництво товариства опинилось в руках А. Петрушевича, Я. Головацького, В. Дідницького, які були виразниками ідей москвофільства і заперечували існування укр.. народу, відкидали вживання укр.. мови, а замість неї запроваджували «язичіє».

Видавнича діяльність ГРМ була особливо активною до середини 1880-х рр. До цього часу видано понад 80 книг, здебільшого загальноосвітнього змісту,серед якмх була «Читанка» М. Шашкевича. Припинила свою діяльність у 30-ті рр. ХХ ст.