Лев Миколайович Толстой
(1828—1910)
Л. М. Толстой ввійшов у літературу як «палкий протестант, пристрасний викривач, великии критик».Письменник прожив довге і яскраве життя: він був сучасником О, С. Пушкіна і О. М. Горького, свідком скасування кріпацтва, бачив першу російську революцію і лише трохи це дожив до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Творчість Л. Толстого — це художній літопис життя. О. М. Горький писав, що, «не знаючи Толстого, не можна вважати себе знаючим свою країну, не можна вважати себе культурною людиною».
Л. Толстой —- чудовий реаліст, він створив високохудожні твори, які зайняли одне з перших місць в усій світовій літературі. Проте твори його сповнені суперечностей. У них,як говорив В. І. Ленін, «відбилися і сила і слабість, і могутність і обмеженість...селянського масового руху» .
Великий письменник, палко протестуючи проти держави, поліцейсько-казенної церкви, проти капіталізму, виразив тим самим ненависть російського народу до пригноблювачів.
Зриваючи маски, викриваючи лицемірство всіх і всяких порядків: державних,громадських, економічних, церковних,— Толстой заперечував політику, революційну боротьбу, пропагував непротивлення злу насильством, нову, більш витончену релігію.
Суперечності властиві і педагогічним поглядам Л. Толстого і деяким його творам для дітей («Від чого зло на світі»,«Бог правду бачить, та не скоро скаже»,«Індієць і англієць» та ін.).
Велику увагу письменник приділяв дітям. Відомо, що майже півстоліття ( з деякими перервами) Л. М. Толстой займався педагогічною діяльністю. У 1849 р. в Ясній Поляні та ще в двадцять одному навколишньому селі він відкрив школи для дітей. У 1862 р. Толстой видавав журнал «Ясная Поляна», в якому друкувалися педагогічні статті, висвітлювався досвід яснополянської школи і вміщувалися твори для дитячого читання. Відомо, що до участі в ■ журналі письменник залучав Марка Вовчка. У додатку до журналу «Ясная Поляна» вийшло 12 книжок оповідань для дітей.
Л. Толстой мріяв відкрити «Університет в лаптях», який готував би вчителів для сільських шкіл.
Великого значення письменник надавав дитячій книзі. Гострій критиці піддавав він існуючу дитячу літературу, вважав її антихудожньою, примітивною за змістом, абстрактно дидактичною.
Л. Толстой вивчав, як дитина сприймає книжку, як книжка впливає на неї. Він спочатку читав з дітьми фольклорні твори, потім маленькі оповідання, які сам писав. Взагалі, перш ніж видати твір для дітей, Л. Толстой перевіряв, як сприймають вони його. На прохання письменника діти переказували твір і доповнювали.
Толстой, звертаючись до літераторів, говорив, що дітям не слід придумувати якихось особливих тем: дитину цікавить все. Головне, щоб у творі був реалістичний показ життя, щирість почуттів автора.
Великого значення надавав письменник не тільки змістові дитячих творів, а й їх формі. Він працював над кожним словом своїх оповідЛіь, прагнучи домогтися простоти, виразності і краси його. У листі до О. А. Толстой письменник відзначає, що робота «над мовою дитячих творів жахлива. Треба, щоб усе було красиво, коротко, просто і, головне, ясно» А. Толстой згадував, що для дітей він написав у 20 разів більше, ніж видав, що кожне оповідання перероблялося по 10 разів і кожне з них коштувала йому більше праці, ніж будь-яке місце з усіх його писань.
Письменник створив для дітей високохудожні твори, в яких не тільки подав цікавий для них пізнавальний матеріал, а й виховував у своїх читачів художній смак, високі моральні якості. Хоч у жодному з його творів і немає «морального хвостика», але в кожному з них є розумна мораль. А. Толстой вважав, що дітям потрібні не моральні повчання, а твори глибокого змісту — художні і повчальні.
Сам письменник створив для дітей «Азбуку» і чотири «Російські книги для читання». «Азбука», над якою він працював 14 років, вийшла в світ у 1872 р. А. Толстой вважав, що по ній будуть вчитися два покоління усіх російських дітей — від царських до мужицьких — і що перші поетичні враження дістануть з неї.
Письменник говорив, що тепер він, написавши «Азбуку», може спокійно вмерти.
У 1875 р. Толстой видає «Нову азбуку», по якій і вчилися діти Росії. Вона витримала 28 видань, останнє видання її було у 1910 р.— 100 000 екземплярів (нечуваний для того часу тираж!).
Великий і різноманітний матеріал використав письменник для своєї «Азбуки»: твори з російського та зарубіжного фольклору, вітчизняної та світової літератури, матеріали з історії, природознавства, астрономії, фізики.
Поряд з художніми творами різних жанрів (байка, казка, оповідання, повість) А. Толстой пише для дітей і наукові нариси: «Як ходять дерева», «Від чого буває вітер», «Тепло», «Магніт», «Гази», «Кристали», «Куди дівається вода з моря».
Письменник враховує вікові особливості дітей, їхній розвиток. Перша книга починається з коротеньких (в декілька рядків) оповідань. Але найменше з них дає дітям практичні поради, корисні знання, вчить, як треба поводити себе.
Наприклад: Не рубай цю липу. Ця липа ще мала на лико. Або: Рубай липу на лико, іву на дуги, а дуби на сани: Не бери рака за шию, а бери за ноги.
_В «Азбуці» і книгах для читання А. Толстой широко використовує усну народну творчість — приказки, прислів'я, загадки. Наприклад: Кінець — ділу вінець; Злидні й по неділях постяться; Куди голка, туди й нитка; Сказане слово срібне, а несказане — золоте; Один ллє, другий п'є, а третій росте (дощ, земля, трава).
У 1862 р. письменник у статті «Кому у кого вчитися пи^сати, селянським дітям у нас чи нам у селянських дітей?»Він писав про своє захоплення усною народною творчістю і про мрію створити повісті, картини за приказками.
У книгах для дітей він вміщував оповідання, написані за приказками («Два рази не вмирати, а раз не минати», «Знає кішка, чиє м'ясо з'їла» та ін.). А. Толстой обробляв для дітей російські народні казки, казки Ш. Перро («Червона Шапочка»), братів Грімм («Коза й семеро козенят»), Г.-К. Андерсена («Нове вбрання короля») тощо. Закінчувалась кожна книга для читання билиною («Святогор-богатир», «Вольга-богатир», «Микулушка- Селянинович»), над обробкою яких письменник працював дуже багато. Відомі, наприклад, десять початків билини «Вольга-богатир». Л. Толстого захоплювала сила, спритність, мужність, винахідливість богатирів.
Така велика увага письменника до усної народної творчості не випадкова: А. Толстого вражала народна мудрість. Він писав, що «ми (письменники.— В. С.) всі вчимося у
мрроду».
Для дітей А. Толстой обробляв також багато байок Езопа і Крилова. Він дуже любив Езопа, переклав з грецької мови і творчо обробив 46 його байок. Проте байки А. Толстого відрізняються від байок Езопа. Так, у кінці кожної байки Езопа є мораль, а А. Толстой дає змогу дітям самим зробити висновок. Такі, наприклад, байки «Мурашка і голубка», «Лисиця і виноград» га ін.
Для «Азбуки» письменник створив багато оповідань, теми й образи яких близькі дітям. Він змальовував у них селянський побут, горе й радощі селян і їх дітей, засуджував лінь, заздрість, жадібність, зрадництво і розповідав про розум, кмітливість, гуманізм простих людей.
Велику увагу А. Толстой приділяв і змалюванню дитячих образів. Він добре знав внутрішній світ дитини і розкривав його також у своїх великих творах: «Дитинство», «Анна Кареніна», «Війна і мир». В оповіданнях, що ввійшли до «Азбуки» («Дівчинка і гриби», «Пожар», «Кицька», «Пилипок» та ін.), А. Толстой змальовує сміливих, винахідливих, допитливих, добрих селянських дітей. Особливо яскравий образ Діни, дівчинки з добрим серцем і очицями, що блищать, як зіроньки (повість «Кавказький бранець»).
В оповіданнях, вміщених в «Азбуці», Толстой поступово ускладнює зміст, мову, стиль. Так, перші оповідання невеличкі, складаються з декількох рядків, зміст їх простий. Ізних діти дізнаються, наприклад, про бабусю, що доглядала онуку,, і про те. як «онука пекла, шила, пряла і ткала на бабусю», коли та стала старою і не могла працювати.
Більш складний за змістом твір «Дівчинка і гриби». У ньому напружено розвивається дія, він захоплює малого читача яскравістю сюжету і простотою розповіді.
Ще більше за розміром і складніше за змістом оповідання «О р е л». Як і в попередніх, у ньому письменник дуже економно, майже не використовуючи епітетів, порівнянь, змальовує зворушливі картини, наприклад:
Орел стомився і не міг летіти знову до моря; він спустився в гніздо, прикрив орлят крилами, пестив їх, оправляв їм пір'ячко і начебто просив їх, щоб вони почекали трошечки. Та чим більше він їх пестив, тим голосніше вони пищали...
Тоді орел раптом сам голосно закричав, розпростер крила і важко полетів до моря...
Читач уявляє знесиленого орла, в якого селяни відняли рибу, і його голодних орлят.
Дієслова, яких так багато вживає письменник, роблять розповідь динамічною, допомагають краще уявити страждання птаха.
Ускладнюючи зміст творів, А. Толстой урізноманітнював і художні засоби. Так, в оповіданні «Черемх а», вміщеному у четвертій книзі для читання, письменник
зворушливо розповідає про те, як дерево прощається з життям. Тут письменник використовує метафори, порівняння й епітети:
Ми хитнули: дерево затремтіло листям, і на нас закапало з нього росою, і посипались білі, запашні пелюстки квіток.
У той же час, немов скрикнуло щось,— хруснуло в середині дерева; ми налягли, і нібито заплакало,— затріщало в середині, і дерево повалилось .
Якщо в перших оповіданнях А. Толстой не використовував навіть епітетів, бо вважав, що вони утруднюють сприймання матеріалу дітьми, мислення яких конкретне, то у творах «Черемха», «Кавказький бранець», розрахованих на більш підготовленого читача, художня палітра письменника дуже багата.
С. Я. Маршак, високо оцінюючи повість «Кавказький бранець», писав: «Навряд чи можна знайти в усій світовій літературі більш досконалий зразок маленької повісті для дітей. У «Кавказькому бранці» ми знаходимо рідкісне поєднання романтичного сюжету з глибокою, справді толстовського правдивістю й точністю у змалюванні обстановки і дійових осіб. «Кавказький бранець» показав усьому світові, якою змістовною може бути дитяча повість, надрукована крупним шрифтом на двох десятках сторінок. У ній є пригоди, так привабливі для юного читача, але є й більші почуття, які залишають слід на все життя»
Толстой є одним із засновників російської анімалістики. З його творів: «Як вовки вчать своїх дітей», «Лев і собачка», «Черепаха», «Булька», «Мільтон і Булька» (сім оповідань про собак) та інших—діти одержують багато цікавих відомостей про життя тварин. Так, з твору «Черепаха» дізнаються про будову її тіла, про те, де живе черепаха, як виводить дітей, яку має вагу та ін. Дуже проста, виразна мова твору:
Одна черепаха за весну кладе сотні яєць. Шкаралупа черепахи — це її ребра. Тільки у людей та інших тварин ребра бувають кожне окремо, а в черепахи ребра зрослися в шкаралупу. Головне ж — те, що у всіх тва-рин ребра бувають всередині, під м'ясом, а в черепахи ребра зверху, а м'ясо під ними.
А. Толстой знайомив дітей з життям і побутом різних народів («Ескімоси», «Як у місті Парижі полагодили дім»), писав оповідання на історичні теми («Як гуси Рим врятували», «Заснування Рима» та ін.).
У книгах для читання є цікаві описи, міркування, наприклад: «Яка буває роса на траві», «Від чого буває вітер?», «Від чого потіють вікна і буває роса?», «Тепло». Діти
дістають з цих творів багато цікавого й корисного для себе. Часто письменник у творі
ставить запитання і дає на нього відповідь. Наприклад, у міркуванні «Куди дівається вода з моря» він пише:
Вода з моря піднімається туманом; туман піднімається вище, і з туману робляться хмари. Хмари гонить вітром і розносить по землі. Із хмар вода падає на землю...
А. Толстой давав дітям цікаві відомості з географії, зоології, історії, астрономії, з фізики, спираючись на праці вчених (Джоуля, Фарадея, Деві та ін.), знайомив їх з новими відкриттями, з життям рослин (як доглядати, вирощувати фруктовий сад, як боротися з шкідниками і т. д.).
Письменник вважав, що науку слід передавати по-науковому, а не як казку, розкривати весь хід думки під час дослідження будь-якого предмета. Його міркування — це проста, жива бесіда з дітьми:
Чому,— запитує, наприклад, Л. Толстой у творі «Тепло»,— на чугунці кладуть рейки так, щоб кінці не сходились з кінцями?
Тому, що взимку залізо від холоду стискається, а влітку від спеки розтягується. Якби взимку щільно зімкнути кінці рейок з кінцяліи, вони б улітку розтягнулися, уперлися б одна в одну і піднялися б.
Від спеки все розширюється, від холоду все стискається.
Отже, твори Л. М. Толстого для дітей навчали їх рідної мови, розвивали в них художній смак, давали практичну освіту, знайомили з різними галузями знань, з життям природи, а також сприяли моральному вихованню.
Відомий дослідник дитячої літератури А. П. Бабушкіна писала, що книги для читання А. М. Толстого були своєрідною енциклопедією народної мудрості.
Високу оцінку дитячим творам письменника давала Н. К. Крупська. Оповідання ці, не менш ніж всі інші його твори, повинні увійти в скарбницю нашого слова.
Оповідання А. М. Толстого в наш час стали улюбленими творами наших дітей, вони перекладені на 71 мову
Лев Миколайович Толстой (1828-1910)
Важливою справою служіння народу були його педагогічна діяльність у Ясній Галявині й створення навчальних книг для народних шкіл Росії. «Абетка» і «Нова абетка» із чотирма «Російськими книгами для читання», написані в 70-і роки, ставляться до тієї частини літературної спадщини Л. Н. Толстого, що, «не відійшло в минуле. Заперечуючи теоретично потребу широкої виховної програми для народу, він у той же час самозабутньо здійснював її в Яснополянской школі. Л. Толстой прагнув визначити, які книги любить і читає народ. Всі симпатії письменника належать народу, він вивчає запити читачі в-селян, намічає шляхи створення літератури для народного й дитячого читання. Л. Толстой спостерігав дивну талановитість селянських хлопців. Він писав про це: «Мені й страшно, і радісно було, як шукачеві скарбу, який би побачив кольори папороті: радісно мені було тому, що раптом, зовсім зненацька, відкрився мені той філософський камінь, якого я марне шукав два роки — мистецтво вчити вираженню думок...».
«Оповідання, байки, написані в книжках, є просіяне з в 20 разів більшої кількості приготовлених оповідань, і кожний з них був переробляй по 10 разів і коштував мені більшої праці, чим яке б не було місце із всіх моїх писань»,- писав він про роботу над книгою В «Абетці» відбився багаторічний досвід роботи Толстого в Яснополянской школі й напружена творча праця письменника. Л. Н. Толстой у період роботи над «Абеткою» вивчав арабську, давньогрецьку й індійську літературу, відбираючи кращі добутки, які можна було використати для переказу дітям. Він уводив в «Абетку» найрізноманітніший матеріал з усної народної творчості: кращі з казок, байок, билин, прислів'їв, приказок. Не були залишені письменником без уваги добутку й сучасні йому навчальні книги. Л. Н. Толстой виступав у своїх добутках для дітей як захисник загальнонародної літератури, адресованої насамперед селянським дітям. У його творчості й поглядах на дитячу літературу відчувається вплив революційної демократії. Позначилися, звичайно, у деяких оповіданнях «Абетки» і протиріччя його світогляду. Ідея непротивлення злу насильством відбилася, наприклад, в оповіданні «Бог правду бачить, так не швидко скаже». «Абетка» Л. Толстого настільки відрізнялася від всіх навчальних книг манерою викладу, що відразу ж викликала спори. Деякі педагоги поставилися до неї вороже й дорікали Толстого за простоту й образність мови. Інші коливалися в оцінках і мовчачи очікували думки більшості. Треті схвалили, відразу відчувши новаторську талановитість «Абетки». Вирішальної в долі цієї «Абетки» виявилося реакційне відношення міністерства народної освіта - «Абетка» не була рекомендована для шкіл. Письменник був украй засмучений тим, що «Абетку» не зрозуміли, але не впав духом і узявся за переробку книги
В 1875 році з'являється друге видання «Абетки» за назвою «Нова абетка». Трохи пізніше були видані чотири томи «Російських книг для читання».
В «Новій абетці» Толстої сюжетно обробляє народні прислів'я, оформляючи їх як оповідання-мініатюри або байки. Наприклад, на основі приказки «Собака на сіні лежить, сама не їсть і іншим не дає» написана байка «Бик, собака й сіно». Для «Нової абетки» і «Російських книг для читання» Толстого характерне різноманіття жанрів: оповідання, нариси, байки, казки. У період переробки «Абетки» було написано більше 100 нових казок і оповідань, наприклад: «Три ведмеді», «Кісточка», «Кошеня», «Ноша», «Филипок», «їжак і заєць». Нове видання було схвалено критикою й рекомендовано для народних шкіл як підручник і книга для читання.
«Нова абетка» вирішувала важливі педагогічні завдання: вона навчала рідної мови, розвивала художній смак, знайомила з побутом людей, життям природи; допомагала моральному вихованню. Більшість оповідань, повістей, казок, байок для «Нової абетки» Лев Толстой створювала сам. У деякі розділи були включені перероблені добутки різних жанрів народної творчості або російських і закордонних письменників
Навчальні книги Толстого відрізняються добре підібраним матеріалом для читання. Діти відразу ж прилучаються до багатств усної народної творчості
Прислів'я, приказки, казки, билини становлять значну частину навчальних книг Толстого: «Сказане слово срібне, а не сказане - золоте», «Крапля мала а по краплі море». «Скручений, зв'язаний, по хаті танцює». (Віник.) «Кінець справі вінець». «Дурному птахові свій будинок не милий». «Один ллє. іншої п'є, третій росте». (Дощ, земля, трава.) В оповіданнях для найпершого читання, що складаються з одного речення, так ються корисні відомості пізнавального характеру або ради як поводитися: «Небо вище, море нижче»,«Суши сіно на будинку» «Люби Ваня Машу». У кожному оповіданні й казці Толстої ставить конкретні завдання виховання, утворення й навчання
Мораль байок Толстого доступна дітям, дія розгортається драматично, гостро. Гак, у байці «Осел і кінь» небажання коня допомогти ослові обертається проти її ж. Осів не витримав важкої ноші й упав мертвим, а коня довелося везти й поклажу, і ослину шкіру: «Не хотіла я трошки йому підсобити, тепер от усе тягну, так ще й шкіру».
Байки Л. Толстого виховують працьовитість, чесність, сміливість, доброту («Мураха й голубка», «Батько й сини», «Брехун», «Два товариші». «Старий дід і онученя»). Доброта й самовідданість голубки, що врятувала мурахи, викликають відповідне прагнення допомогти, і, коли вона потрапила в мережу, мураха рятує її: «Мураха підповзла до мисливця й вкусила його за ногу; мисливець охнув і упустив мережу». У байці «Батько й сини» батько показав наочно неслухняним синам, що потрібно жити в згоді, наказавши зламати віник. Виявилося, що цілком його зламати неможливо, а по прутику - дуже легко: «Так-те й ви: якщо в згоді жиги будете, ніхто вас не здолає, а якщо будете сваритися так всі нарізно - вас усякий легко погубить».
У байці «Брехун» висміюються легкодумство й дурість хлопця-пастуха, що обманював мужиків, кричачи: «Допоможіть, вовк!» Коли ж справді прийшло лихо, лементу хлопчика не повірили, і вся череда була перерізана вовком
Письменник домагається, щоб мораль у його байках була не відверненої, а живий і конкретної. Так, у байці «Два товариші» її вимовляє той, котрий був залишений своїм іншому. У відповідь на питання, про що ведмідь говорило йому, він сказав: «А він сказав мені, що погані люди ті, які в небезпеці від товаришів тікають». Байки Толстого описують реальні умови життя в селянській сім'ї, змушують задуматися над відношенням до старим і безпомічним. У байці «Старий дід і онученя» маленький Миша дає гарний урок своїм батькам, які залишали без догляду й турботи старого діда: «Це я, панотець, балію роблю. Коли ви з матінкою старі будете, щоб вас із цієї балії годувати». Байки Толстого виховують гуманні почуття, створюючи живі, різноманітні характери, показуючи складне й суперечливе життя села. Глибокий зміст, художність викладу, чітко виражена педагогічна спрямованість - характерні риси байок Л. Н. Толстого для дітей
Правда, у деяких байках відбилися прогиріччя його світог ляду («Від чого зло на світі», «Зайці й жаби»). Основна думка їх - заклик до терпіння, лагідності, моральному самовдосконаленню й самопожертві. Але подібних байок небагато, і не вони визначають основний напрямок у розвитку цього жанру Л. Толстим.
Л. Толстой включав у навчальні книги й інші закордонні казки, максимально наближаючи їх до російської дійсності, російським характерам. Для цього він уводив нові побутові деталі, наближав мову до народнопоэтическому. Так, наприклад, казка «Хлопчик з пальчик» у перекладанні письменника нагадує не стільки відому казку Перро, скільки росіянку народну «Хлопчик з пальчик і людожер». У казці Толстого присутні конкретні прикмети побуту бідної селянської сім'ї: «В однієї бідної людини було семеро дітей - малий мала менше». Реалістичні деталі переплітаються з фантастичною гіперболою- «самий менший був так малий, що, коли він народився, він був не більше пальця».
Петро Павлович Єршов народився в 1815 році 22 лютого, у сибірському селі Безрукова, Топольський губернії. Батько його часто переїжджав з обов'язку служби. П. П. Єршов запам'ятав на все життя довгі зимові вечори на Ямський станціях і казки, які йому розповідали люди. У 1824 році Єршова разом з братом Миколою віддали в гімназію. Навчався Єршов добре, випереджаючи брата. Щось наспівуючи і придумуючи різні небилиці, щоб нудні уроки були цікавішими, він закінчив гімназію. Після гімназії він поїхав до Петербурга і вступив на філосовско-юридичний факультет Петербурзького університету. Одного разу на курс прийшов Петро Олексійович Плетньов, який викладав російську словесність і замість лекції прочитав казку.
Першу казку П. П. Єршова "Коник- Горбоконик". У тому ж році казку надрукували в журналі "Бібліотека для читання". Це було не єдиний твір Єршова. У 1834 році до друку була схвачена перша частина "Сибірського козака", а потім і друга частина "старовини були". Так само в 1834 році Єршов закінчив університет. До цього часу він залишився сам із мамою, так як брат і батько померли. Разом з мамою Єршов повернувся до рідного Тобольськ, де став викладати. Але свою літературну діяльність він не закинув. У 1835 році Єршов створив п'єсу "Суворов і станційний доглядач". Єршов не залишав літературну діяльність, він багато писав, оповідання, вірші, але всі ці твори не мали такого успіху як усіма улюблений і рідний "Коник-Горбоконик". Всю решту життя, після Петербурга, Єршов прожив у Тобольську де був спочатку викладачем, потім інспектором, а потім директором, в 1857 році, у тій самій гімназії, в якій він вчився сам.
Перше видання "Конька-Горбунка" не з'явилося на світ в повному своєму написанні, частина твору була вирізана цензурою, але після виходу другого видання твір випускалося вже без цензури. Після виходу четвертого видання Єршов написав: "Коник мій знову помчав по всьому російському царству, щасливого йому шляху." "Коник-Горбоконик" видавався не тільки на батьківщині, але і за кордоном. Прагнучи зберегти літературну і народну казку Єршов відтворює в своєму творі манеру фольклорного жанру. Він часта звертається до читача: І як народний оповідач перериває виклад, пояснюючи щось або незрозуміле слухачеві:
У казці Єршова використовується багато приказкою, примовок, прислів'їв, приказок: Велику роль у казці грає епіграфи. Які розкривають сюжетну лінію читачеві. "Починає казка позначатися". Перший епіграф-це своєрідна прелюдія до надалі казковим подіям. Автор каже, інтригує читача. «Скоро казка мовиться, а не швидко діло робиться». Другим епіграфом автор говорить читачеві, що головному герою ще багато належить подолати. Він ніби обумовлює труднощі, які доведеться подолати герою. Якраз перед цим епіграфом П. П. Єршов перераховує все що станеться з головним героєм: «Доселева Макар городи копав, а нині Макар у воєводи потрапив." Цим епіграфом нам П.П. Єршов говорить про те що головний герой як і народній казці, буде переможцем. Про перемогу добра над злом. Так само через відносини Івана до братів і до Царя ми можемо судити про них. П. П. Єршов зображує їх з іронією, з гумором, але якщо Івана він зображує з добрим гумором, то братів Івана і Царя з придворними він зображує з сарказмом: Брати падають, спотикаються. П. П. Єршов зображує їх жадібними, підлими, боязкими і для порівняння ставить Івана який не бреше, а складає, він чесний. Дуже добре проявляється ставлення до Царя і його придворним коли П. П. Єршов описує порядки і взаємини в морському царстві яке є дзеркальним відображенням світу земного. їм навіть для виконання указу потрібно багато «риб». Іван у П. П. Єршова не поважає Царя, так як Цар примхливий, боягузливий і навіжений, він нагадує розбещеного дитини, а не мудрого дорослої людини. Івана хоча й називають дурнем, але він з самого початку казки зайнятий справою, він єдиний не спить в дозорі і ловить злодія. Він чистить, миє і доглядає за кіньми. Він не женеться за грошима, славою чи владою. Йому доставляє радість звичайні життєві справи. Цар же навпаки зображений смішним і не приємним над ним сміється не тільки Іван, але і Місяць Месяцовіч. Єршов використовує фольклорні мотиви у своїй казці, вона зібрана з декількох казках тут є і друг головного героя. Коник допомагає Івану в усьому і не кидає його в біді. Як і в російських народних казках головний герої переживає втілення і стає чоловіком прекрасної Царівни і сам ставати Царем. Головні «лиходії« повалені і покарані. Хоча прочитання цієї казки для сучасного читача викликає певні складності (багато слів вже вийшли з ужитку і сенсу цих слів багато людей не знають), але загальний сенс казки га її гумор залишається як і раніше зрозумілий. Це великий твір про яке Пушкін A.C. сказав після прочитання: «Тепер цей рід творів можна мені і залишити». Це великий твір зробило П. П. Єршова знаменитим коли він був студентом і забутим в кінці життя. Коли в 1869 р. П. П. Єршов помер багато газет написали що помер автор знаменитої казки «Коник-Горбоконик» деякі люди того часу були дуже здивовані відь вони наївно вважали що казка «Коник-Горбоконик» народна казка. Інші ж думали, що автор цієї казки вже давно помер. Але не дивлячись на це вона як і раніше радує читача і вражає своїм гумором.
К. Д. Ушинський створив книжки для читання: «Дитячий світ»(1861 р.) і «Рідне слово»( 1864р.).
Майстерно написана книжка «Рідне слово», її педагогічна цінність полягає не тільки в різноманітному та ретельному матеріалі, відібраному для дитячого читання, айв умілому розподілі його за ступенем складності. Окрім фольклору, в книжці наведені вірші таких поетів, як Пушкін, Некрасов, Фет та ін. Тут знайшли своє місце різні за тематикою оповідання, написані К.Д. Ушинським. У цих оповіданнях автор у доступній формі показує дітям процес праці («Як сорочка в полі виросла»), або знайомить із тваринами, порами року, вчить дітей жити і працювати, адже праця прикрашає людину («Скінчив діло — гуляй сміло»).
Дослідники книжок Ушинського для дитячого читання відзначили великий духовний потенціал, який вони несуть, і наголошують, що ознайомлюватись з ними треба ще в дошкільному віці. Це стосується в першу чергу тих оповідань К. Ушинського, в яких він зображує тварин. Тварини представлені з характерною для них поведінкою і в тій життєвій «ролі», яка є невід'ємною їх ознакою від природи.
У невеликому оповіданні «Бішка» розповідається про собаку, якій запропонували прочитати книжку, а собачка понюхала і відповіла, що читати книжки — це не її справа, її справа — стерегти дім від злодіїв і на полювання ходити. Тобто, автор показує, що кожному від природи дане щось своє. Цим К. Ушинський подібний до Г. С Сковороди, який також обстоював принцип природності і «сродності» у вихованні та навчанні.
В оповіданні «Васька»в простій формі розповідається про котика. К Ушинський веде мову як справжній казкар — у тому стилі, який дітям знайомий як пісенний: «Котик-коток — сіренький лобок. Лагідний Вася, та хитренький, лапки бархатні, кігтики гостренькі» В оповіданні «Лиса ГІатрикеєвна» розповідається про звички Лисички-сестрички: вона ходить тихенько, хвостик носить бережливо, коли майструє собі нірку, то в ній ходів робить багато, підлогу у своїй хатці травичкою вистилає; але лисиця є розбійницею, бо краде курей, гусей, качок, не обминає і кроликів. Дітки дізнаються не лише про те, що лисичка гарна собою, що в неї шубка тепла, що вона золотистого кольору, що ходить у безрукавці, а на шиї носить білий галстук, а й про те, що Лисичка-сестричка завдає шкоди своїми поганими вчинками.
Поступово К. Д. Ушинський ускладнює зміст своїх оповідань, він пропонує дітям «Історію однієї яблуньки». Автор розповідає про те, як із насіннячка яке впало в землю, виросла дика яблунька. Садівник приніс її в садок і прищепив до неї молодий пагінчик від хорошої садової яблуньки. Через деякий час яблунька вродила гарними, рум'яними яблучками. Письменник не випускає жодної подробиці: як проростало насіннячко — «пустило вниз корінчик, а доверху вигншто два перших листочки», як «з-поміж листочків вибігла стебелинка з брунькою, з якої виросли зелені листочки». Це оповідання можна назвати поезією, а ще краще — мистецтвом осягнення навколишнього світу, всього живого. К. Ушинський-педагог робив радісним саме пізнання світу, природи, своїми творами він зацікавлював маленьких читачів. Таким є оповідання «Як сорочка в полі виросла». В ньому розповідається про те, як ріс у полі льон, як він синьо-синьо цвів, а потім з нього виготовляли куделі, з яких робили нитки, а потім ткали з них полотно, з якого шили сорочки. Тобто, Костянтин Дмитрович Ушинський зображує весь процес пошиття сорочки. Він хоче, щоб діти знали, якою тяжкою працею здобуваються усі матеріальні блага. Письменник вчить дітей поважати і любити працю, особливо працю селянина.
Великого значення надавав К. Ушинський усній народній творчості. 1 «Рідне слово», і «Дитячий світ» вміщують багато казок, билин, загадок, приказок. У деяких своїх оповіданнях К. Ушинський намагається підвести дітей до самостійного висновку про те, що добре, а що погано, що можна робити, а що не треба Таким є оповідання «Гадюка». Граючись у сіні, хлопчик ненароком наштовхнувся на змію. Костянтин Дмитрович Ушинський докладно розповідає про те, чим відрізняється змія від вужа. Ушинський оповідає про різні випадки, коли гадюка кусала тварин і людей. Він змушує дитину замислитись. Дитина сама мас зробити відповідні висновки
У К. Д. Ушинського є оповідання на морально-етичні теми. Це ті ж оповідання про тварин, тільки з дидактичним нахилом. Так в оповіданні «Вмій почекати» розповідається про братика-півника і його сестричку-курочку. Одного разу півник побіг у садочок і почав клювати зелену смородину. Курочка йому каже: «Не їж, Петрику! Зачекай, поки смородина достигне». Не послухався півник — наклювався і захворів. Вилікувала сестричка-курочка свого братика-півника. Наступного разу півник захотів напитися холодної води; курочка говорила йому, щоб зачекав, доки вода нагріється. Не послухався півник — і знову захворів, пив гіркі ліки. На третій раз захотів півник покататися на ковзанах по річці, яка була не дуже добре замерзлою. І тут сталася біда: провалився півник під лід. Розповіді про необережні вчинки Ушинський подає в казковій формі, змушує замислитись дітей над своїми вчинками.
В багатьох морально-етичних оповіданнях К. Ушинський застосовує прийоми не казкових інакомовлень (коли під маскою птахів і звірів діють люди), а цікавих історій — діти розмовляють з комахами, пташками, звірами («Діти в лісі»). Письменник у цікавій формі розповідає про явища природи («Ранкове проміння»).
Важливого значення К. Ушинський надавав мові своїх оповідань, він вважав, що оповідання повинні бути написані рідною мовою, простою, без використання малозрозумілих для маленьких читачів слів.
К. Д. Ушинський критикував тих педагогів, які намагалися «забивати» голови дітей хитрими фразами і беззмістовними зворотами. А головним є те, що Костянтин Ушинський важливе місце у вихованні і навчанні дітей відводив рідній мові, бо тільки рідною мовою можна доторкнутися до найсокровенніших думок дитини, до найпотаємніших закутків її душі, бо тільки рідною мовою можна виховати національно свідому особистість, справжнього патріота своєї Батьківщини.
Хоча О. С. Пушкін нічого і не писав спеціально для дітей, його твори вже за життя поета були популярними серед малих читачів. О.С. Пушкін був вихователем юнацтва. «Є завжди щось особливо благородне, лагідне, ніжне, благоухание й граціозне в усякому почутті Пушкіна»,— писав В.Г. Бєлінський. Поезія О. С. Пушкіна «допомагає чудовим образом виховувати в собі людину».
Такого ж великого значення поезії Пушкіна надавав і М.Г. Чернишевський. Він вважав, що справжні поети, яким був і О.С. Пушкін, є керівниками людей. Читаючи їх твори, «ми привчаємось відвертатися від усього пошлого і поганого, розуміти чарівність усього доброго і прекрасного, любити все благородне; читаючи їх, ми самі стаємо • кращими, добрішими, благороднішими»
В дитяче читання увійшли вірші й казки О.С. Пушкіна. Лірика поета, в якій знайшли відображення його роздуми і переживання, актуальні проблеми того часу,' навколишня дійсність і визвольний рух, впливала на формування суспільної свідомості, підтримувала твердість духу в декабристів, засланих у Сибір. Лірика, в якій поет створює образ передової людини, протестанта : життєлюбця, оспівує дружбу, вірне кохання, рідну природу, широко відома дітям. Добре знають вони вірш «Зима» (уривок з роману «Євгеній Онєгін»), «Зимовий вечір», уривки з «Осені», «Руслана і Людмили» та інші твори. Але найбільше близькі їм казки Пушкіна.
Казки поет писав у зрілий період своєї творчості, хоча цікавився ними все життя. З захопленням слухав Пушкін казки своєї няні Орини Родіонівни, вивчав, збирав і записував фольклор різних народів, а потім талановито використовував його у своїх творах. Так, у поемі «Кавказький бранець» знаходимо черкеську пісню, в «Бахчисарайському фонтані» —- татарську, у поемі «Цигани» — молдавські пісні, а у віршах «Козак», «Гусар» та в поемі ^Полтава» — мотиви українського фольклору. У повісті «Капітанська дочка» ГКш.чін використовує багато приказок, прислів'їв, а також казку про орла і ворона, в якій народ віддає перевагу героїчній смерті перед рабським животінням. Поета приваблює не тільки реалістична основа народної творчості. а й її соціальний та моральний зміст, життєрадісність, «веселе лукавство розуму народу», багатство думок, проста, яскрава мова.
Особливо захоплювався Пушкін казками. У листі до брата він писав: «Що за розкіш ці казки, кожна є поема». Сам поет написав п'ять казок: «Казка про попа і наймита його Балду» (1830), «Казка про царя Салтана, про сина його
славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салтановича та про прекрасну царівну Лебедицю» (1831), «Казка про рибака та рибку» (1833), «Казка про мертву царівну та сімох богатирів» (1833), «Казка прозолотого півника» (1834).
В основу більшості своїх казок поет поклав народну творчість. Так. для «.Казки про царя Салтана...» він використовує народну казку «Косоручка». для
«Казки про рибака та рибку» -— «Жадібна баба», а для «Казки про мертву
царівну...» - «Чарівне дзеркало». Проте казки О.С. Пушкіна — це не поетичний переказ народної творчості. П. Бажов писав, що в чаруючих красою і розумом казках Пушкіна ми бачимо «чудесний сплав, де народна творчість невід'ємна ві і особистої творчості поета».
Незважаючи на талановитість Пушкіна-казкаря, багато сучасників поета і С. оаратинський, М. Гоголь, І. Тургенев та ін.) зустріли його казки негативно. Криппси вважали, що Пушкін наслідує народну творчість, що за художніми якостями його казки стоять нижче, ніж інші твори.
Прекрасними за витонченістю, чудовими за змістом казками Пушкіна захоплювався М. Горький. Вони вражали його глибиною думки, людяністю, ліризмом, чарівністю вірша, виразністю мови.
У казках Пушкіна все змальовано просто, в дусі народних понять про мораль, в дусі народних симпатій і антипатій, їм властивий гуманізм, пошана ло простих людей, прагнення до волі й щастя, оптимізм, але в них відчувається кошмар сучасності, хвилювання за майбутнє людей.
Більшість казок Пушкіна має сатиричний характер, і сатира в них ще більш соціальне загострена, ніж у народних. Наприклад, «Казка про попа і наймита його Балду» — це гостра сатира на попів.
Жадібний піп шукає дешевого служника, який вмів би «і коні доглядати, і шить, і варить, і майструвати». Проте піп не тільки скупий, а й дурний, бо понадіявся на російське «авось». До того ж він ще й боягуз: тремтячи від стpaxy, боячись розплати, він посилає Балду до чортів збирати оброк (скільки в цій сцені сатири!).
Як і в народній творчості, в усіх казках О.С. Пушкіна сатирично змальовано і царів. Так, у «Казці про мертву царівну та сімох_богатирів» він створює образ жорстокої, пихатої вередливої і самозакоханої цариці, єдиною втіхою якої була розмова з дзеркалом:
«Любе дзеркальце, скажи Та мій сумнів розв'яжи: Хто на світі наймиліший, Найгарніший, найбіліший?»
Почувши, що вона «за людей усіх миліша, і рум'яніша, й біліша», цариця починає «сміятись та радіть! — і підморгувать очима, і поводити плечима», і кр\ іитись перед своїм дзеркальцем.
Образ її подається в сатиричному плані. Сповнена чорних заздрощів, цариця наказує прислужниці своїй «завести царівну в хащі» і живу покинути там «.на поживу злим вовкам». Побачивши царівну живою, вона від люті вмирає.
Сатирично змальовує О. С. Пушкін царя Дадона у «Казці ПР° золотого півника». Дадон обмежений, дурний і лінивий, він царствує «лежма на боку». Його не можуть розбудити навіть тоді, коли державі загрожує небезпека:
"Царю! Батьку милостивий! — Воєвода стогне сивий — Встань, велителю! Напасть! " — "Що таке? Заснуть не дасть! — Цар крізь позіхи до нього — Г а? Хто там? Чого й до чого? "
Цар дає розпорядження послати на схід війська, і лиш стихло все, Дадон знову «здрімався».
Цар — сластолюбивый. Побачивши шамаханську царицю, він «перед нею занімів» і забув навіть про смерть своїх синів.
Дадон — брехливий, він не дотримує слова, даного старому зорезнавцеві. I Iч шкін змальовує безславний кінець Дадона.
«Казка про золотого півника» — це політична сатира. Написав поет її в
період загострення своїх взаємин з російським царем. У листі від 1834 р. він пише: «Не дай бог синові йти по моїх слідах, писати вірші та сваритися з царями... Батогом обуха не перебити». Натякає на це поет і в казці: звіздар почав було просити царя віддати йому шамаханську царицю, але той грізно
закричав:
« Одійди, як хочеш жить! » Дід почав був сперечатись, Та не з кожним слід змагатись: Цюкнув цар його жезлом. Просто в лоб. Упав мішком Бідолаха.
О.С. Пушкін нещадно засуджує сваволю, деспотизм царів, весь самодержавно-кріпосницький лад. Характерна і не випадкова кінцівка «Казки про золотого півника»;
Казка—вигадка, проте Щось тут, браття, не пусте! «Казка,— як говорить поет,— добрим молодцям урок». Сатиричний образ цариці поет створює і в «Казці про рибака та рибку». Чим вище по соціальній драбинці піднімається зла баба, тим жорстокішою стає. Ось вона, стовпова дворянка, б'є дбайливих слуг, «за чуба тягає», а чоловіка, який робить їй стільки добра, зовсім не хоче знати.
Баба на старого нагримала і на «стайню до коней послала». Ставши грізною царицею, вона поводиться ще жорстокіше. Навкруги неї екать «грізна сторожа, за плечима — списи та сокири». На діда вона і не глянула,
Тільки гнати з очей його звеліла.
Тут підбігли пани та бояри,
Старого у шию заштовхали.
А на дверях сторожа надбігла,
Та сокирами ледь не зарубала.