Мал. 10. Потокова вправа для навчання паралельній взаємодії

Починати навчання треба із застосування потокових вправ. Спортсмени розташовані в колону поодинці на відстані 15—20 м від воріт. Попереду справа і зліва знаходяться два гравці на відстані 2 і 5 м від колони. Перший в колоні по черзі передає м'яч попереду тим, що стоять, ловить і проводить кидок у ворота. Метою вправи є освоєння своєчасного ривка за м'ячем. Для цього поступово у вправу вводяться ускладнення. Спочатку на шляху передаючого м'яч ставляться стійки, потім пасивний захисник і, нарешті, активний захисник, яких він повинен обіграти, хитрощами перш, ніж піймати м'яч. у партнерів з'являється необхідність у взаємодії. Таємничу внутрішню взаємодію треба починати з найпростішої потокової вправи. На мал. 11 зображено схему вправи для навчання навколишній внутрішній взаємодії гравців, побудованих в три колони. Що займається з лівої колони після ривка одержує м'яч від гравця з центральної і повинен погоджувати свою подальшу передачу м'яча з діями підготовлюваною до атаки воріт з правої колони. Всі троки переходять в ту колону, куди віддають м'яч. Мета цієї вправи — навчити вибирати момент ривка, швидкість переміщення залежно від дій партнера в ситуації схресного пересування.

Мал. 11. Поточна вправа длянавчання внутрішній навколишній взаємодії

Таємнича зовнішня взаємодія вивчається у вправі, показаній на мал. 11. Гравці з лівої колони ведуть м'яч, а з правої роблять ривок і одержують його, знаходячись на лінії атаки ведучого. Розрахувати свої дії треба так, щоб передача відбулася саме в цій ситуації.  При   вивченні зовнішнього заслону тренер стає в центрі взаємодії, щоб по ходу вправи коректувати положення затуляючою. Для іншого партнера він є захисником. Гравці з лівої колони віддають м'яч в праву і ставлять заслін тренеру. Гравець з правої колони після виконання хитрощів веде м'яч мимо затуляючого і проводить кидок у ворота. В цих вправах уточнюються взаємодії гравців в просторі і в часі. В них може брати участь сам тренер. Знаходячись в центрі дії, тренер може притримати квапливого учня або навпаки, стимулювати швидкість його дій.  Далі взаємодія розучується в цілому. Після неодноразового повторення дії в спрощених умовах вводяться малоактивні захисники. Коли дія з пасивним зажистом на різних позиціях (в центрі, на краю і т.д.) буде засвоєна, можна вводити активний опір. Це примусить тих, що займаються робити вибір, кому завершити атаку. Суворе заучування послідовності дій дозволить виробити стереотип дій в конкретній ситуації. Далі, сполучаючи вже освоєні індивідуальні і групові дії, приступають до розучування комбінацій.  Навчання командним діям.  При навчанні позиційному нападу ті, що займаються засвоюють поняття про розстановку на майданчику, про функції розігруючих, крайніх, гравців у лінії. На основі групових взаємодій розробляються комбінації для певних виконавців. Причому, спочатку гандболістів знайомлять зі всією схемою комбінації, потім уточнюють окремі ланки і знову зводять воєдино дії всіх гравців. При складанні комбінації тренер повинен спиратися на знання правил командних дій. Знаючи первинну розстановку гравців команди, чітко представляючи закономірності індивідуальних і групових дій, можна створити безліч комбінацій. Розучувати їх рекомендується з розвитком дії як в одну, так і в іншу сторону, як на одній, так і на іншій стороні майданчика. Навчання стрімкому нападу починається з освоєння “відриву”. Спочатку гандболісти виконують вправи без опору супротивника, освоюючи взаємодію з партнером в полі і з воротарем. Далі у вправу вводиться супротивник. Наприклад, дві команди ведуть гру на одному майданчику (одні нападають, інші захищаються). Гравці команди, яка володіє м'ячем, після декількох передач несильно посилають м'яч у ворота. Воротар, заволодівши м'ячем, шукає, для передачі м'яча партнерів, що тікають убік чужих воріт. Якщо партнери воротаря не “відірвуться” від захисників, їм доведеться прориватися до воріт, застосувавши серію передач між собою. Так навчають “прориву”, уточнюючи найвигідніші моменти взаємодій. 

Навчання тактиці захисту Навчання індивідуальним тактичним діям починається разом з вивченням прийомів техніки захисту. Причому при поясненні особливої уваги потрібно надати вибору місця щодо нападаючого моменту початку дії. Навчання завжди мусить проходити в єдиноборстві з нападаючим, якому даються певні завдання. При навчанні застосуванню блокування необхідно вирішити, основні задачі: 1) визначити напрям польоту м'яча і 2) визначити варіанти блокування (рухоме або нерухоме). Для вирішення першої задачі необхідно підбирати вправи в яких захисник повинен реагувати на кидки різноманітними способами (блокування зверху, збоку на різних рівнях), з різної відстані до захисника, із застосуванням різних замахів. Спочатку вибір напряму польоту обмежується певним завданням нападаючому потім захиснику доводиться застосовувати блокування м'яча після довільних кидків нападаючого. Для вирішення другої задачі захисту гравець повинен оволодіти деякими знаннями про супротивника, проявити спостережливість і кмітливість. Крім того, тут необхідно враховувати індивідуальні особливості самого захисника. Для застосування рухомого блокування, тобто випрямляння рук після того, як визначено напрям польоту захисник повинен володіти неабиякою швидкістю і реакцією застосування нерухомого блокування, тобто загородження якого або простори (частіше зверху) до визначення напряму польоту м'яча, захиснику необов'язково бути дуже швидким, але від нього потрібні знання, який простір загороджувати від того або іншого нападаючого, і певна зіграність з воротарем. Навчання груповим тактичним діям захисту починають разом з вивченням групових дій нападу. Все навчання будується на протидії нападаючим. Кожна групова тактична дія вимушує захисників застосовувати конкретний контрприйом. Починають навчання з сумісної дії двох троків, а потім трьох і більш. Навчання командним діям починають з ознайомлення з розстановкою троків на майданчику і основними задачами троків різного амплуа, різних системах захисту. Вдосконалення командних захисних дій потрібно вести відповідно до правил, які прийнятні для всіх видів і способів захисту: створення чисельної переваги, перетин передачі і правило протиходу. Зіграність оборони, її агресивність залежатимуть від того, наскільки грамотно гандболісти зможуть здійснити в конкретній боротьбі з супротивником дотримання цих правил. Керуючись ними. можна оцінити правильність дій захисника в тій або іншій ситуації, аналізуючи вибір їм позиції. Це полегшує задачу виправлення помилок, виявлення слабих сторін оборони. Своєчасне теоретичне і практичне опрацьовування конкретних варіантів допоможе швидко ліквідовувати недоліки.

2.4.2. Методи тактичної підготовки

У процесі підготовки гандболіста застосовуються три методи організації вправ: регламентації, імпровізації, моделювання. Метод регламентації містить в собі строгу послідовність дій гравців. Цим методом користуються при розучуванні нових взаємодій, при вдосконаленні комбінацій з  певною кінцівкою для певного гравця. При розучуванні тактичної дії важливо добитися певної послідовності включення в дію всіх його виконавців. Для цього гандболісти з визначеної первинної розстановки відпрацьовують взаємопересування по схемі дій. Далі вводиться супротивник, і вправа виконується з опором, що поступово посилюється, до тих пір, поки не буде уточнений і засвоєний всі деталі дії. Коли стандартна схема взаємодії засвоєна, роблять деякі уточнення і поправки на несподівану поведінку захисників, конкретизуючи можливі варіанти завершення атаки. В тактичних вправах для нападаючих, організованих методом регламентації, уточнюються початкове положення гравців; послідовність включення в дію; способи, відстані і швидкість переміщення; способи, кількість і швидкість передачі м'яча; відстані між партнерами; відстані до гравців супротивника; можливі варіанти завершення атаки. У вправах захисників уточнюються: початкове положення гравців; послідовність включення в дію; напрям переміщення займана позиція щодо гравців супротивника; варіанти підстраховування. Вправи, побудовані таким методом, чітко конкретизують дії гравців, примушують їх добиватися задуманої мети найкоротшим шляхом, привчають до ігрової дисципліни, коли всі діють по єдиному плану. Метод імпровізації містить в собі вільний вибір дій кожним гравцем команди. Природно, свобода ця обмежується знанням загальних правил взаємодії. Застосування цього метод розвиває фантазію, ініціативу гравців. У вправах, організованих методом імпровізації, народжуються нові комбінації, гравець можуть розкрити в собі нові можливості. Несподіваний хід дії гравця партнери можуть не зрозуміти, а отже, і не підтримати. Тому ці вправи примушують гандболіста гранично концентрувати увагу, швидко оцінювати незнайому ситуацію і ухвалювати рішення про подальші дії. Метод імпровізації розвиває високу активність, уважність, орієнтування, здібність до прогнозування ситуацій. Проте він доступний спортсменам з ігрові інтелектом і достатнім рівнем технічної підготовленості. Здійснюється метод імпровізації за допомогою деяких методичних прийомів. У вправах для нападаючих застосовується. 1.  Збільшення або зменшення числа гравців, що єдиноборствують: а)  довільна гра на одній половині майданчика з однакові числом нападаючих і захисників (2x2, 3x3, 4x4, 5x5, 6x6); б) двостороння гра із зменшеним числом гравців (3x3, 4x4); в) гра проти більшого або меншого числа захисників (3x5, 4x2 4x6, 7x6 і т.п.); г) двостороння гра 7x7. 8x8 польових гравців. 2. Зміна амплуа в групових і командних вправах: а)      декількома гравцями (лінійний гравець стає розігруючим та ін.); б) всіма польовими гравцями; в) воротарем (воротар грає в полі, а на його місці — польовий гравець). 3.  Обмеження майданчика:  а) обмеження глибини атаки (поставити обмежуючі перешкоди уздовж 9-метрової лінії);  б) обмеження ширини майданчика. 4. Введення допоміжного устаткування: а) батути, встановлені уподовж зони. Передачу на завершення атаки можна дозволити тільки після приймання м'яча від батута; б)  мішені, поставлені у воротах. Потрапляти тільки в них. У вправах для захисників застосовується:

1. Збільшення або зменшення числа гравців захисту (2x3, 2x4. 3x6, 7x6.7x5 тощо).

2. Обмеження простору для кидка певними мішенями, встановленими у воротях без воротаря.

Метод моделювання містить в собі створення умов передбачуваного змагання. Моделюванню піддаються дії ведучого гравця або всієї команди суперника, дії своєї команди в чисельній меншині і більшості. Моделюючи дії ведучого або небезпечного якими-небудь несподіваними особливостями трока команди супротивника, тренер дає завдання одному з гандболістів зображати але можливості гру цього спортсмена або сам виконує нею функцію. Вся команда, діючи проти “модельного гравця”, повинна чітко знати особливості його небезпечних ходів і утрируваний реагувати на них. Природно, це створюватиме труднощі для партнерів та зате створення тривожних ситуацій в тренуванні виключить їх несподіванку під час офіційної гри. Моделювати можна дії нападаючого і захисника. Наприклад, один з нападаючих зображає бомбардира, що володіє дальнім кидком з 10-12 м. Залежно від того, на якій позиції знаходиться цей гравець, захисники уточнюють свої дії. Або навпаки чіпкий захисник ні на крок не відпускає від себе кращого бомбардира команди супротивника. Моделюванню можна надати всю систему гри супротивника як у нападі, так і в захисті. Вибір варіантів подолання тієї або іншої системи гри на тренуванні націлить гравців на майбутню зустріч, додасть упевненості у виборі засобів гри, допоможе швидко і раціонально організувати свої дії на змаганнях. Необхідною умовою для моделювання повинна бути наявність Початкових і кінцевих даних в моделі. Причому моделі вправ Можуть бути двох варіантів: Перший – модель припускає наявність готової схеми дій тобто всього шляху розвитку від початкового до кінцевого. У такому разі готову схему необхідно підвести під конкретних виконавців, під конкретну позицію виконання дії. Як правило, таку модель представляють ситуації найбільш часто що зустрічаються в реальній ігровій обстановці. Наприклад, якщо нападаючого опікають персонально, то раціонально застосувати заслін. Це (групова взаємодія) гандболістам знайомо, і залишається тільки уточнити з ким з партнерів опікуваний буде його виконувати. Другий – у моделі відомі тільки початкові і кінцеві дані але повністю відсутні відомості про функціонування цієї моделі. В даній вправі піде пошук декількох варіантів дій від початкового положення до кінцевої співали. Наприклад, персонально опікають двох гравців нападу. У такому разі можливо застосування різного роду групових взаємодій: заслону, скреслого зовнішньої і внутрішньої взаємодії, а також прихованого відходу від опікуна. Найважливішим в застосуванні методу моделювання в тактичній підготовці гандболіста є облік тимчасових параметрів дій, г які властиві безпосередньо діяльності змагання. Ученими під керівництвом професора Л.А. Латишкевича виділено три темпи взаємодій: швидкий (з чергуванням передачі м'яча від гравця до гравця менше 1,5 с), помірний (з чергуванням від 1,5 до 2 с) і повільний (більше 2 с). Помічено, що чим вище темп гри, тим краще її результативність. При швидкому темпі результативність атак опинилася в діапазоні 40%, при помірному – 18%, а при повільному всього 12%.  Тривалість результативної атаки в гандболі в середньому рівна 27,9 с, а не результативної — 20,1 с. Довжина ланцюга послідовних дій високо корелює з швидким (г = 0,865) і помірним (г = 0,625) темпом. А при повільному темпі довжина комбінації на результативність не впливає (г = 0,214). Отже, розігрування довгих комбінацій в повільному темпі – це марна витрата часу на тренуванні. Важливою при моделюванні є так звана безперервність атакуючих дій, тобто відношення кількості гравців, що одержують м'яч в русі, до загальної кількості беруть участь у взаємодії. Цей показник робить значний вплив на результативність при всіх трьох темпах атак (коефіцієнт відповідно 0,885; 0,861; 0,734). Це значить, що необхідно складати динамічні моделі комбінацій, де кожний гравець своєю дією представляє загрозу для узяття воріт або певним переміщенням або хитрощами. На користь великої значущості моделювання темпу взаємодій говорить і той факт, що варіативність атакуючих дій, тобто відношення кількості найактивніших напрямів атаки до загальної кількості взаємодій, значно впливає на результативність при швидкому (г = 0,845) і помірному (г = 0,803) темпі і не має значення при повільному (г = 0,188). При моделюванні захисних дій переміщення гравців необхідно вдосконалювати з розрахунком найбільш результативного темпу нападаючих.

2.5. Фізична підготовка

Фізична підготовка – це процес виховання фізичних здібностей, укріплення систем організму гандболіста для ефективного оволодіння навичками гри і змагальницької діяльності. Фізична підготовка гандболіста повинна вирішувати два головних завдання: всебічно розвивати всю рухову систему гравця і удосконалювати специфічні рухові здібності, від яких залежить успіх в досягненні високих результатів саме у грі в гандбол. Звідси і йде розподілення фізичної підготовки на загальну і спеціальну. Загальна служить базою для більш успішного росту спеціальної підготовленості [11, 12].  Загальна фізична підготовка потрібна для гармонійного розвитку рухових здібностей і функціональних можливостей гандболіста. Спеціальна фізична підготовка тісно пов’язана з характером ігрової діяльності гандболіста. Для її здійснення вправи потрібно підбирати так, щоб їх структура і динаміка співвідносилися діям які виконує гравець під час змагань.

2.5.1. Виховання силових здібностей

Згідно загальної класифікації засобів тренування, усі силові вправи можна розділити на загально підготовчі, спеціально підготовчі  тренувальні форми змагальницької вправи. До загально підготовчих засобів відносяться вправи, які покликані розвивати силу всієї м’язової системи безвідносно до спортивної спеціалізації. Використовуються найрізноманітніші вправи, в яких проявляються усі види динамічної та статичної сили. Використання загальнопідготовчих вправ необхідно для того, щоб ліквідувати однобічний розвиток силових здібностей, оскільки усі м’язи в організмі людини функціонують як єдина система, відставання одного кільця в ланцюзі неодмінно приведе до гальмування в удосконаленні іншого.

Мал. 12. Спеціально-підготовчі вправи для виховання сили м’язів, які беруть участь у виконанні кидка в опорній позиції:  а) з блочним пристроєм, б) з еластичним джгутом, в) з використанням спеціального тренажера.

У тренувальних формах змагальницької вправи використовуються невеликі обваження. Гандболіст бере участь в ігрових вправах та безпосередньо у двобічній грі, одягши на себе обваження – манжети на ноги й на руки, пояс або жилет на туловищі. Методика розвитку і удосконалення сили та швидкісно-силових здібностей розроблена досить повно [16, 13, 12]. Достатньо вивчити вказану літературу і використовувати її рекомендації у тренуванні гандболіста.

2. 5. 2. Виховання швидкісних здібностей.

Швидкість – це найбільш консервативна якість з усіх фізичних здібностей і погано піддається вихованню. Зовсім обмежений взаємний переніс компонентів швидкісних здібностей. Тому для виховання кожного з них потрібні специфічні засоби. Прямий переніс швидкості відбувається лише в координаційно-східних рухах. наприклад, покращення стрибкості позитивно скажеться на показниках у бігу, тому що в обох випадках важлива швидкість розгинання ніг. Покращення швидкісних якостей можна досягти, удосконалюючи швидкісно-силову підготовленість і техніку рухів.

2. 5. 3. Виховання швидкості рухової реакції

Тренування у різних швидкісних вправах покращує швидкість простої реакції. Для її виховання підбирають вправи, де потрібно швидко реагувати на сигнал. Складні реакції в ігровій діяльності гандболіста зустрічаються постійно і розподіляються на реакції на об’єкт, який рухається (м’яч, гравець), та реакції з вибором. При реагуванні на предмет, який рухається, необхідно: а) побачити об’єкт; б) оцінити напрямок і швидкість його пересування; в) обрати план дій; г) почати виконувати. Це схований період реакції, який триває від 0,25 до 1 с. Більша частина часу уходить на фіксацію предмета, який рухається, очами. Ця здатність розвивається вправами з реакцією на об’єкт, який рухається. Вправи поступово ускладнюються за рахунок збільшення швидкості, більшої раптовості появи м’яча чи партнера, скорочення відстані. Корисні ігри з маленьким м’ячем, наприклад, тенісним. Реакція вибору пов’язана з визначенням найраціональнішої в даній ситуації рухової відповіді. Цю здатність виховують за допомогою вправ, в яких привчають того, хто займається, реагувати на утрируване виконання рухів, поступово все більш приближаючи їх до природних. При вихованні швидкості складної реакції поступово збільшувати кількість можливих варіантів реагування у різній обстановці, наближаючи її до ігрової.

2. 5. 4. Виховання швидкості рухів

Максимальна швидкість, яку може проявити гандболіст в якому-небудь русі, залежить від рівня розвитку його швидкісно-силових здібностей, гнучкості, володіння технікою. У гандболі швидкість рухів приходиться проявляти багаторазово на протязі гри, а це можливо лише при наявності швидкісної витривалості. Усі засоби виховання швидкості рухів розподіляються на загальнопідготовчі, спеціально-піготовчі та змагальницькі. До загально підготовчих відносяться спринтерські, стрибкові вправи, вправи у киданні різноманітних знарядь. Для більш ефективного виховання загальної швидкості рухів користуються певними методичними прийомами:

1. Полегшення зовнішніх умов та використання додаткових сил, які                                       пришвидшують рух. У тренуванні гандболіста доцільно вживати біг на вітру, похилою стежкою вниз; похилою стежкою вгору, утворюючи штучно збільшену частоту кроків; біг на тяглі; біг  спеціальною стежкою з присто суванням, яке зменшує вагу спортсмена (підвішування).

2. Використання ефекту “наслідку, що прискорюється” і варіювання обважень. Швидкість руху збільшується після виконання його з певним обваженням. Наприклад, кидання набивного м’яча, а потім 2-3 кидка гандбольного м’яча. Чергування бігу вгору похилою стежкою, униз похилою стежкою, по горизонтальній.

3. Лідирування. У тренуванні гандболіста лідером може бути партнер, який створить орієнтир для досягнення необхідної швидкості, а також  летючий м’яч, який задає темп пересування.

Спеціально-підготовчі засоби включають в себе вправи, які по техніці й тактиці гри виконуються на великих швидкостях. При організації цих вправ з завданням виховання швидкості використовують наступні методичні прийоми:

1. Полегшення зовнішніх умов. Наприклад, гра полегшеними м’ячами: чоловіки грають жіночими м’ячами, жінки – м’ячем для міні-гандболу.

2. Лідирування. Чудовим засобом перетворення м’яча у швидкісного лідера є вправи з використанням похилого батута.

3. Використання раптовості появи м’яча. Наприклад, воротар затримує м’ячі, що летять з-за ширми або відлітають від стіни. М’яч передається з-за ширми, партнер повинен спіймати. Кидок м’яча відбувається з-за ширми, захисник повинен блокувати його.

4. Зменшення відстані до трока з м’ячем. Спочатку воротар затримує м’яч з дальньої відстані, а потім ця відстань поступово скорочується.

5. Збільшення швидкості польоту м’яча.  

У спортивних іграх сигналом для початку прискорень служить політ м’яча або партнер чи суперник, які рухаються. Майстри гандболу одні й ті ж відрізки пробігають швидше у змаганні з суперником і особливо у боротьбі за м’яч. М’яч і суперник є своєрідними лідерами, які сприяють появі більш високої швидкості у троків.

У погоні за “швидкісною технікою” тренери на ранніх етапах використовують необґрунтовано велику кількість комбінованих вправ, у яких ставлять завданням одночасного удосконалення швидкості й техніки. Спроби поєднати високу швидкість пересунення та виконання мало засвоєних прийомів гри приводять до того, що або різко падає швидкість, або погіршується точність і правильність виконання прийомів. Використання на ранніх етапах багаторічної підготовки гандболістів вправ по одночасному удосконаленню швидкості й техніки недоцільно. Потрібно роздільно займатися вихованням якості швидкості і становленням техніки. Використання вправ. Які удосконалюють техніку на великих швидкостях, буде обґрунтовано лише тоді, коли гравці в достатній мірі оволодіють прийомами гри.

Важливо, щоб попереднє володіння прийомами гри проходило на так званій “контрольованій” швидкості. А ось у подальшому сумісній підхід до вирішення цього питання просто необхідний у зв’язку з вимаганням проявлення техніки у грі. У тренувальних формах змагальницької вправи – двобічних іграх – для виховання швидкості рухів використовуються певні установки й незначні зміни правил:

1. Звуження просторових меж виконання вправи. Гра на зменшеній площадці приводить до збільшення швидкості пересування.

2. Звуження часових меж виконання вправи. Скорочення часу гри з завданням досягти певного результату пришвидшує виконання дій. існують два методи виховання швидкості – аналітичний й цілісний. Якщо розглядати їх стосовно гандболу, то перший складається в ракельній роботі над складовими швидкості гандболу лист, другий – у комплексному впливі вправ, які включають у себе декілька компонентів швидкості.

Перш за все реагування на який-небудь ігровий сигнал пов’язано з наступним прискоренням. При всій важливості швидкої реакції кінцевий результат багато в чому залежить від швидкості стартового прискорення й дистанційної швидкості. Вони є немов би тлом, на якому проявляються й інші боки швидкості, наприклад, швидкість виконання прийомів гри, зміна прийомів оцінка утвореної ситуації і тактичної дії. Існує погляд, що швидкість виховується лише у вкрай швидких рухах. Дійсно, рухи з максимальною швидкістю необхідні, але не для основних зрушень у розвитку якості для об’єднання усіх боків підготовленості гандболіста і його подальшого удосконалення. Постійне збільшення швидкостей у тренуванні приводить до виникнення стійких умовно-рефлекторних ритмів, затримуючих подальший прогрес. Тому великий об’єм вправ на середніх та контрольованих швидкостях потрібно поєднувати з регулярними невеликими дозами швидкісних. Тоді максимальні швидкості не будуть перешкодою удосконаленню якостей, які забезпечують швидкість рухів. У кожного гандболіста є своя індивідуальна межа швидкостей, яка дозволяє йому управляти своїми рухами. Стеля контрольованих швидкостей визначається кваліфікацією спортсмена, його спортивною формою у даний момент і вправами, які він виконує. Чим складніше вправа, тим нижчі контрольовані швидкості у новачків та вищі у досвідчених гандболістів. Тому для виховання швидкості у новачків потрібно використовувати найпростіші швидкісні вправи, а не основні прийоми гри, які виконуються на максимальній швидкості. Ще потрібно пам’ятати, що більш кваліфіковані спортсмени можуть контролювати себе більш тривалий час, ніж гравець молодших розрядів. А це зобов’язує тренера правильно дозувати швидкісні навантаження.

2. 5. 5. Виховання гнучкості

Вправи на гнучкість спочатку потрібно включати в заняття щоденно(у ранкову зарядку і тренування). Далі спеціальні завдання для виховання цієї якості достатньо виконувати по необхідності, якщо ці завдання виключити з тренування, рухомість  погіршується. Виділяють два види гнучкості: активну і пасивну. Пасивна гнучкість досягається за рахунок використання зовнішніх сил, створюваних партнером, обваженням, знаряддям. Активна – за рахунок сили власних м’язів (мал. 13). При активному скороченні м’язів та утриманні досягнутої амплітуди руху створюються сприятливі умови для ще більшої працездатності м’язів-антагоністів, які грають важливу роль у міжм’язовій  координації. Виховуючи гнучкість, необхідно комплексно використовувати в основному активні рухи пересилюваного, статичного і поступаючого характеру, Які утворюють оптимальні координаційні відносини між м’язами-антагоністами.

Мал. 13 Спеціально-підготовчі вправи для виховання гнучкості: а) вправи з партнером, б) вправа з гімнастичною палкою.

Виконують вправи без обважень та з обваженням повторним методом по 6-8 рухів у серії, поступово збільшуючи амплітуду. Крім того, необхідно навчити гандболіста розслаблятися під час виконання вправи і після неї.

2. 5. 6. Виховання спритності

У вихованні спритності можуть використовуватися будь-які вправи, у яких є елемент нового. Чим більший запас рухових навичок у спортсмена, тим легше він оволодіває новим рухом і тим вища його спритність. Треба підбирати вправи, які б впливали на руховий, вестибулярний та зоровий аналізатори у комплексі. Координаційні можливості закладаються у дитячому й юнацькому віці та удосконалюються усе життя. Проте, треба пам’ятати, що якщо у дитячому віці виховання спритності ґрунтується на базі широкої різноманітності засобів, то на етапі спортивного удосконалення спритність доцільно виховувати засобами, які виробляють навички, придатні в ігровій діяльності гандболіста. Це необхідно тому, що переніс спритності досить обмежений. Здатність ця специфічна, та специфічність спритності пов’язана з якісно різними навичками в різних видах діяльності. Так, гандболіст з високорозвиненою спритністю може виявитися безпомічним у інших видах спорту (наприклад, у футболі, у ковзунах, у гімнастиці). Часто гандболіст, що без промаху кидає м’ячі один на один із воротарем, в ігровій ситуації не може влучити у ворога. Удосконаленню спритності гандболіста сприяють стрибки на батуті, акробатичні вправи, рухомі та спортивні ігри. Вони відносяться до загальнопідготовчих засобів. До спеціально підготовчих відносяться вправи, які включають елементи техніки гандболу, що виконуються на обмеженому просторі, в умовах дефіциту часу та в ситуації, що безперервно змінюється. Методичні прийоми виховання спритності:

Ускладнення раніше засвоєних вправ новими вихідними позиціями, збільшенням темпу рухів.

• Введення нових вправ.

• Дзеркальне виконання вправ.

• Створення незвичної швидкості виконання за допомогою тренажерів.

• Жонглювання предметами (тенісними або гандбольними м’ячами, булавами).

• Введення у вправу декількох м’ячів (двоє – двома, трьома м’ячами; поточні вправи декількома м’ячами).

• Обмеження простору виконання вправи. Наприклад, кидок у падінні під натягнутою лінією зони мотузкою, кидки та передачі у різноманітні “вікна”; ігри на малій площі тощо.

• Використання інвентарю та покриття площ різної якості.

• Варіювання тактичних умов. Наприклад, гра з різними противниками. Використання різноманітних варіантів дій.

2. 5. 7. Виховання витривалості

Загальна витривалість виховується у процесі загальної фізичної підготовки, спрямованої на: розширення функціональних можливостей серцево-судинної та дихальної систем; укріплення опорно-рухового апарату, створення передумов для збільшення корисного об’єму тренувальної роботи; сприяння розвитку спеціальної витривалості на основі використання ефекту “переносу”. У ході багаторічної підготовки від витривалості залежить забезпечення учбово-тренувального процесу у всіх його виявах. Над чим би не працював гандболіст, кількість та якість його вправ, міра утоми організму під впливом навантаження, час відновлення багато в чому будуть залежати від рівня витривалості. Отже, почати треба перш за все з підвищення загальної працездатності тих, хто займається. Підвищення загальної працездатності й укріплення опорно-рухового апарату досягаються однотипною руховою діяльністю. Таку діяльність забезпечують енергетичні процеси, які супроводжуються утилізацією кисню в тканинах, витрачені запаси якого відновлюються під час дихання. Такий характер м’язової діяльності називається аеробним, а витривалість, яка дозволяє спортсмену волю рухатися у подібному режимі, – загальною. Під час багаторічної підготовки межі анаеробних можливостей досягаються пізніше, ніж аеробних. Тому і у віковому аспекті підготовки, і у процесі макроцикла тренування засоби підбираються так, щоб услід за оптимальним розвитком дихальних здібностей створювати суттєві фізіологічні зрушення в організмі використанням великих навантажень.  Будь-які вправи своїм сумарним впливом можуть сприяти підвищенню загальної витривалості. Спеціально-підготовчі вправи у процесі виховання витривалості забезпечують більш значний та більш спрямований вплив. До таких відносяться техніко-тактичні та ігрові вправи. Утворюючи серії вправ різної інтенсивності, можна цілеспрямовано розвивати спеціальну витривалість. Тренувальні форми змагальницької вправи – це учбово-тренувальні ігри з різним режимом навантаження. Змагальницькі вправи (ігри) – це дійсний засіб виховання витривалості. Без них неможливо впливати на усі фактори змагальницікої витривалості, тому кількість змагань повинно зростати по мірі росту майстерності спортсмена. Для виховання витривалості навіть у поза тренувальний час використовуються додаткові засоби. Проведення двох-чотирьох тижневих зборів в умовах середньогірря на висоті 1800-2000м. над рівнем моря дає позитивні зрушення у мобілізації аеробних можливостей організму. Тренування в умовах жаркого клімату, перебування у сауні допомагають адаптації організму до сильнодіючого незвичного фактора. Методика виховання витривалості підрозділяється згідно з особливостями різних боків підготовки та безпосередньо в умовах змагання на три розділи: загально-підготовчий, спеціально-підготовчий та власне змагальницький [11]. Загально підготовчий розділ. Типовими рисами його є: а) утворення комплексів загально підготовчих вправ, які б всебічно діяли на загальні фактори витривалості; б) пікреслена поступовість збільшення тренувальних навантажень; в) збільшення навантажень, забезпечення такої міри загальної витривалості, яка необхідна для подальшого удосконалення гандболіста; г) різноманітність використовуваних методів. Одним з методів виховання загальної витривалості та пов’язаних із нею інших фізичних здібностей є метод кругового тренування за правилом послідовного впливу на усі м’язові групи. Поряд із загально підготовчими у кругове тренування можна включити й спеціально-підготовчі вправи. використовувати кругове тренування можна практично на усіх етапах річного циклу підготовки зі спрямованістю загально підготовчого, спеціально-підготовчого та підтримуючого характеру. Побудування кругового тренування залежить від  завдань, підготовленості тих, хто займається, інтенсивності вправ. Вправи можна виконувати серіями з відпочинком між ними та у кінці кожного кругу. Крім того вправи можна виконувати поточно, тобто інтервали відпочинку виключаються як між окремими серіями, так і між кругами. Спеціально-підготовчий розділ. Типовими рисами цього розділу є виборча спрямованість впливу на фактори спеціальної витривалості та цілісне моделювання майбутньої змагальницької діяльності. Тому спеціальну витривалість можна виховувати спеціально-підготовчими засобами (методи виборчого впливу) та тренувальними формами змагальницької вправи (методи цілісного моделювання).  Методи виборчого впливу. Для виховання спеціальної витривалості гандболіста необхідно використовувати інтервальний метод тренування.

При цьому потрібно враховувати, що інтервальне навантаження з короткими паузами роботи та відпочинку має аеробно-анаеробну спрямованість. Наприклад, чергування робочих відрізків максимальної інтенсивності в 10с., з такими ж паузами відпочинку стимулюють аеробну потужність, з паузами в 30с. – аеробну ємність та ефективність, а хвилинні інтервали відпочинку сприяють циркулярній функції крові. Для підвищення циркулярної здатності серця у тренуванні гандболістів можна використовувати інтервальне навантаження з наступними характеристиками її компонентів: час роботи – 1хв; інтервали відпочинку – 1-3хв. ЧЗС роботи – 190уд/хв.; ЧЗС при відновленні – 120-130уд/хв.; кількість повторень визначається можливістю зберігати задані параметри роботи та відпочинку без небажаних функціональних зрушень. Метод цілісного моделювання. Він включає в себе:

1. Багаторазові повторення цілісних ігрових дій з різними інтервалами відпочинку. Тренування можна побудувати у вигляді турніру трьох команд у декілька кругів розіграшу з тривалістю зустрічі 5-10хв. При двох складах команд увесь ігровий час можна розбити на відрізки зі інтервалами відпочинку, що скорочуються.

2. Подовження ігрового часу. Цим можна добитися додатковим збільшенням часу кожної половини гри, введенням додаткового часу у кінці гри, за виключенням перерви між таймами.

3. Збільшення моторної щільності та загальної інтенсивності гри. Використовується попередня перевага у рахунку одної з команд (фора). Використовуються проміжні фініші, коли команді об’являється що вона програє певну кількість очків у залишені хвилини до кінця зустрічі. Вводяться додаткові правила. Наприклад, закинутий м’яч зараховується лише в тому випадку, якщо усі партнери нападаючого у момент кидка покинули свою зону площадки. І, навпаки, якщо хоча б один гравець команди, що захищається залишився на боці противника (не пересік центральну лінію) до кидка у його ворота, нападаючій команді зараховується 2-3 очка за один закинутий м’яч.

4. Використання обважень для удосконалення силового компоненту спеціальної витривалості. Обваження не повинні викривляти рухи, і дозування цих вправ по часу поступово може співвідноситися тривалості гри.

Змагальницький розділ. У тренуванні неможливо відтворити усі специфічні вимоги до витривалості гандболіста, які вимагають змагання. дієвість змагань як засобу виховання змагальницької витривалості залежить від деяких факторів: кількості змагань; інтервалів між ними; співвідношенні змагальницьких й тренувальних навантажень. Разом з підвищенням рівня підготовленості спортсмена збільшується сумарний об’єм змагальницького навантаження. Так, у групах початкової підготовки на контрольні ігри та змагання відводиться лише 30 годин у рік, в учбово-тренувальних групах третього та четвертого років навчання – 80-100, у групах спортивного удосконалення та командах вищих розрядів – до 140, що складає 70-80 напружених зустрічей на протязі року. Збільшити об’єм змагальницької витривалості можна виступом у змаганнях підготовчого характеру, участю в товариських турнірах після попередніх підвищених тренувальних навантажень, примушує гандболіста вкрай мобілізувати в грі свою працездатність. На високому рівні майстерності, коли спортсмен адаптувався до змагальницьких навантажень, у день ігор та у вільні від змагань дні. Виховання витривалості, умовно означене трьома розділами, потрібно розглядати як єдиний процес поступового переходу переважної спрямованості із загально-підготовчої на спеціально-підготовчу, а потім змагальницьку. На перших етапах багаторічної підготовки гандболіста домінує загально-підготовча спрямованість яка створює передумови подальшого підвищення навантажень. Ця ж спрямованість потрібна й на початку річного циклу. Підвищення функціональних можливостей організму дозволяє в подальшому використовувати методи виховання спеціальної витривалості. Виховання загальної та спеціальної витривалості у циклах тренування відбувається одночасно, але з різним внеском вправ відповідних розділів.

2. 6. Ігрова підготовка

Ігрова підготовка – це процес об’єднання усіх видів підготовки у єдину систему для реалізації стратегічних задач командної спортивної боротьби. Самовіддача. Гарний гравець у потрібній ситуації використовує усі 100% своїх сил та можливостей, чим важче матч, тим краще він грає. Рішення задач окремих видів підготовки недостатньо, щоб досягти високого рівня майстерності у грі. Взаємозв’язок боків підготовки потребує цілеспрямованого впливу, виробітки зв’язків між факторами, які обумовлюють ефективність ігрових дій. придбання ігрової підготовленості припускає, що спортсмен готовий комплексно та раціонально використовувати свої фізичні та психічні якості, рухові й тактичні навички для рішення командних задач у повній відповідності з умовами змагань. Засоби ігрової підготовки:

1. Загально-підготовчі вправи: а) комплексні вправи; б) підводюючі ігри.

2. Спеціально-підготовчі вправи: а) двобічні ігри із завданнями; б) товариські ігри з установкою.

3. Тренувальні форми змагальницької вправи: контрольні ігри.

4. Змагальницька вправа; календарна гра. Загально-підготовчі вправи. Комплексні вправи не вирішують проблеми тієї чи іншої підготовки. Усі вправи, включаючи єдиноборство з противником. Є комплексними, бо поєднують у собі необхідність проявляти якості уваги, швидкість реакції, техніку виконання прийомів та здатність переборювати протидію.

Взаємозв’язків фізичної та технічної підготовки можна дибитися: а) у підготовчих вправах для виконання певних технічних прийомів; б) у вправах, що розвивають фізичні здібності у рамках структури прийомів гри; в) при багаторазовому повторенні прийому з підвищеною інтенсивністю для розвитку спеціальних фізичних здібностей. Взаємозв’язки технічної й тактичної підготовки можна добитися, удосконалюючи прийоми техніки у рамках тактичних дій, виконуючи їх з високою інтенсивністю. Комплексні вправи польового гравця:

Усі гравці передають м’яч за певною схемою. Після передачі кожний наступному прийому м’яча (мал. 13)

     Мал. 13. Комплексна вправа для удосконалення нападу.

Двоє нападаючих, стоячи за 9-метровою лінією, почергово передають м’яч один одному. Двоє захисників розміщуються проти них на 6-метровій лінії, прийнявши позицію упор-присів. Захисник робить вихід, у момент отримання м’яча повинен зробити ривок до умовного місця та встигнути до стоячих напроти нападників, імітує блокування, а потім повертається у вихідну позицію.

1. Вправа для трьох захисників проти чотирьох нападаючих. Нападаючі розміщуються вздовж 9-метрової лінії та один у 6-метровій й передають м’яч почергово один одному. Задача захисників: при обов’язковій опіці гравця з м’ячем не дозволити нападаючим передати м’яч лінійному.

2. Та ж вправа для п’яти захисників та семи нападаючих. Особливе місце відводиться використанню вправ з конкретною спрямованістю. За допомогою таких вправ навчають взаєморозумінню, володінню технікою та орієнтуванню в умовах високого фізичного навантаження.

Важливо, щоб кожний був знайомий із загальним ходом та знав свій індивідуальний план. Одну й ту ж вправу юні гандболісти виконують, починаючи з усіх можливих позицій. У склад вправ необхідно включати індивідуальні та групові тактичні дії, прийоми техніки та вправи для виховання фізичних здібностей. У вправі можуть приймати участь 2-4 гравця одночасно (мал. 14). Місця постановки заслонів можна помітити стійками, а пізніше пасивними захисниками. Місце кидка також можна помітити яким-небудь орієнтиром.

Мал. 14. Комплексна вправа для двох гравців:  2 м’яча (А1, А3). Гравець А.А – стрибки через лавки; А1 взяти м’яч, ведіння;  А2 – передача; А3 – взяти м’яч, фінт кидком, ведіння;  А4 – кидок. Гравець Б.Б – челночний біг, ривок;  Б1 – ловля, ведіння; Б2 – кидок.

Виконані послідовно, з невеликими проміжками кидки при завершенні вправи дозволяють удосконалюватися воротарю.

Мал. 15. Комплексна вправа для трьох гравців: три м’яча (А1, А2, А4). Дві стойки (Б1,А3). Гравець А. біг через бар’єри; А1 – передача; А2 – взяти м’яч, ведення; А3 – заслін, передача; А4 – взяти м’яч, ведіння AS - кидок. Гравець Б.Б – стрибки через скакалку, ловля, передача, ривок; Б1 – ловля, ведення; Б2 – кидок. Гравець В.В – челночний біг, ривок; В1 – заслін з уходом; В2 – ловля, кидок. Комплексні вправи воротаря:

1. Два нападаючих розташовуються напроти воротаря на відстані 4-6м від нього та один від одного. Один нападаючий кидає м’яч за завданням (униз, вгору від воротаря). Воротар затримує м’яч певним способом, пересуваючись приставними кроками у бік іншого нападаючого, відбиває м’яч, кинутий іншим нападаючим, і рухається у зворотному напрямку.

2. Воротар становиться між двома нападаючими на відстані 2-3м. від них. Нападаючий кидає м’яч за завданням або вільно коло воротаря. Воротар відбиває м’яч, повертається кругом, підлазить під перепону (мотузка, гімнастичний кінь, волейбольна сітка), знову відбиває м’яч, кинутий іншим нападаючим, і повертається у вихідну позицію.

3. Воротар розташовується у центрі воріт. З цієї вихідної позиції він робить вихід на 2-6м. уперед до різних орієнтирів, що знаходяться вздовж 6-метрової лінії, імітує відбивання м’яча в обоє боки, повертається у вихідну позицію. Таких виходів може бути 4-8, а серії виходів плануються у залежності від завдань та підготовленості воротаря.

Підготовчі ігри – це перший засіб виховання ігрового мислення, фізичних та координаційних здібностей. Тому у плануванні гандболіста ігри займають видатне місце. Сюжет гри визначає мету дій, характер та розвиток ігрового конфлікту. Утворюючи різні сюжети, тренер може цілеспрямовано впливати на формування майстерності свого учня. Усім відомі ігри “Мисливці та качки”, “М’яч капітану”, “Перестрілка” та ін. вміщує у своєму сюжеті елементи, близькі гандболу. Рекомендується проводити такі ігри:

1. “Салки”.

Варіант №1. Один, що водить, без м’яча. У інших один м’яч. Гравця з м’ячем осалювати не можна. Тому гравці прагнуть передати м’яч тому, кого водячий хоче осалити. Варіант №2. Команда має нападаючих та захисників. Той, що водить може осалювати лише нападаючих. Захисники повинні загородити нападаючих від гравця, що водить. Варіант №3. Гра ведеться на площадці будь-якого розміру. Одна з двох команд володіє м’ячем. Завдання нападаючих – осалити м’ячем усіх почергово гравців противника. Дозволяється передавати м’яч, робити м’ячем три кроки. Осалити дозволяється, не випускаючи м’яча з рук. Той, кого осалили залишає площадку. Коли усі гравці будуть осаленими, команди міняються ролями. Варіант №4. Гравці у парах тримаються за руки. Одна пара водить. Осалювати можна ту пару, яка при наближенні тих, що водять, не встигає зробити 2-4 підстрибування (присідання, упора-присів тощо).  Варіант №5.  Гравці вільно ведуть м’яч усією площадкою, у кожного по м’ячу. Гравець, що водит пробує осалити будь-якого гравця, не припиняючи багато ударного ведіння.

1. “Вибити цілі”.

Гра ведеться на волейбольній площадці. Склад команд не обмежений. На лицевих лініях покласти м’ячі (булави) інтервалом близько 1м. У кожній команді по три гравця розташовуються вздовж сітки у 3-метровій зоні, інші за межами площадки. Завдання трьох якомога скоріше вибити цілі на боці противника та захищати своїх. М’ячі, що відскакують, подають партнери за площадкою. Зміну можна створювати цілими тройками або поточно, як у волейболі. Кидати м’яч дозволяється лише під (або над) сіткою.

1. “Рухомі ворота”.

Грають дві команди, у кожній свій воротар у формі, яка виділяється по кольору від усіх інших. Завдання гравців попасти у потрібного воротаря, захищаючи свого. Гра не зупиняється після нападу. Команда, заволоділа м’ячем, знову шукає потрібного воротаря.

1. “Круговий гандбол”.

У трьох концентричних колах радіусом 0,5, 2 та 8м. Розташовуються у центральному воротар, далі захисники й нарешті, нападаючі. Нападаючі намагаються влучити у воротаря, вільно перекидаючи м’яч. Захисники його захищають. Гра проводиться на час, потім команди міняються місцями. воротар стає нападаючим, а попередні нападаючі вибирають свого воротаря. замість воротаря можна покласти якийсь предмет.

1. “Ворота у центрі”.

Можна проводити заняття по навчанню грі, поставивши двоє воріт тісно один до одного у колі радіусом 4-6м у середині зала. За межу кола виходити не можна. Гра ведеться двома командами А та Б по правилам гандболу, лише видування після взяття воріт виконують з-за лицевих ліній свого боку площадки (мал. 16).

Спеціально-підготовчі вправи – це двобічні ігри на тренуваннях й товариські ігри, у яких цілеспрямовано утрируються ти чи інші моменти. Для цього на тренуванні можна змінити деякі правила та вводити збиваючі фактори по ходу гри.