1. Під час стадії загострення – виведення хворого із гострого стану (вплив на три стадії алерг. Реакції).

2. Під час стадії ремісії – гіпосенсибілізація.

3. Профілактика.

1.1. Вплив на імунологічну стадію

• протиалергічний імуноглобулін

• гістаглобулін сухий

• екстракти з тимусу (тактивін, тималін, тимоген)

• імуностимулятори мікробного походження (рибомуніл, лікопід, бронхомунал)

• екстракорпоральні методи (плазмаферез, імуносорбція)

1.2. Вплив на патохімічну стадію

А) стабілізатори клітинних мембран:

– кромоглікат натрію (інтал);

– недокроміл натрію (тайлед);

– кетотіфен.

Б) блокатори рецепторів медіаторів:

– антигістамінні препарати;

– блокатори рецепторів лейкотрієнів:

– монтелукаст (сингулар);

– зафірлукаст (аколат).

Антигістамінні препарати

І покоління: дімедрол, діазолін, супрастин, тавегіл, фенкарол.

ІІ покоління: лоратадин (кларитин), цетиризин (зіртек, цетрин), акривастин (семпрекс).

ІІІ покоління: фексофенадин

(телфаст, алегра),

дезлоратадин (еріус).

Антигістамінні препарати І-го покоління

Характеристика:

• коротка дія (1,5-3 год.);

• неповне зв’язування з Н1-рецепторами (≈30%);

• прохідність через ГЕ бар’єр;

• звикання до 7-12 днів;

• неселективність дії.

Побічні ефекти:

• сонливість, втома;

• порушення координації рухів;

• запаморочення, гол. біль, АТ;

• сухість в роті;

• бронхоспазм;

• шкірні висипання;

• шлункова диспепсія.

Антигістамінні препарати ІІ-го і ІІІ-го поколінь

Характеристика:

• тривала дія (12-24 год.);

• селективність дії;

• відсутність звикання;

• низька прохідність через ГЕ бар’єр;

• висока спорідненість до Н1-рецепторів.

Переваги порівняно з І-им поколінням:

• відсутність седативного ефекту;

• відсутність впливу на ССС, ШКТ, слизові оболонки;

• вживання раз на добу;

• можливе тривале застосування.

1.3. Вплив на патофізіологічну стадію

Глюкокортикостероїди впливають на усі стадії алерг. реакції, але особливо на 3-ю стадію.

Основні показання при алерг.захворюваннях:

– невідкладні стани (анафіл. шок, астмат. статус);

– хронічні чи безперервно-рецидивуючі захв. при неефективності інших засобів;

– недост-сть кори наднирників (спричинена тривалим прийомом ГКС).

Режими дозування ГКС:

– пульс-терапія (1-3 г/добу протягом 1-3 днів);

– інтенсивний (60-200 мг/добу протягом кількох тижнів);

– лімітований (20-50 мг/добу протягом кількох місяців);

– тривалий (5-15 мг/добу – багато місяців чи пожиттєво).

2. Гіпосенсибілізація

Варіанти:

• специфічна гіпосенсибілізація (один із видів специфічної імунотерапії);

• неспецифічна гіпосенсибілізація

Специфічна гіпосенсибілізація

СГ – це зниження чутливості організму до алергену шляхом введення хворому зростаючих доз того алергену, до якого є підвищена чутливість.

Найкращі результати СГ відзначені при полінозі, кропив’янці, атопічних формах БА та ін., в основі розвитку яких лежить IgE-опосередкована алергічна реакція.

Суть СГ полягає в утворенні блокуючих АТ (IgG) на введення алергену, які зв’язують його і попереджають взаємодію з реагінами (IgE), фіксованими на мастоцитах та базофілах.

Курси СГ: цілорічний, передсезонний, сезонний.

Введення п/ш, в/ш, аплікаційне, п/о, і/н, інгаляційне.

При позитивному ефекті СГ несприйнятливість до алергену може тривати 3-5 років і більше.