9. Дві азбуки: кирилиця і глаголиця. Історія дослідження питання про походження азбук у науковій літературі. Джерело азбук.

Пам'ятки старослов’янської писемності, що дійшли до нас, написані двома різними азбуками: глаголицею та кирилицею, які мали багато спільного, але й істотні відмінності. Вже в Х столітті існували дві азбуки: глаголицею були записані Київські листки, а кирилицею - напис царя Самуїла. І хоча Х вік фіксує наявність двох слов'янських азбук, жодне історичне свідоцтво не говорить про дві азбуки: житіє Кирила-первоучителя повідомляє тільки про те, що їм були винайдені слов'янські письмена, церковник Хоробрий також говорить тільки про одну азбуку. Немає свідоцтв і про те, що Кирило або Мефодій де-небудь створили нову, другу азбуку. Тому питання про умови появи в старослов’янській писемності двох азбук, про їх порівняльну старовину, про їх джерела і про їх укладачів було довгий час одним з найдискусійних. Кирилиця і глаголиця мали однакову кількість літер. З 43 глаголичних літер 39 передавали майже одні й ті самі звуки, що й літери кирилиці. Літери кирилиці та глаголиці мали абсолютно однакову назву і майже однаковий порядок розміщення, але дуже різнилися за формою. Форма кириличних літер була геометрично простою, чіткою і зручною для письма. З 43 літер кирилиці 24 були запозичені з грецького письма, а решта 19 – з інших мов чи власноручно створені з дотриманням єдиного графічного стилю. Форма ж літер глаголиці, насичена гачками, петлями, заокругленостями, була дуже складною. Незважаючи на значну відмінність у написанні алфавітів, все одно глаголичні літери за формою наближаються до відповідних кириличних. Особливо це виявляється у тих літерах, які не запозичені з грецького письма, а створено для передачі специфічних слов’янських звуків ж, ц, ч, ш. Глаголична азбука менш досконала за своїм складом ніж кирилична. У кирилиці є спеціальні позначення для йотованих голосних, розрізняються а та ять. У глаголиці цифрове значення літер відповідає порядку алфавіту, у кирилиці ж цифрове значення мають лише знаки, запозичені з грецького письма.

10. Фонетична структура складів старослов'янської мови. Класифікація голосних і приголосних. Редуковані голосні, їх позиція у слові. Складотворчі сонорні.

1) у старосл. мові діяв закон відкритого складу. Згідно з цим законом усі склади були відкритими, тобто закінчувались складотворчим.

2) Склад будувався за принципом висхідної звучності, тобто кожний наступний звук має бути звучнішим за попередній.

3) При передачі запозичених слів теж діяв закон відкритого складу; закриті склади при цьому штучно відкривалися за допомогою редукованих голосних ь, ъ.

4) Складотворчими могли виступати не тільки голосні, а й плавні р, л.

Класифікація старослов’янських приголосних за участю голосу й шуму, за місцем і способом творення.

За місцем творення:

1. Губні:

губно-губні: б, п, м,

губно-зубні: в, ф.

2. Язикові:

передньоязикові: д, т, з, с, z, ц, л, н, ж, ч, ш, р,

середньоязикові: й,

задньоязикові: г, к, х.

За способом творення:

1. Проривні: б, п, д, т, г, к.

2. Щілинні: в, ф, з, с, ж, ш, х, й.

3. Африкати: z, ц, ч.

4. Зімкнено-прохідні: м, н, р, л.

5. Складні: жд, шт.

За участю голосу й шуму:

1. Сонорні: м, н, р, л, й.

2. Шумні: -дзвінкі: б, д, г, в, з, ж, z, -глухі: п, т, к, ф, с, ш, ц, ч, х.

Класифікація старослов’янських приголосних за твердістю-м’якістю.

За цією характеристикою приголосні діляться на: - постійно тверді: г, к, х, - постійно м’які: й, z, ц, ж, ч, ш, жд, шт, Ψ, - решта приголосних залежно від позиції у слові могли бути твердими або пом’якшеними. Після постійно твердих приголосних могли стояти лише голосні непереднього ряду, які не потребували пом’якшення попереднього приголосного.

Для редукованих (ь, ъ) головною була функція відкривати склад. Залежно від позиції у слові, вони могли займати сильну чи слабку позицію.

Сильна позиція:

- під наголосом: шьпътъ, тьмьнь;

- перед складом з редукованим у слабкій позиції: дьнь, сънъ.

Слабка позиція:

- в абсолютному кінці слова: власть, домъ

- перед складом з голосним повного творення: чьто, дъва

- перед складом з редукованим у сильній позиції: въздъхъ.

Позиції редукованих могли чергуватися в одному і тому ж слові залежно від фонетичного оточення: дьнь – дьни, сънъ – съна.

У старослов. мові складотворчими могли бути не лише голосні, а й сонорні р, л. На письмі ці сонорні завжди виступали у сполученнях ръ, лъ, рь, ль. Ці сполучення мали подвійний вияв: 1. Нескладовий р, л + складовий ъ, ь (бръвь, плъть). Таким сполученням у сучасних східнослов’янських аналогах відповідає той же порядок складових елементів: голосний стоїть після сонорного – кров, плоть. 2. Складовий р, л + нескладовий ъ, ь (гръло, връхъ). У їх сучасних східнослов’янських відповідниках порядок елементів зворотний – горло, верх.